Кажуть, що історію Віки Пейдж і Бориса Лермонтова писали почасти з балерини Діани Гулд (пізніше дружини Менухіна) і імпресаріо Сергія Дягілєва, самі червоні черевички запозичені з казки Андерсена: там вони змушують нескінченно танцювати свою марнославний господиню. Будь-яка одержимість веде до похмурого фіналу. Так сталося у Андерсена, така доля уготована і Вікі Пейдж, застрягла між божевільної любов'ю до танцю і божевільної любов'ю до чоловіка.