Худий «перемир» чи війна?

Минулої ночі Росія порушила умови перемир'я і відкрила вогонь з «Градів» по Маріуполю. Обстріл вівся від села Широкине. Було пошкоджено декілька об'єктів інфраструктури на околиці міста. Інформація про жертви поки суперечлива. Напередодні проросійські бойовики десять разів відкривали вогонь по позиціях сил АТО вже після оголошення режиму припинення вогню. У ці хвилини йде бій в донецькому аеропорту, обстрілюють позиції українських військових в Дебальцеве.

Сьогодні в Україні вже не залишилося сумнівів, що ніякого перемир'я немає і не буде. Короткочасне затишшя було настільки коротким, щоб тільки вистачило Путіну переговорити з Порошенком і повідомити йому про своє задоволення. Інформація про телефонну розмову, що відбулася, була розміщена прес-службами глав держав в 17.14, а в 22.30 почався прицільний вогонь по блок-постах Маріуполя з боку Новоазовська, де окопалися російські танки і «Гради».

Чи означає це, що все марно?

  Зараз в соцмережах на адресу Президента України градом сиплються закиди: Порошенко «злив» Донбас, проведення будь-яких консультацій з терористами і Путіним - злочинно.

Думається, що так можуть говорити лише ті, хто за війною спостерігає із затишних крісел за тисячу кілометрів від зони конфлікту. Така віддаленість дозволяє не чути «Гради», не бачити понівечених тіл загиблих.

Тут, на Донбасі, не ставлять запитань про те, а кому потрібен цей крихкий «режим припинення вогню». Тут просто хочуть вижити, вціліти.

Ціна війни

 «Горит и кружится планета. Над нашей Родиною дым. А значит,  нам нужна одна победа. Одна на всех мы за ценой не постоим…»

Не стояти за ціною - таким, можна сказати, було життєве кредо радянської влади, особливо коли розрахунки проводилися у валюті під назвою «людське життя». А як же, країна велика, баби ще народять (Жуков, здається, так казав).

Хочеться вірити, що Україна - не Росія, і питання ціни для нас має принципове значення. «Найвищою цінністю є людське життя, і ми повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб припинити кровопролиття і покласти край стражданням людей», - йдеться в офіційній заяві Президента Порошенко.

На сьогоднішній день ціна війни - це майже 3 тисячі загиблих і 6000 поранених.

А яка ціна перемир'я?

Поганий мир краще «доброю» війни, - говорить народна мудрість. Українці чекають від Порошенка миру. Саме з цим він йшов на вибори і з цим головним посилом переміг у президентських перегонах. Ми дали йому мандат на відновлення миру в країні. Тоді чому при перших же спробах реалізації мирного плану починаємо кричати «сам дурень»?

Кого влаштовує перемога будь-якою ціною? І чи можемо ми в принципі сьогодні, в умовах вже відкритого збройного вторгнення, говорити про перемогу і про здатність України на рівних протистояти російському агресору?

Пропоную відкинути емоції і зважити всі за і проти умовного перемир'я, яке, на жаль, так і не настало.

Україні критично важливо було виграти час для того, щоб прийти в себе після віроломного вторгнення російських військ. Необхідно змінювати тактику ведення боротьби, потрібно перегрупувати сили. Києву потрібен  час, для того щоб отримати військову допомогу від Заходу (нагадаємо, принципові домовленості про постачання летальної і нелетальної зброї були досягнуті під час саміту НАТО; вже сьогодні ЗМІ повідомили про початок поставок Італією броньованих машин з протимінної системою).

Безумовно, Росія також скористається перемир'ям для того щоб стягнути свої війська. Але війна йде не на її території, а тому підтягнути і перегрупувати свої полчища вона може і без перемир'я. Ми просто повинні бути готові до цього.

Ні в кого - ні у підписантів договору, ні в офіційного Києва, ні у нас з вами - не було сумнівів, що Росія перемир'я порушить. Що власне, вона і зробила. Факт порушення режиму припинення вогню зафіксували представники місії ОБСЄ. А це значить, що ще раз в очах світової спільноти Росія виступила як агресор, і є надія на більш рішучі дії в цьому випадку з боку союзників України.

Ще один важливий момент: мінські домовленості дозволяють почати процес обміну військовополоненими. За даними РНБО, 200 українських громадян перебувають у полоні проросійських бойовиків. Їх життя і свобода - зона відповідальності українського уряду. А тому відмахуватися від цього, голосно заявляючи про марність переговорів з агресором, злочинно.

Величезний мінус в ситуації бачиться лише в тому, що до останнього часу нам ніхто не пояснив, а що власне, за 12 пунктів, крім заручників і припинення вогню, міститься в підписаному в Мінську документі. І ця таємничість дозволила відразу ж заговорити про здачу Києвом національних інтересів.

Сьогодні на сайті ОБСЄ був опублікований текст мінської угоди.

Як видно з документа, ні про яку здачу територій тут не йдеться. Українські військові мають залишитися на своїх позиціях - йдеться лише про виведення незаконних збройних формувань.

В пункті третьому прописана необхідність провести децентралізацію влади в окупованих регіонах. Ну так про це голосом Путіна говорили не тільки представники терористичних ДНР і ЛНР. Ми з вами це теж розуміємо. А губернатор Донецької області Тарута навіть всіляко лобіював необхідність термінової децентралізації на Донбасі і запропонував провести відповідний законодавчий експеримент на території області. Так що, все мало пройти у відповідності з тим, як і планувалося українською стороною.

Що бентежить, так це вимога «особливого статусу» для окремих районів Донецької та Луганської області (ймовірно, слід читати - для окупованих районів). В документі не пояснюється, і громадянам України чомусь про це теж не говорять, що ж мається на увазі під словом «особливий». Зрозуміло тільки, що, за договором, нині окуповані території після відводу бойовиків, збережуть статус українських. Тут будуть проведені вибори згідно ще не прийнятого(і навіть не написаного) закону про тимчасовий порядок місцевого самоврядування.  

Є чимало причин побоюватися таких виборів, оскільки абсолютно не зрозуміло, хто буде забезпечувати їх прозорість і безпеку. Та й інформаційно-пропагандистське поле на окупованих територіях поки належить Росії, що також не дозволяє говорити про об'єктивність волевиявлення.

Але, швидше за все, зараз, в умовах, коли знову стріляють, переживати про це вже й не варто. Схоже, що мінські домовленості спіткала та ж доля, що і женевські, і перші мінські за участю глав держав України, Росії, Білорусі та Казахстану.

«Перемир'я» очікувано не відбувся. Очевидно, що просто не існує умов для такого миру. Єдине, чого очікує Путін від Порошенка - це капітуляції і відводу українських військ. Київ хоче того ж від Кремля і абсолютно не збирається здавати свої території. Тим більше що абсолютно незрозуміло, де та територіальна межа (і чи існує вона в принципі), яка би наситила агресора.

У цій ситуації Україні залишається лише сподіватися на власні сили, військову допомогу союзників і дійсно дієві санкції.