Анна Іжик: змінювати місто і країну треба починати із себе

Анна Іжик. Львів'янка. В свої 20 років, вона встигла приміряти на собі форму волонтера та стати координатором кількох благодійних проектів. Останній, був присвячений тому, аби допомогти врятувати життя дівчинці, яка хворіє на рак. Що мотивує Аню змінювати ставлення львів'ян до благодійності і робити добру справу, вона розповіла в інтерв'ю 032.ua.  

Коли мені було 15, я почала активно займатися громадською діяльністю. Добре пам'ятаю, що це була осінь.

Тим ким, я стала завдячую своїй мамі. Так сталось, що тато у нас дуже рано помер і мама залишилась одна із чотирма дітьми. Але попри всі складні життєві обставини вона завжди казала мені, що безвихідних ситуацій не буває. Повторювала: ти завжди можеш щось зробити, а не опускати руки. І це стало моїм життєвим кредо. Будь-яка ситуація має варіанти вирішення.

Не треба постійно жалітися. Часто люди живуть стереотипами  і думають, що за них все мають вирішити. Найчастіше можна почути, як люди кажуть, мовляв, влада погана, сміття сьогодні не прибрали тощо. Але хіба не ми її обирали? Хіба не ми проходимо повз, коли поруч лежить сміття? Змінити це може кожен.

Не варто чекати поки влада щось зробить. Змінювати місто і країну треба починати із себе.Повірте, знайдуться ідейники, які тебе в цьому підтримають і будуть поруч.

Львів — це дуже ініціативне місто і тут дуже багато крутих ініціативних людей, які мотивують , надихають і ти хочеш бути серед них.

Все почалося із волонтерства на Ярмарку спорту та інших різноманітних заходів.
Після волонтерства, я почала координувати проект “Світло в оселі”. Разом з небайдужими львів'янами, ми приходили до людей похилого віку , прибирали у них вдома під час свят. Але, знаєте, основна мета була не тільки прийти і прибрати у цієї люди вдома, а поспілкуватися із нею. Сказати, що про неї не забувають. Згодом я почала працювати над проектом “довідка дитячого дозвілля”. Опісля була робота із сиротинцями. Впродовж кількох місяців ми їздили в сиротинці і школи-інтернат, аби сприяти соціалізації вразливих та незахищених дітей.

Останній мій проект — реалізація благодійного ярмарку, мета якого була зібрати кошти для 17-річної дівчинки, яка хворіє на рак. Чому я вирішила організувати ярмарок?

Зараз не має довіри до тих, хто просить милостиню.  Часто ми бачимо на вулиці людей, які просять гроші на лікування і ти хочеш допомогти, але закрадаються сумніви, чи дійсно я допоможу людині, давши їй ці гроші? Чи не піде вона купити собі випивку? Тому, створюючи проект покликаний допомогти врятувати життя 17-річній дівчині, я підійшла до цієї справи креативно. Хотіла показати львів'янам, що справді є люди, яким потрібна допомога і вони можуть допомогти.  Але зробити це в інший спосіб. Мовляв, я ніби купив, щось для себе, але тим самим я вклав гроші в лікування дівчинки.
На ярмарку ми зібрали близько 7 тис гривень. Сподіваюсь їй і надалі допомагатимуть.

Мене вразила історія цієї дівчинки. Їй 17 років, мама виховує її сама. Дівчина дуже талановита і уже встигла видати збірку поезій. В червні вона поїхала на лікування в Ізраїль. 
Про її горе, я дізналась від свого друга. Він мав їхати на стажування закордон, але в останній момент відмовився, аби їй допомогти. Це мене надихнуло і я теж вирішала долучитися. Тоді і виникла ідея організувати благодійний ярмарок, щоб кожна людина могла теж допомогти.

Мрію написати свою книгу. Але ще треба більше досвіду, тому поки що не пишу. Сподіваюсь вона надихатиме читачів.

Потрібно розвиватись щодня все більше і більше. Мені прикро, коли люди думають, що закінчивши виш треба тільки працювати, а не читати, наприклад, книги. Самоосвіта дуже важлива. Зупинятись ніколи не потрібно і не можна.

Найбільше хочу - змінити підхід до освіти. Як саме?Перше — студенти аналізують і думають, а не зазубрюють інформацію. Друге - це має бути простір креативності для молодих людей. Третє — люди мають бути свідомі свого вибору і розуміти для чого вони навчаються.

Що потрібно змінити у Львові? Нічого. Мені подобається наше місто. Головне, аби ми зуміли зберегти цей дух міста Лева.  Зараз тут є дуже багато можливостей. Головне вміти їх знайти і реалізувати.

Львів через 5 років: сподіваюсь він буде без машин у центрі Львова. Вони тут не пасують. І, маю надію, що коли ми гулятимемо по площі Ринок, то будемо впевнені, що ніхто не руйнує архітектуру нашого міста.

Найбільше пишаюсь тим, що у мене є близькі люди, які завжди поруч і підтримують.

Розмовляла ІРИНА ДАРАКОВА