Про люстрацію, ліквідацію та силу тиску

Поки вся увага українців прикута до фронту, в глибокому тилу почали відбуватися речі, які можуть перекреслити все те, за що ми боролися протягом усього останнього року. На минулому тижні Конституційний Суд повинен був почати розгляд подання 47 народних депутатів про відповідність Конституції України прийнятого 5 місяців тому закону про очищення влади.

Мабуть, не варто дивуватися, що ініціаторами цього розгляду стали ті, за кого голосували на півдні і сході України, - Льовочкін, Матвієнков, Ківалов, Білий, Вілкул, Звягільський, Шуфрич і іже з ними. Оскільки люстрація може звести нанівець всі спроби екс-регіоналів  повернутися у владу навіть у разі перемоги на місцевих виборах, боротьба з нею на короткій дистанції стане найважливішою справою їхнього життя ..

Звичайно, вони стараються. Звичайно, задіяли на боротьбу з законом весь свій ресурс. У такій ситуації всі раптом заговорили про тиск. Депутати - про те, що на них натиснули, коли приймався закон, судді КС - що на них тиснуть зараз, коли вони повинні «перевірити його на відповідність».

І таки не брешуть - на них дійсно тиснуть. Але, це, мабуть, той єдиний випадок, коли тільки громадський тиск і здатний змінити ситуацію в країні.

Погодьтеся, складно уявити, що, наприклад, начальник який-небудь митниці, що бере участь в багатомільйонних схемах, раптом візьме і перестане брати гроші, а потім ще трохи постраждавши від мук совісті, вирішить написати заяву на звільнення зі словами «вибачте мене люди, крав, грішний, але більше не можу, прозрів, йду!». Ми, українці, звичайно, мрійники, але все-таки не дурні, щоб у такі казки вірити.

Ніхто і ніколи добровільно не віддасть своє місце біля годівниці. Потрібно закрити годівницю і будувати нову ферму. Причому всіх старих поросят неодмінно розпустити, тому що вони такі свині, що здатні будь-яке починання перетворити все в те ж саме - державну годівницю з відмивання грошей.

У суспільства ж зовсім інші цілі. А тому тиснути доводиться.

Погано тільки, що пасіонарні сили, які здатні надавати суспільний тиск, зараз занадто розпорошені. Значна частина активістів знаходиться на передовій, в окопах, між тилом і фронтом, поруч з переселенцями. В результаті тиснути на КС у четвер прийшло не так багато людей.

Відтягнули увагу від КС і резонансні вбивства, що припали якраз на цей час. З інтервалом всього в декілька годин в Києві були застрелені колишній нардеп, організатор Антимайдану Олег Калашников і публіцист Олесь Бузина. Буквально через кілька хвилин після вбивства останнього Путін під час свого телефонного спілкування з народом виніс вердикт: в Україні почалася серія політичних вбивств. Дивовижна обізнаність. Напрошуються деякі висновки з цього. Наприклад, дуже популярний: коли в Росії вбивають Нємцова, при цьому чеченські вуха стирчать з усіх щілин кримінальної справи, коли відомі журналісти Латиніна, Венедиктов, Собчак екстрено залишають Москву, врятувати реноме в очах своїх співгромадян можна тільки одним способом - влаштувати щось подібне і в Україні. Причому не один труп учинити, а два, або краще три, щоб можна було сказати: ну у них же все одно гірше.

Ну та Бог з ним, з тим російським президентом.

Він, власне, озвучив одну з трьох основних версій, які сьогодні активно мусуються.

Версія перша. Вбивці - народні месники, які на свій лад відновлюють справедливість в Україні там, де безсилий закон.

Версія друга. Вбивства - справа рук праворадикальних організацій. Тобто фашистів, нацистів і укрофашистів. Вже хтось і розстарався - розіслав якісь листи від міфічної організації «Українська повстанська армія», яка нібито бере на себе відповідальність за вбивства. Причому не тільки Калашникова і Бузини, але й Чечетова, в самогубстві якого слідство на цю годину не сумнівається.

Ну і третя версія - самі регіонали зачищають свій простір, назавжди закриваючи рот найбільш язикатим і поінформованим, які не стануть мовчати і будуть «сповідатися» українському правосуддю.

 Якщо говорити про першу версію, то дивним видається вибір об'єктів для помсти. Ну хто в Україні всерйоз сприймав Бузину? Або чого коштував Калашников без грошей, які йому передавали на Антимайдан, а зараз, за ​​розповідями, давати перестали? Так, звичайний «заробітчанин». Фігури ці в Росії відомі більше, ніж у себе вдома. Це там вони не сходили з екранів телевізорів. А тут - просто пішаки в російській ударній інформбригаді. Український месник, якби такий існував, вибрав би фігури колоритніші.

Про існування міфічної «УПА» і говорити не доводиться - в СБУ вже провели перевірку і заявили: такої організації в Україні не існує.

Третя версія здається реалістичною, але поки ми не знаємо фактів, які б підтверджували її істинність.

Загалом, у справі зараз більше туману. Ми навіть того не знаємо напевно, а чи є зв'язок між двома вбивствами, або він існує лише в умах переляканих регіоналів та Володимира Путіна, поінформованого настільки, що навіть існування в природі письменника Бузини його не дивує.

Наслідки від події також складно передбачити. Багато чого буде залежати від того, яке саме трактування вбивств переможе в масовій свідомості. Зараз російська пропаганда прикладає всі сили, щоб розвинути версію про месників-радикалах. Загалом, нічого дивного. Крім того, що цю версію російській пропаганді допомагає підтримувати не хто-небудь, а представник «Свободи». Андрій Ільченко в ефірі телеканалу «Інтер» запідозрив у вбивстві Бузини і Калашникова своїх же. Фактів, природно, ніяких, але так хочеться знову стати героєм. Ну хоча б на хвилинку в телеефірі. А країна, ну що країна. Про неї нехай хто-небудь інший подумає.

Ксенія Халтуріна