Львів сорокових-п’ятдесятих років мав якусь особливу пісенну ауру і душу… Інколи розважальну, батярську, інколи – романтично тужливу…
Про що і почуємо від пана Дзюня та пані Мірці, а токаж від "Мандрівних музик зі Львова" і "Високого Замку".