Андрей Шептицький та українські націоналісти: між благословенням і осудом

Ім’я митрополита Андрея Шептицького давно стало символом для українців — як духовного, так і національного лідера. 

За своє 44-літнє керівництво греко-католицькою церквою, вона остаточно стала українською національною церквою. І значення Андрея Шептицького більше, ніж просто митрополита: він був душею всього національного та культурного життя Галичини.

Одні знають його як керівника греко-католицької церкви, інші — як людину, що вміло поєднувала християнську місію з господарськими та культурними ініціативами. А тогочасне суспільство розглядало Андрея Шептицького не лише як священнослужителя. І це було загрозою.

«Населення Галіції бачило Шептицького не так як голову церкви, а як політичного вождя, політичний центр», – йдеться у документах радянських органів державної безпеки

Варто розуміти, що з погляду на величність постаті Шептицького, мабуть, будь-яка організація хотіла заручитися його підтримкою та благословенням. Тому і Мельник, і Коновалець, і Бандера не могли не рахуватися з думкою тогочасного авторитету. Але які ж були зв’язки Шептицького з ОУН?

1940 року на митрополита складає біографічну довідку Львівське управління НКВС, посилаючись на анонімного члена ОУН. За допомогою цього оунівця склали чимало фактів зв’язку резиденції Шептицького з ОУН, а також із закордонними діячами цієї організації.

Напрошується запитання: що це за зв’язок та коли він розпочався? На що відповідь нам дає зовнішня розвідка іноземного відділу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР, говорячи у 1935:

«Шептицький шукав контактів із активними діячами націоналістів групи Коновальця. Невідомо, з відома поляків чи всупереч їм, Шептицький, заслуговуючими довіри оперативними даними, надавав Коновальцеві матеріальну допомогу. Вельми можливо, що Шептицький робив це з відома поляків, щоби в майбутньому здійснити на Коновальця вигідний для них вплив».

Невже митрополит платив за припинення терору?! Можемо лише здогадуватися із цієї цитати, проте точно можемо стверджувати, що Шептицький хотів абсолютного налагодження стосунків між поляками та українцями.

Ще один цікавий момент: ми всі знаємо про заможність Андрея Шептицького. Та не надто відомим є той факт, що розпорядником коштів та довіреною особою Шептицького був діяч Андрій Мельник (саме він очолював одну з гілок націоналістів – ОУН (б). Окрім господарської діяльності, Мельник очолював й інші справи, наприклад організацію події 1933 р «Українська молодь – Христові», де долучилося понад 50 тисяч людей. Для ОУН це були космічні цифри. Космічні цифри активної молоді.

 Самі ж націоналісти не називали себе клерикальними, ні антиклерикальними і у своїх документах релігію згадували в позитивному світлі. Чи є це дивно? Мабуть, ні, оскільки частина учасників національного руху мала прямий стосунок до християнства. Наприклад, Бандера та Ленкавський походили зі священницьких родин, а Стецько і Шухевич належали в дитинстві до церковних організацій.

Але у своєму відомому Декалозі зустрічаються позиції націоналістів, протиставні вченню християнства. Наприклад, ідея возвеличення та обожнювання нації чи виправдання цілі різними засобами, проповідь ненависті та інші ідеї, очевидно, отримували осуд зі сторони церкви.

Після диверсійних дій в Галичині УВО-ОУН 1929-1930 роках приходить польська «пацифікація» під гаслом боротьби з тероризмом. Ця ж пацифікація була доволі жорстокою, від якої постраждало мирне населення. Тому 1930 року Митрополит з іншими єпископами видали послання про засудження пацифікації, але й наголосили, що не варто слухати тих, хто підбурює до саботажу та насильства, себто наголошуючи на націоналістах. З цього було чимало висновків про те, що Андрей Шептицький засуджував український національний рух. 

Проте 1932 р було ще одне послання від Шептицького до української молоді, де митрополит говорить про важливість патріотизму та національну свідомість, але застерігає від того, щоб любов до своєї землі не переросла в ненависть та жорстокі методи:

«Любов не може йти в парі з ненавистю, бо ненависть чим більше звершена, тим більше з любови робить якийсь егоїзм. Можна своїх прав боронити і своїх прав доказувати, але не шляхом ненависти до других людей... а маєте ще й ту хибу, що свої гадки і свій спосіб бачення речей надто часто хочете накинути іншим навіть часом засобами насильства і сліпого терору».

Звичайно, що в посланні не прослідковується жодної згадки про ОУН, проте крізь рядки розуміється на кому наголошував митрополит.

«Українські терористи» - так згодом називає сам Митрополит націоналістів після вбивства Івана Бабія – директора Львівської гімназії. Тоді 2 серпня 1934 року виходить лист, котрий розпочинається словами про жах для цілого народу. І в цьому листі Шептицький вже не завуальовував, а чітко назвав організаторів і виконавців вбивцями і терористами.

Та чи цурався Шептицький оунівців? Ймовірно, що ні – з погляду на те, що сам Мельник був у близькому колі митрополита. Та й у листі 1932 року можна прочитати:

«Католикові можна належати до будь-якого партійно-політичного угрупування, програма якого не суперечить католицькій вірі й етиці, а отже, може бути: монархістом, консерватором, демократом, угодовцем, в окремих виняткових випадках навіть екстремістом».

А як відомо екстремістами в цей час були лише оунівці. Ті націоналісти, які використовували екстримальні методи в боротьбі.

Виглядає, що для багатьох думки та позиції митрополита Андрея Шептицького були суперечливими, оскільки з однієї сторони він привселюдно засуджував українських націоналістів, а з іншої сторони надавав підтримку. Насправді тут цілковито можна зрозуміти позицію Шептицького, оскільки він розумів свій народ і чому люди зі зброєю захищають та відвойовують своє, прагнучи відновити державність. Але й з іншого погляду, зважаючи на церковні догми та цінності, будучи очільником церкви, не міг не засуджувати терор, вбивство та жорстокість.

Автор: Софія Турко

Читайте також: Шептицького не визнали Праведником світу через "участь у створенні дивізії СС "Галичина"