Є концерти, після яких виходиш із зали з відчуттям, ніби тобі щойно повернули щось важливе — знайоме, але призабуте. «Забуті шедеври» саме про це: про музику, якій не потрібні гучні етикетки й «хітовість», аби бути необхідною. У цій програмі немає випадкових сторінок — кожен твір відкриває інший тип пам’яті: інтелектуальну, емоційну, тілесну; ту, що живе в тембрі й паузі.
Соната Франсіса Пуленка для віолончелі та фортепіано — музика, в якій французька вишуканість завжди межує з оголеним нервом. Вона може бути іронічною, майже розмовною, а за мить — раптово щемкою, такою, що «болить красиво». Три мадригали Богуслава Мартіну для скрипки й альта — витончена гра світла: два голоси переплітаються, сперечаються, підхоплюють інтонації одне одного, і в цій прозорій фактурі особливо виразно чутно майстерність ансамблю. А Andante cantabile з фортепіанного квартету Роберта Шумана — той рідкісний тип ліризму, який не позує: він просто дихає. Це музика внутрішнього мовлення, де співучість народжується не з «красивого звуку», а з довіри між музикантами.