«Старосвітська історія з привидом» з реальним історичним минулим. У Бродах у 1920-х в cім’ї Демчинських сталось диво – їх померлий любий синок та брат Василько почав спілкуватися із ними в чудернацький спосіб. Стукіт під ліжком, повідомлення кривим дитячим почерком, прохання про малу наземну радість – солоденьке.
Брат Стефко тепер має змогу офіційно запитати – чи можна ровер брати, бо так, без дозволу не гоже. Деодат ділитиметься з сином новими дотепами, що лише він, Василько, їх годен оцінити. Сестра Марійка б за женихів розпитувала – хто як не рідний брат їй правду скаже. А Йосифа – що ж для матері є важливіше, ніж просто знати чи добре йому там…
Оповідь ця не про моторошний світ сімейки Адамсів чи школярки Венздей. Тепло галицької родини – обідній борщ, розмови ні про що та сміх не до ладу. Цю затишну буденність сімей українських – сьогодні особливо – маркує печаль утрат. І необхідно мати рятівний місток. Віру, що Вони не йдуть від нас назавжди.
Василько ж досі знана постать в Бродах, хоч не являється давно. Проте, хто зна.