Виконавці:
- Оксана Рапіта, фортепіано
- Мирослав Драган, фортепіано
Програма:
Мирослав Скорик (1938-2020).
- Три джазові п’єси
- Приємна прогулянка
- Нав’язливий мотив
- В народному стилі
- Листок з альбому
- Три екстравагантні танці
- Вихід і щось іспансько-мавританське
- Сумний блюз
- Канкан ніби зі старої грамофонної плити
- Вальс з Партити № 5
- Джазова парафраза мазурки ля мінор Фридерика Шопена
- Токата
- Джазові парафрази творів Людвіга ван Бетховена:
- Місячна соната
- Апасіоната
- До Елізи
Модераторка – Марія Левкович
Цей вечір — ще не фінал. Це ніби джазовий постскриптум до великого діалогу, що тривав упродовж усього фестивалю: про свободу вираження, інтелектуальну гру, іронію і серйозність. Твори Мирослава Скорика, що прозвучать цього разу, — крихкий баланс між спогадом і імпровізацією, між академічною строгістю і джазовою розкутістю.
На сцені — блискучий піаністичний тандем Оксани Рапіти та Мирослава Драгана. У їхньому виконанні прозвучать знакові сторінки з доробку Скорика: від витончених «джазових п’єс» до сміливих стилізацій на теми Бетховена та Шопена. Мелодії тут не просто звучать — вони грають, провокують, іноді з усмішкою, іноді з ностальгією. «Сумний блюз» та «Канкан ніби зі старої грамофонної плити» постають як музичні етюди характерів, як фрагменти уявного кінофільму, де композитор водночас і режисер, і актор.
Особливим моментом стане «Джазова парафраза мазурки» Шопена — делікатна гра з каноном, де романтика XIX століття зустрічає ритмічну свободу XX-го. А джазові алюзії до творів Бетховена нагадають, що велика класика завжди залишається відкритою до нових інтонацій.
Цей концерт — усмішка в кінці фрази. Вечір, у якому джаз і класика не сперечаються, а розмовляють — іноді шепотом, іноді в повен голос. І кожен, хто прислухається, почує щось своє.