Поет, прозаїк, драматург, племінник Лесі Укранки, Юрій Косач, знав із власного досвіду як це бути митцем, відірваним від рідного ґрунту, адже значну частину життя прожив у Франції та Америці. Тому доля Дмитра Бортнянського не залишила його байдужим, втілившись у драмі «Симфонія сльози».
      Серед відомих українців, які здобули всесвітньої слави на чужині,  Дмитро Бортнянський (1751-1825) помітна постать. Його талант визнали сучасники, а вклад у розвиток нерідних культур є незаперечним. Видатний композитор родом з Глухова Сумської області отримав освіту в Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі, з незмінним успіхом в Італії йшли його опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». У 28-річному віці він прибув до Петербургу, де був призначений придворним капельмейстером, тут й прожив творчо плідне життя, залишивши чималу музичну спадщину.
      Повертаючись з Італії до Петербургу в кінці XVIII століття – він вертався на батьківщину, адже Сумщина на той час й ще на дві сотні років по тому була частиною Російської імперії, а українську культури розглядали лише в контексті російської. А чи взагалі розглядали…
      Митець, який шукає свою пісню… Той довершений твір, який розкаже нащадкам про сум’ятя його душі, коливання кардіограми часу, яке здатний відчути лише він, обраний. Музи та злі генії, мрії, химери – тільки б у вирі цьому не загубитися, не втратити нитки до тої єдиної симфонії.
      Чи знайшов її Бортнянський? Ми згадуємо про нього сьогодні, повертаючи пам’ять на рідну землю… Вистава Григорія Шумейка – спроба «поговорити» із митцем та намалювати картину того найголовнішого пошуку.
      Він був єдинаком, якого не цікавили статки. Дружина за десять тисяч продала його виплеканий твір, син, щойно почавши робити самостійні дорослі кроки – все розумів через гаманець, жінку його мрій забрала жага влади. А його цікавила лише музика.