Нові сенси відомої трагедії: у Львові Перший театр показав “Ромео і Джульєтту”, - РЕЦЕНЗІЯ

11 листопада актори Першого театру показали виставу “Ромео і Джульєтта” у Львові. Демонстрували постановку Вадима Сікорського на сцені Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. На завершення вечора відзначили 100 років з дня заснування Театру казки.

Як передає журналістка 032.ua, львівські актори по-новому інтерпретували відому трагікомедію про молоду закохану пару. Послуговувалися перекладом твору Вільяма Шекспіра за Юрієм Андруховичем. Є кілька нюансів, які варто згадати у контексті цієї вистави.

Одразу слід згадати про підбір акторів - у Першому театрі вміють вдало використати амплуа. У оригінальному творі Джульєтті немає ще й 14 років, а Ромео - 24-річний молодик. Для львівської постановки обрали Наталію Білан та Ярослава Дерпака, які цілком вписалися у ці вікові рамки персонажів. Вдалий підбір виконавців ролей - це уже половина успіху постановки.

Решта акторського складу теж потужна: Богдан Балко (батько-Монтеккі), Василь Когут (батько-Капулетті), Лариса Діденко (мама-Монтеккі), Ірина Кухарська (мама-Капулетті), Назар Бонящук (Паріс), Михайло Понзель (Меркуціо), Андрій Росчіс (Тибальт), Ігор Данчук (Лоренцо), а також неймовірно харизматичний Олександр Чешеров (Бенволіо) і заслужена артистка України Тетяна Максимюк, у виконанні якої навіть другорядний персонаж няньки Джульєтти опиняється у постійному фокусі глядачів.

Щодо костюмів, то традиційно всю атмосферу створювала заслужена художниця України Дарія Зав’ялова. У постановці переважають білі, червоні та чорні кольори, що відображають чистоту почуттів, кров/пристрасть і смерть відповідно. Образи пропрацьовані, без зайвої пихи, але з розставленими акцентами. Наприклад, брата Лоренцо впізнаємо за скромним монашим вбранням, а Джульєтта носить білі шати.

Над музичним супроводом працював заслужений діяч мистецтв України Юрій Саєнко, який запропонував цікаве рішення, натхненний творчістю Прокоф’єва - це і гострі нотки у моменти напружених ситуації, так і легкі мелодії в місцях вияву “чистих”, підвищених почуттів.

Із декорацій на сцені - лише маятник. Він починає свій хід із перших хвилин вистави, далі його розхитують закохані Ромео та Джульєтта, а також інші персонажі, що впливають на хід історії. Врешті, ми розуміємо, що цей маятник символізує саме життя і зупиняється тоді, коли помирають закохані.

Мінімалізм у декорі компенсують прийоми зі світлом, над якими постарався Микола Новосад. Особливо вдалася сцена, де Джульєтта говорить свій монолог у світлі місяця, а Ромео - у неї біля вікна. Взагалі, усі сцени подаються в поміркованому та зрозумілому для глядача тоні, без високопарних фраз та віршованого стилю (хоч і з римою), а більше схоже до звичайної мови. Таким чином можна зосередитися на суті твору замість спроб розшифрувати сказане персонажами.

У Андруховича непоганий переклад Шекспіра на українську, осучаснений і зі збереженим стилем автора, втім є кілька сексистських фраз, які врізаються в пам’ять і псують загальну картину: на кшталт “бабська логіка”, “вперед на кухню” та інші фрази з уст батька-Капулетті. Критики кажуть, що таким чином перекладач хотів акцентувати на гендерній дискримінації, яка існувала в ті часи. Але якось воно сприймається неоднозначно і лишає неприємний осад…

Із приємного - це осучаснене спілкування закоханих: попри різницю у віці та соціальні перешкоди, Ромео та Джульєтта є рівноправними партнерами. Важливо, що вони не дають одне одному обітниць, “з яких сміються боги”, а спільно вирішують будувати своє щастя, хоч і нетривале. Дуже помітне зростання персонажа Ромео від несерйозного хлопчиська, до солідного чоловіка, який готовий брати відповідальність за свої дії.

Виставу показують для глядачів від 16 років, хоч нічого “надто дорослого” у ній немає. Навпаки, можна сказати, що її рекомендовано до перегляду насамперед молодій аудиторії, яка має зробити висновки та зрозуміти, що ж таке справжнє кохання.

На завершення вечора, заньківчани привітали своїх колег зі 100-річчям Першого театру. Урочистості завершилися спільними подяками, привітаннями та виконанням “Многая літа”. Як це було - дивіться на відео:

Нагадаємо, Перший академічний український театр для дітей та юнацтва, відомий також як Театр юного глядача на вул. Гнатюка, 11 у Львові. Його заснували 1920 рокуу Харкові і це був перший театр в Україні, який створили спеціально для дитячої аудиторії. 1944 року із Харкова переїхав до Львова, де успішно діє донині. Театр Казки останніми роками вирішив переформатуватися і з 2016 року став Першим театром. Зараз оцінити гру львівських акторів може й доросла аудиторія, адже установа значно розширила свій репертуар. А з 2018 року вистави стали доступними для людей з порушеннями зору і  для людей з порушенням опорно-рухового апарату.

Раніше сайт 032.ua розповідав про виставу Pentecost, яку Перший театр показав у закинутому костелі на Львівщині, та чому варто сходити на “Двох джентльменів з Верони”.

Читайте також: “Україна - це люди, які зберігають культуру і традиції”: львів’янка розповіла про життя та навчання у США