Ми знаємо, що ти робив минулого літа

Літо минулого року для мене було активне, тепле та романтичне. На початку літа ми з коханим та сестрою побували у Карпатах, відчули краплинки водоспаду Кам'янка, побачили Журавлине (Мертве) озеро, покупалися в річках Стрий та Опір, помилувалися горами Погар та Тростян. В середині літа відпочивали з чоловіком в нашій Перлині біля моря - Одесі, купалися в теплих хвилях Чорного моря. Провели неперевершено час в аквапарку та дельфінарії. А в кінці літа ми виграли з допомогою сайту 032.ua та його відвідувачів найомантичнішу подорож в Тунель кохання в Клевані. Відпочивати в Україні було весело, пізнавально й романтично... Цього літа ми також надаємо перевагу відпочинку в нашій рідній країні. Вже зовсім скоро ми їдемо в Славське, а в другій половині літа помандруємо в Херсонську область.

Три місяці та дев'яносто днів Яких чекав десь так як New Years' Eve Щоб враз забуть про всіх отих титанів, шекспірів, соломонів, гетьмАнів, оттоманів А Універчик добре знахабнів Ще тільки червень, а я, бідний студент, уже й змарнів. Ще трохи і скінчиться сесія Ця моральна екзекуція Забуду про філософію Горація Можливо, знайдеться якась пасія А потім - наплічник, гори, карімат, станція І ось вона - тотальна сатисфакція. Сьогодні - фотографія, а ще спогад Вчора - зорепад, водоспад Іноді бельгійський шоколад Такий собі маскарад Якщо Говерла - то град І тільки хочеться назад, Подалі від автострад. Літо-2014, здається, співпрацювало із Люцифером Пролетіло ж бо вихором-віхором Ти став його головний актором і режисером Містером командиром А зараз говориш з гонором Що воно не пройшло даром.

Минулого літа мені було лише 3 рочки і я раділа кожному сонячному дню проведеному зі своїми батьками. Ми дуже часто їздили на дачу, де вперше в моєму житті татко навчив мене ловити рибу,а мама поратись на городі. Інколи ми ходили на ставок, який для мене здався справжнім морем. А по приїзді додому я допомагала мити машину. Так мити машину- і це я робила залюбки. Я дуже люблю відпочивати на природі і цього літа я б хотіла поїхати в Карпати разом зі своїми друзями- Софійкою, Каролінкою і Святославом.

Минуле літо, Літо 2014, залишило після себе тільки позитивні спогади… Почалося воно із одержання червоного диплому бакалавра… Далі відпочинок з друзями на озерах Волині та поїздка на море в Одесу… Спонтанний маршрут на Парашку, найвищу гору у Сколівських Бескидах, який ми подолали разом приніс нам незабутні враження та зарядив емоціями на цілий рік… Чудові краєвиди нашої країни які ми разом відкривали для себе памятатимемо все життя… Кожен будний день минулого літа ставав для мене кольоровим та незабутнім … Теплі літні вечори літа 2014 були приємними та наповненими щирими почуттями… Закінчилось воно вступом на магістратуру… Дуже швидко пройшов навчальний рік і ось Літо 2015 яке вже стало для мене найкращим оскільки почула слова про які мріяла від коханого – “Ти вийдеш за мене…” Тому це останнє літо яке буде для нас безтурботним… Дуже хочемо відпочити з друзями разом та набратись сил для того щоб розпочати новий етап у своєму житті...

Минуле літо було живим і насиченим подіями, які мали величезний вплив на моє життя. 1 червня в моєму невеликому містечку був випускний: надворі не переставав лити дощ, але наші серця палали, ми співали прощальну пісню і майже всі плакали. Навіть дощ не завадив нам гарно, в компанії таких добре знайомих людей, провести вечір. Потім було страшно, потім було ЗНО. Після 11 років невтомної праці ми, тепер вже абітурієнти, затамували подих – твориться наша доля. Цей період минулого літа був морально виснажливим, який ще раз підтвердив, що і літом інколи треба дуже сильно попрацювати. Далі я мала трохи вільного часу для справжнього літнього відпочинку. Звісно я не була за кордоном, на морі, і взагалі чи важливо це все? Я була з дорогими мені людьми, і вони робили мій відпочинок. Ми з сім’єю мандрували озерами Волині: пісочок, сонечко, пляж. А з друзями відсвяткували багато різних свят, а також відпочивали на Світязі. Світязь – це «блакитні очі» Волині, з ним мало що порівняється. Вода там чиста, наповнена йонами срібла, тому має лікувальний ефект. Ми купалися, валялися на пляжі, будували з пісочку замки, мої друзі закопали мене по шию в пісок, ми грами волейбол у воді, ходили на дискотеки, відривалися. Однієї ночі ми замотали хлопця в простирадло і пішли з ним по морозиво через усе село – це було смішно і дивно усім, а ми запам’ятали цю ніч назавжди. Ми йшли, куди нас несли ноги, а потім сідали на асфальт та їли «Тук». Ми купалися вночі в одязі. Ми спали на пляжі і робили собі там палатку з коциків. Ми обтиралися глиною, а потім білі йшли по пляжі. Ми каталися на катамаранах і стрибали в воду далеко від берега, при тому, що я не майстер плавати, але тоді був викид адреналіну. Нам було весело. А далі вступ. Я вирішила подати документи у Львів. На щастя, я пройшла. І той вибір минулого літа дійсно мене змінив: я стала відповідальнішою, бо тепер я навчаюся на лікаря. Влітку я гуляла у Львові і тоді зрозуміла на скільки це тепле та добре місто. Там багато туристів, але комфортно. Там завжди рух, але ти в нього вписуєшся, як не дивно. І це все я зрозуміла минулого літа. Я думала, що швидко виберу фотографії для цього конкурсу, але я помилялася: дуже багато емоцій і спогадів. Літо – пора тепла і відпочинку. Минулого року так все і було. А цього року я хочу більше пригод. Тільки закінчилася сесія і лише зараз для мене почалося літо. Я планую знову поїхати на Світязь з друзями, на Соловичі з батьками. Відсвяткувати в моєму місті багато свят, деякий час провести у лікарні, щоб зрозуміти, хто такий «лікар». Дуже хочу поїхати на Бандерштат, зустріти людей, яких вже кілька років через певні обставини не бачила, відриватися, запам’ятати це літо, як минуле. І я дуже хочу поїхати в Яремче, бо там ще ніколи не була. Хочу виграти цей конкурс для своєї сім’ї і поїхати з ними в Карпати. Це буде мінімальна подяка їм за моє виховання.

Привіт. Мене звати Вікторія. І моя історія почалась в середині липня 2014 року.Історія про мене і Юлю. Ми з Юльою студенти Львівської політехніки і дуже любимо подорожувати. Так,звісно, Ви скажете, що всі люблять. Але так як ми, не вміє ніхто! Все почалось одного вечора, коли ми думали про тих людей, в яких багато друзів і як круто їм збиратись разом і тікати з шумного міста в гори. Але потім наче лампа в моїй голові засвітилась і я сказала: "А хто мішає нам удвох поїхати в Карпати? Невже ми, дві дівчини, не дамо собі раду у горах?" . Спочатку мене саму трохи лякала ця ідея. Адже ми дійсно дві дівчини, і ніколи раніше не були в Карпатах! Але моя Юля пробивна дівка, вона швидко мене вгамувала, сказавши що ми все зможемо,ми ж не гірше хлопців. Через два дні ми були повністю готові до подорожі. Зігравши в карти вирішили, що я нестиму палатку, яка була здоровецька! А Юля буде нести їжу. Тоді я ще думала що це несправедливо,але потім Ви зрозумієте) Також ми подумали, що буде весело і доречно взяти з собою дві пляшки Старого ринку, щоб не засумувати. Отже про наш маршрут: с.Подобовець - с.Пилипець- с.Воловець через гори Стій, Великий верх та Плай. Маршрут розрахований на 3 дня і складав приблизно 40 км, але ми, як типові дівчата, ускладнили собі життя. Прийшов день поїздки. Зі Львова треба потрапити до Подобовця,ми запізнювались на електричку,тому що 42га маршрутка як завжди коли треба не приїжджала. І от ми біжимо з лахами в руках і з далека бачимо - стоїть електричка. Швидко запригуємо в неї і відхекуємось. Нарешті,думаємо, можна дух перевести. Але радісний контролер повідомив нам, що ця електричка їде в іншу сторону. Отакі от дівчатка, нічого самі не можуть зробити, навіть добратися куди треба.Ми лише посміялися над собою і взяли квиток до Стрия. Три години калатали не ясно куди і вже були втомлені через циганські співи та п'яні розмови пасажирів. Приїхали до Стрия і тут мій рюкзак починає рватись, всі речі випадають і люди тикають пальцями (але не допомагають). Ми швидко беремо квитки до Подобовця і я біжу в магазин "Все по гривні", купую жмут защіпок і наново напаковую рюкзак. Уявіть собі, яка я вже була не рада. Добре хоч Юля випромінювала позитив. Коротше кажучи, добрались! З Подобавця в напханій душній маршрутці доїхали до Пилипця. І тут почались веселощі. Гаразд, дорогу до водоспаду Шипіт ще знайшли, речі залишили в кафе по дорозі. І от, коли вже вечір на носі, я починаю розуміти,що ми не встигнемо ні поїсти, ні розбити лагер, тому що попереду ще була дорога на вершину гори.Добре хоч Юля нічого не тямила в походах, а я її й не лякала. Почали ми підніматись вгору..і тут починається дощ.. Ми матюкались і злились, але вперто йшли вперед. Коли я зрозуміла що нєа, не доберемось ми куди треба то побачила на схилі гори будку.Ну ми й залізли туди.Дощ перетворився в грозу, я просто очманіла і не розуміла як ми маємо добратися хоч куди щоб просто розбити палатку. Години три ми сиділи мокрі, почали вже відкривати консерви і хлібом вимакувати кільку і паштет. Окей, гроза минула. Я підриваю Юлю й себе і ми шуруємо вгору. По мокрій доріжці ми сковзались, падали в болото але шурували. Може здатись що я геть розізлилась через всі ці події але коли я вийшла на вершину Гимби всі ці переживання кудись пропали. Я зрозуміла, що ніколи не бачила такої краси. Захоплено, я оглядала все що навколо, і наче очей мені мало..і легенів мало щоб вдихнути чисте повітря Карпат. Після такого, вже тобі й не хочеться спати, тай їсти не хочеться. Ми йшли далі. В нас закінчувалась вода і треба було негайно щось думати. Піднімаючись вгору ми помітили миле кафе.Уявляєте?! Кафе прямо на горі. Ми не знали як попросити води, тому я підійшла до дівчини що там працює і запитала жалісним голоском : "А можна тут купити води?" Ви б бачили це здивування змішане з жалістю до нас. Дівчина відповіла : "Та ви що, дівчата.Яке купити? Тут же ж є джерело, ходіть я покажу". Нам аж соромно трохи стало. Поки ми набирали воду я помітила рівнину всередині між горами.Щей подумала:" А може зупинитись тут на ночівлю?", але одразу передумала і ми пішли далі вгору. Гори дуже зачаровують людину. Вони позбавляють тебе від усіх печалей чи тривог. Я забула про всі проблеми що чекали мене там, в реальному світі. Я просто насолоджувалась теперішнім. От ми вже йдем по хребту але неочікувано починає темніти. Я була в паніці! І що тепер робити? Юля звісно була спокійна, бо вона навіть не розуміла шо коїться."Ну і шо тут такого йти в темноті?",- казала вона. Але почався знову дощ. Ми замурзані в болоті, чимчикуємо проти вітру і не знаємо що робити. Я вирішила що нам треба зійти з гори. Юлі було все одно.Наш спуск це було щось! Я йшла вперед бо переживала що моя незграбна подруга покотиться донизу по кущах чорниці. Звісно покотилась я. Ми ледве знайшли рівнину де можна було розбити палатку. І що? Тааак, це була та сама рівнина яку ми бачили коли набирали воду. Я тепер злилась на себе. От чого бути дівчиною так важко? Хочу бути логічною.І хлопцем. Ми йшли втомлені і голодні, і я не давала спуску ні собі ні Юлі. Але дивлюсь, і бачу щось руде далековато. Ну ми й пішли в ту сторону. Підійшовше ближче зрозуміли що то руда палатка. Але малесечка. І неочікувано звідти вилазе хлопчина. Такий самий як ми: брудний, заросший і волосатий. Він здавався доволі жвавим і привітним. Його звали Саша. Саша розповів, що живе тут вже два тижні, від чого я просто офігіла. Ну як ти тут живеш? А їсиш що? Виявилось, раз в два дні він ходить в село по їжу, або перебивається чорницею.А живе тут, тому що вдома йому скучно і він чекає коли хтось покличе його на роботу. Насправді, Саша був дуууже дивним, мабуть почав відвикати від людей. Але він допоміг нам розкласти палатку, навіть картоплю намагався посмажити. Але через вітер нічого не вийшло. Уявіть, які ми були втомлені і голодні. Цілий день хлебтати лише воду і ніц не їсти. Зранку, коли ми вже збиралися в дорогу і хотіли сфотографуватись з Сакшом на пам'ять він відмовився і категорично був проти щоб ми його фотографували. Вже потім, коли ми наступного дня лягали спати я подумала: " А якщо він маньяк який переховується в горах? А ми з ним поруч спали..І того й не фотографувався, боїться десь засвітитись) ." Потрібно було повернутись на гору, з якої ми спустились. Довелось йти в обхід.Тобто знову до джерела і вверх ще 7 км. На диво це було не важко, ми гарно відпочили хоч і голодали досі. Ми пройшли три гори цього дня. Під вечір нам довелось йти по краю гори Плай, що було не дуже легко,знову ж таки, через дощ і вітер. Ми були так високо, що хмара,з якої падав дощ знаходилась нижче нас. І це було прекрасно, дуже гарно. Так,ми були мокрі, взуття ковзало по мокрій траві, але я побачила красу і вона варта того. Дощ моросив прямо в очі і як добре що перед нами йшов якісь чоловік який теж спішив десь сховатись. Довго не думаючи, ми йшли за ним, але так щоб він не запідозрив цього. Він привів нас на галявинку, де вже стояли три палатки. Звісно ж ми почали розкладати й свою, бо діватись не було куди. Доки йшов дощ ми з Юльою лежали в палатці, жадно гризли хліб з тушонкою і запивали водою. Пам'ятаю, так мені хотілось гарячого чаю. Почало темніти коли закінчився дощ і всі повилазили з палаток. Ми познайомились і люди з палаток почали пригощати нас чаєм і ухою. Мені здавалось тоді, що мрії збуваються. Пізніше ми пішли з Юльою до сироварні, там є джерело. Набрали води і лягли спати. Я так міцно спала але прокинулась через те, що навколо палатки відбувалось щось дивне. Я розбудила Юлю, і тепер ми вже боялись удвох. Було таке враження, що індіанське плем'я стало навколо нашої палатки і шаманило перед тим як нас з'їсти. Ну ми з Юльою придумали ще багато версій але боялись вилізти. Це продовжувалось десь пів години. Але коли закінчилось я зібралась з духом і вилізла глянути що ж там таке. Як я сміялась коли побачила багато овечок з дзвіночками на шиї, які просто бігали біля палаток і шукали дорогу додому. А ми таке накрутили, що люди дзвенять кістками і дякують своїм богам за сніданок. От прийшов наш останній день походу. В нас були дійсно важкі рюкзаки. Але я не задумувалась про це доки Юля не почала доставати все що ми не з'їли за ці дні і викидати. Ту зіпсовану картоплю з салом, крупи і засохші пляцки. Ми весело йшли до Воловця, спускаючись з гори,звісно,кілька раз падали. Нарешті, добрались до рівнини, асфальтованої дороги та цивілізації. Пам'ятаю натрапили на розвилку і запитали чоловіка, що пас корів: "Підкажіть як дійти до Воловця". На що він відповів....ах,якби ж ми розібрали закарпатьські слова, я б Вам розповіла. Ми переглянулись, зробили вигляд що все ясно і пішли просто куди він пальцем тицяв. Коли ми дістались до вокзалу то одразу пішли в кафе,що поруч. По одному ходили в туалет і тихенько там мились і чистили зуби. Навіть офіціантка кривилась, коли підходила до нас. Ми реально дуже погано пахли. Зате наїлись ми гарно, супи, потім гарнір, грибна юшка і м'ясо. Це була чудова подорож. В електричці, коли їхали додому, ми тільки й обговорювали все що з нами сталось. Було схоже що ми невдахи, але повірте, ми просто дві дівчини, які вирішили піти в гори самі. І ми вижили. Всі дивуються коли чують цю історію, що ми були удвох. Але було класно.Як Ви зрозуміли, нам не хотілось в поході ні їсти ні пити ( старий ринок), думаю це все магія гір, що полонила нас і не відпускає й досі. Після цього Юля зробила собі тату де зображені гори, а я - де зображені крокуси. Цього року я обов'язково поїду в Карпати ще. Але тепер з п'ятьма друзями) Я планую взяти дозвіл на перебування в горах Мармаросах на кордоні з Румунією. Для цього треба відправити листа в Мукачево. Я дуже надіюсь що отримаю дозвіл! Там просто казково. І дуже манить те, що мало хто хоче возитись з цими дозволами а тому мало хто там був. Це буде прекрасне літо і ще одна подорож в Карпати!

Минуле літо - це було літо, яке запам'ятається на все життя! Перш за все, через нову роботу, і співробітників, які стали друзями. Разом ми стрибали роуп і з парашутом, катались на картингу і квадроциклах, їздили на річки та озера! Отримали безмежну кількість позитивних емоцій. На це літо покладаю не менші надії!)

Минулого літа ми з друзями відзначали 5-річчя нашої дружби.Так, як нашій компанії виповнилось 5 років ми вирішили святкувати це впродовж 5-ти днів. Ми разом каталися на повітряній кулі у Славську, піднімались на Говерлу і купались в озері під час грози. Це були шалені 5 днів. Цього літа ми святкуватимемо 6 років з того часу як ми разом і я переконаний, що це буде так само неймовірно і навіть ще краще

Моя розповідь про минулорічний відпочинок буде доволі стислою та прозаїчною. Його не було. Точніше він був уві сні. А коли наставав час бадьорості, я закінчувала бакалаврат, їздила на вступні іспити в ЛНУ та "розважалась як могла" за підготовкою до вступу. Цього року мене чекає не менш бурхливе літо, адже я тільки влаштувалась на нову роботу івідпустка не світить мені ще мінімум півроку. Тому незабутні вихідні в Яремче, про яке стільки говорять, стануть прекрасною можливістю нарешті відпочити в колі друзів. Можливо таким чином, якби у вересні мене попросили написати твір на тему "Як я провела літо", я б здала не пустий аркуш.)

Літо 2014 було шаленим , драйвовим та надзвичайно насиченим подорожами . Це літо зарядило мене енергією і позитивом на цілий рік. Все почалось з нескінченних поїздок на озера Львівщини , також частенько нас заносило в Карпати і Шацьк. Також старався не пропускати жодної достойної тусовки в Львові Потім я вирішив відвідати історичну батьківщину і на півтора місяці полетів в Вірменію. Це була неймовірна подорож , знайомство з одним з наймальовничіших куточків нашої планети. Східний колорит , прекрасні дівчата і хороший коньяк не давали мені сумувати. Літо 2014 назавжди залишить свій незабутній слід в мому житті.

Літо 2014 було, напевно, найкраще моє літо. Чому? Бо минулого літа в моєму житті відбулись кардинальні зміни, які змінили мене. Я знайшла чудових друзів, кожні вихідні були переповнені новими емоціями. Минуле літо - це роуп джампінг, стрибки з парашутом, подорожі на вихідних та проведення вільного часу із друзями. На Літо 2015 є великі плани та багато ідей, які точно будуть виконані.

Літо - це сонце, емоції, відпочининок. Найкращій відпочинок - це подорож. Минулого літа відкрила автетнтичне середньовічне містечко у Чехії - Чешський Крумлов. Прянічні будиночки, вузенькі вулочки, місцеві традиції - це все було неперевершено! Це літо буде не менш цікавим, оскільки це-літо.

Это начиналось как полу-заказное расследование по просьбе знакомых Донецких журналистов. Позвонили, мол, есть информация что Львовская администрация помогает переселенцам с Востока, Попросили проверить. Как обычно, за утренним кофе, в мою голову пришла “гениальная” идея: - а чего мелочиться, давай проверим на себе, как она (система) работает?! - ээээ…. ну давай… *с лёгким сомнением в голосе* Ну и ладно. Находим номер мерии. “добрый день, а правда что есть программа помощи переселенцам с Востока и Крыма?” “да. но это к ОГА, №тел ***-****” Гуд. Звоним. Барышня на другом конце телефонного кабеля, назвавшись представителем службы социальной защиты, любезно пораспрашивала про некоторые персональные данные и некоторые преференции, касаемо помощи, пообещала перезвонить в течении 30 минут. Ага, плавали, знаем. Суббота. 9:30 – конечно подождём…. (: - 10:05 – Доброго дня, мене звати А., я щодо вашого влаштування, згідно до програми ОДА. Де ви є і як я вас впізнаю? - ***************** - Добре. Біля Давіда за 15 хвилин. Приехал. Встретились. Поехали в Департамент Соц.Защиты ЛОГА. Суббота. 10:30 утра. Интерьвью с зам начальника департамента. Что умеем, чего хотим….и т.д. - отлично. к 14:00 за вами приедут. отвезут и там поместу будете решать, что вам больше понравится. Прикольно. И как-то всё слишком быстро и просто. Пока ждали транспорт и наминали цукерки з кавою, обсудили некоторые малозначимые отличия меналитетов и стилей жителей ЗУ и ВУ… Трудности у всех одинаковые. Вот только отношение – разное… Кроме того, выяснилось, что за время с начала объявления программы помощи, було допоможено 2000 осіб. Всё. Транспорт прибыл. Зам.Пред. нашего района лично приехал нас забирать. Погрузились. Поехали. в 16:30 приехали в районную администрацию. Начинаем переговоры по вариантам расселения и адаптации. Из прикольных вариантов – фермерское хозяйство и охотничьи угодья. Переломным моментом в пользу фермеров стало наличие Лошаааадки!!! (: Решено. Погрузились, поехали, приехали. В аккурат к ужину поспели. ***Как же соскучился по сельским харчам и их количественным и качественным составляющим!!!*** За ужином и познакомились. Абсолютно адекватная и простая семья – Папа, Мама, три Сына (25, 20, 6 лет) Качественный Хозяйский дом, куча хоз. построек и четыре гектара земли. В хозяйстве наличествуют – 4 коровки, 2 порося, куры, утки, кролики и Лошаааадка! Отужинали, часам к одиннадцати – расквартировались и повалились спаты. Утром начались сельские будни с крепкой кавы и планирования кто за что возьмётся… Ах, да! Самое интересное – в этот день у Старшего Сына планируется празднование двадцатипятилетия!!! (: ….и почалось в колхозе утро!!! ******приготовление, шинкование, приготовление, расстановка, ПРАЗДНОВАНИЕ****** Вопреки распространённым на востоке Украины мифам, никакой агрессии мы не ощутили. Все лишь пытались накормить, напоить и в гости пригласить! Опуская все подробности интимно-полевой фермерской жизни с тяпками, прополками, сборами урожая, кормлением живности (к доению не допустили) в сухом остатке могу доложить: - мега-радушие принимающей стороны - ежедневные звонки из рай.администрации с вопросами или всё у нас ОК - еле открестились от репортажа местных журналистов - реальное, а не показное трудолюбие местного населения - сельские будни суровы, впрочем, тут ничего не поменялось со времён моего детства – с рассветом подъём и пашем, режем, кормим, готовим, кушаем, полем, собираем, пасём, убираем, чиним, моем, и т.д. - двери во дворы никогда не закрываются – люди ходят - полностью отсутствует разделение по труду на мужскую и женскую составляющие в плане хозяйства - сельские жители полностью обеспечивают себя сами всеми продуктами - в магазине покупается сахар, хлеб, сигареты и соль. Всё остальное – своё, натуральное и родное. Расставаясь через четыре дня получили заверения в открытости дверей для нас и наших семей. Вернулись. Отдохнули. Вроде и миссия закончена, можно рукоплескать себе и ЛОГА за такую реально действующую программу. Но раз уж взялись экспериментировать – нужно идти до конца, ради объективности и непредвзятости. Решаемся откликнуться на заявление властей Донбасса о проведении схожей программы для граждан Украины, желающих сменить среду и формат обитания, вне зависимости от причин к тому приведших. Тут я немного отступлю от этики и честно признаюсь – я был предвзят и не верил в искренность этой новости. Конечно, ехать в Донецк мы не собирались и на то было несколько причин: 1. Львовский эксперимент начинался со звонка в мерию на номер, взятый из открытых источников. 2. Это временнЫе и другие затраты 3. Боязно. (: Мы разработали план и сценарий “удалённого визита” в мерию Донецка и осуществили его при содействии друзей в Донецке, они были нужны на случай реальности предложения администрации о помощи переселенцам. Звонки на телефон мерии начались в пятницу. Дозвониться удалось в субботу, после обеда. диалог начинался так: – Доброго дня. Мене звати М. Мені потрібна ваша допомога. У мене наступна ситуація: Я сам із Бродів (це Львівська область), жив тут усе життя, працював на власному фермерському господарстві батьків, і у політику ніколи не ліз. Але сталося наступне – Коли почалися події у Криму і на Сході країни, я активно підтримував право тих областей на самовизначення. Зрозумійте, просто я гадаю, що у кожному домі повинен бути один господар, який сам має вирішувати, що йому робити і як витрачати власні кошти. Мою точку зору щодо подій на Сході не підтримував ніхто. Потім почалися загрози мені і батькам – їм погрожували знищити усе господарство, мені були погрози телефоном декілька разів, а нещодавно я отримав особисту погрозу від невідомих людей. У міліцію я звернутися побоявся. Тому я був вимушений поїхати звідти на Схід (батьки мене не підтримали). Але тут я не маю ані житла, ані роботи, тому вирішив звернутися до вас за допомогою. Ви зможете мені тимчасово чимось допомогти? на это мы получили прямой, жёсткий но вполне честный ответ: - молодой человек, у нас сейчас совсем другие задачи на повестке дня – выборы нужно сделать. хотите – звоните в понедельник, после обеда. если ситуация изменится – посмотрим, может и поговорим. – але ж у Вас була программа, по якій… – сейчас не до Вас! мало ли, что там в программах, неужели Вы не понимаете?! …… Мы не хотим никого восхвалять или упрекать. Все они люди на своей работе и её работают. Вот так мы и провели часть прошлого лета. Потом были ещё насыщенные осень, мягкая зима и тёплая весна, проведённая в приготовлениях к новому лету, 2015 года. А нынешнее лето выдалось необычайно насыщенным работой, путешествиями, знакомствами и впечатлениями. Но об это — в следующий раз! Всем желаю Мира, Добра, Любви и Удачи! С Уважением, Виталий Малыгин