дина, по справжньому «Довга стіна в 10 000 лі», насправді і не була непереборною перешкодою для військ, як, втім, і будь-який паркан для наполегливого і сміливого злодія, але. Але вона була і залишилась огорожею простору дивного світу, східного саду.
У цьому саду - замшілі камені, містки над ставком, перший сніг, звук в тиші, терпкість чаю і краса посуду, самотньо лежить не відправлений лист, весняний вітерець, шурхіт дощу, зустріч і розставання, спокій і тривога, радість і печаль.
По цей бік, в тіні стіни, за непоказним парканом є пустинне місце, в якому людина перебуває в ладу з собою, знаходиться тут і скрізь, не думає про те що сказати і що відповісти, і бачить перед собою то замшілі камені, то місток над ставком, зустрічається і розлучається, радіє і сумує.
Не виходячи з двору, можна пізнати світ.
Лао-цзи, Дао де цзин, 47 глава.
Планета Китапонія: ілюзія реальності або реальність ілюзії
Коли якось років зо двадцять тому львів'янин Олександр Романюк спробував втілити своє захоплення культурою Китаю та Японії (для зручності вимовляння - «Китапонією» - термін автора) в матеріалі, це була така собі забава, «монетоїдні випуціни». Наступним етапом поступу китапонського мистецтва, після копіювання екзотичних стародавніх монет, стали відбитки мідно-бронзово-цинкових авторських пластинок на папері, як фабричному, так і власноруч Олександром рукоробленому. Так з'являлися численні колекції вишуканих епістолярних наборів, які мало хто використовує за призначенням: написання листа, адже хто тепер пише листи на папері? Натомість смакують визиски авторских колажів на теми китапонської символіки, каліграфії, поезії, філософії, оцінити всю глибину яких навіть інтелектуалам дозволяють тільки докладні коментарі самого Романюка.