Мистецькі твори нерідко стають пророчими. Тим більш, легко бути пророком, коли в тебе всі карти на руках. «Будь-хто, глянувши на мапу більш прискіпливо, може з легкістю передбачити майбутнє. Кожен кордон – це потенційна межа конфлікту», – каже Юрій Соломко. Політичні мапи світу з легкістю перетворюються на карти для гри чи ворожіння, накладаються одна на одну, історія йде циклами, новини весь час повторюються і кровоточать в одних і тих же ж місцях.
Роботи, представлені на виставці «Старі новини», як написав Петер Чукрович: «…створені в особливому стилі Юрія Соломка, який за три десятиліття творчості став упізнаваним. На початку ‘90-х років, десь під час «перебудови» і розпаду СРСР, художник почав «діалог» з географічною та геополітичною картографією, яка бере свій початок ще в найдавніші часи, як одна з найстаріших форм упорядкування людської свідомості – свідоцтва і відображення навколишнього світу. Холодна об'єктивність, бездушна умовна структура знаків географічної/геополітичної картографії для Соломка стали матеріалом для метакартографічної, «гарячої» художньої ресемантізаціі». Всі твори об’єднані ідеєю візуалізувати динаміку світових геополітичних подій. Події мають властивість повторюватися в тих чи інших варіаціях, час від часу змінюючи контекст. У своїх творах автор часто цитує всесвітньо відомі роботи художників різних епох, використовуючи в якості тла сучасній мапи світу. Це його авторський варіант актуалізації історії. Так, автор використовує сюжет голландських приказок XVII сторіччя в роботах Пітера Брейгеля – «Великі риби пожирають малих» та «Коли поводир сліпий», які впродовж чотирьох сторічь, як і раніше, актуальні в геополітичних стосунках. Іншою цитатою є картина Франсіско Гойї «Сатурн, що жере своїх дітей», вміщена на мапі Європі. Імпресіоністичні мотиви лежать в основі «Сніданку на траві», де грайлива робота Мане набуває обтяжливого змісту геополітичних відносин двох основних протиборчих сторін – Росії і США.
Деякі твори Соломка й справді набувають ознак містичного пророцтва. Так, у 2014 році, у зв'язку з всеукраїнських «ленінопадом», актуалізувався зміст написаного у 2010 році твору «Юдиф і Ленін». Подібна історія сталася і з «Останньою барикадою». Робота, де за Крим б'ються персонажі Заходу і Сходу, була створена спільно з кримськотатарським художником Ісметом-Шейх Заде, і була реакцією на події навколо коси Тузла. Художник-кримчанин тоді й уявити не міг, як «ця карта ляже» у 2014-му. У роботі 2008 року «Джазіра» Соломка нажахана іранка закриває лице картою Близького Сходу, як хіджабом. У 2015 глядачу вже не до Іраку, на часі новини про ІГІЛ, Сирію і теракти, а мапа що ж…, мапа залишається тією ж, змінюється лише контекст сприйняття.