Те, що Вуді Аллен живе далеко за океаном – його щастя. Бо наші українські театрали мають довгі руки й не подарують такої правди оголеної про свій чарівний світ. Звичайно, жарт. Але ж навряд хтось розповів про театр краще за Вуді Аллена у фільму «Кулі над Бродвеєм». Й попри те, що герої – автор-невдаха, «підв’явша» примадонна, жирніючий герой, коханка боса мафії бездарна – так весело нам не стає від жодної з інших театральних п’єс. Ну так, це ж бо не про нас, а про колегу.
Бували на «мафія-паті»? Фантастична жіноча мода на платтячка із заниженою талією – можливо і з оголеною спинкою – у бісері та блискучих камінцях. Холодні хвилі зачісок із незмінно (!) пір’ячком, чи діадемами в каре-волоссі, тривожна сіточка зі стрілкою панчішок… Звабливі панни із блідим обличчям та чорними губами – причаровували світ своїм зірковим сяйвом. А поряд – сигари, віскі, ґанґстери, револьвери, КУЛІ – і таємниці у крислатий капелюх. Хай буде свято для нас всіх, що ми пограти можемо у ці роки шалені – «сухий закон» на смак відчути і «протверезіти» від реалій «ревучої» доби двадцятих. На ґанґстерську же ж кулю наражаються нехай герої Вуді Аллена.
Головним героєм історії є драматург та ситуативний режисер Девід Шейн. Він мріє поставити на сцені свій черговий шедевр – знайшлися гроші на виставу. Та є нюанс. Спонсор – бос мафії, який бачить у п’єсі Шейна засіб для просування своєї подружки з нічного клубу Олів. Вона дуже обдарована – але не тими талантами, що треба Девіду. Дух авантюризму – й от вже тривають репетиції. Прем’єра обов’язково відбудеться, успіх неминучий, хоч ціна питання може бути аж надто драматичною.
Тож будемо запалювати сцену хітами Золотої доби Бродвею, що їх виконували Луї Армстронг, Елла Фіцджеральд та Рей Чарльз. Наші двадцяті не менш «ревучі», ніж сто років тому – і ми це доведемо! Створений на основі кіносценарію мюзикл дає змогу весело й пісенно говорити про театр. А він, як відомо, і є весь світ.