В одному популярному анекдоті добре показано поширене сприйняття про тих, хто правив Радянським союзом за Брежнєва. На питання, як можна поділити російську історію, людина назвала три епохи – допетровська, петровська і дніпропетровська. У цьому жарті присутня не лише вдала гра слів. Він вказує на явище, яке не вкладалося в голову навіть у ті часи: як постатям з провінції на південному сході України вдалося стати такими впливовими у Кремлі у 1960-1970-х роках. Пояснення часто зводяться до затертих сюжетів про особисте покровительство і зв’язки, які мали таке важливе значення для розуміння правління царською Росією і радянським Союзом. Але це ще не все – зокрема, йдеться про вплив наростаючого оборонного виробництва і економічних перетворень на внутрішню політику Радянської держави.
Збільшення впливовості українських регіональних еліт пов’язано не лише з покровительством, а й з регіоналізмом та політикою виробництва озброєння у Радянському Союзі. Особливо важливими були зміни в забудові 1950-1960-х р.р., коли такі міста як Дніпропетровськ, Київ і навіть Львів були залучені у першочергову оборонну промисловість. Широка мережа підприємств, конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів і оборонних заводів епохи Холодної війни – це для України більше, ніж просто громіздкий радянський спадок. Вони визначають сценарій для вкрай важливих економічних змін, які кардинально змінили політичний ландшафт Радянського Союзу.
У лекції йтиметься про три міста — Дніпропетровськ, Київ і Львів, а також про місцевих чиновників, які розрулювали численні (і часто суперечливі) реформи пост-сталінського періоду. Основні теми – це формування регіональних систем еліт після Сталіна, вплив реформ раднаргоспів і децентралізації на місцеву і республіканську політику, а також перетворення міст і регіонів, втягнутих в радянську оборонну промисловість.
Др. Орися Кулик – постдокторантка стипендії Петра Яцика в Університеті Торонто. Працює над трансформацією своєї дисертації “Коли Україна правила Росією: регіоналізм і номенклатурна політика після Сталіна, 1944-1990 р.р.” на монографію. Крім цього, вона почала другий проект — мікроісторію табору Дора-Міттельбау, з акцентом на групу рядових членів ОУН, які закінчили свій шлях у цьому таборі по обидва боки фронту. Вона отримала науковий ступінь з історії у Стенфордському університеті у 2017 р., після чого зайняла посаду постдокторантки у Коледжі Трініті у Дубліні. Там вона провадила дослідження для проекту “COURAGE”, у рамках програми “Горизонт 2020”, де вивчала культурну спадщину непокори у колишніх соціалістичних державах.