“Фікус і ластівка" ― виставка про невизначеність.
Після проекту про місто майбутнього До По* Павло Маков знайшов себе у ситуації, коли неможливість впевненої дії підважується творчим неспокоєм. “Книга про майбутнє наче мене обікрала", ― розповідає художник, пояснюючи свій стан. Він каже, що зазирнувши уперед, може тепер лише повертатися назад, чого ніколи раніше не робив.
Своєрідною відповіддю на неспокій став “Автопортрет з ластівкою" ― центральна робота виставки, на якій, чи не вперше після 1992 року, разом з міським пейзажем Маков зобразив людину-персонажа. Це глядач, який займає перший план і дивиться на широкий ландшафт. Ми бачимо лише його потилицю, за якою можна впізнати самого художника. Маков робить себе спостерігачем подій: будинки міста До По та будівлі у формі літер О та Х утворюють нові структури, тоді як поміж ними проступають намальовані олівцем монструозна бетонна споруда торгівельного центру на вулиці Пушкінській в Харкові та райони бараків, наче примари міста До По.
Назва виставки, здається, натякає на символічний вимір і приховані змісти проекту, проте це не так. Маков не зображує об'єкти задля заохочення пошуку правильних значень, що ховаються за символічною оболонкою. Навпаки, його цікавлять самі об'єкти з їхніми ефектами присутності та моментами інтенсивності. Й фікус і ластівка — не виняток.
За словами Макова, рослина потрапила до його репертуару, коли переконала художника своєю довершеністю. Листя фікуса сформовані так, що “...неможливо уявити, що може бути з ними далі". Тоді як ластівка сама оселилася біля майстерні художника. “Вона розумна і дуже швидка. Може визначити найближче майбутнє. Здатна слиною, глиною, соломкою зробити собі домівку, але не може злетіти з земної поверхні…"
Важливим мотивом робіт Макова є існування на перетині полюсів: між реальністю та мрією, між приватним і публічним, між жіночим і чоловічим тощо. Сьогодні ми бачимо, що невизначеність вдається опанувати між фікусом і ластівкою.