Хліб на Львівщині контролюють тільки ....пекарі

Хлібобулочні вироби на Львівщині контролюють самі виробники хліба. Про це кореспондент «Щоденного Львова» довідався після низки дзвінків у різні контролюючі структури Львівщини, де намагався з’ясувати – хто і як нині контролює якість головного продукту для українців, що стає день у день гіршим, - повідомляє львівський прес-клуб

В управлінні Державної санепідемслужби кореспондентові «Щоденного Львова» повідомили, що структура проводить планові перевірки якості хлібобулочних виробів, про які повідомляє заздалегідь листом (за 10 днів  до дня перевірки) підприємства. Великі підприємства перевіряють 1 раз на три роки, дрібні – 1 раз на 5 років. Цього часу пекарським підприємствам цілком вистачає, аби добре підготуватися до акції епізодичного контролю.

Хлібобулочні та борошняні вироби перевіряють на показники безпеки – вміст токсичних речовин, мікотоксинів, пестицидів, радіонуклідів, солей, наявність ГМО тощо. Також Державна санепідемсмлужба контролює наявність супровідних документів на домішки і документи якості, що їх видають на партії хліба самі лабораторії підприємств. 

У Державній санепідеслужбі не змогли пригадати випадків серйозних зауважень до виробників хлібобулочних виробів на Львівщині.

Ліцензії лабораторії підприємств отримують у Державному комітеті стандартизації, метрології і сертифікації, повідомили кореспондентові «Щоденного Львова» у цій структурі. Ще донендавна при цьому комітеті працював відділ, який наглядав за дотриманням технології випікання хліба, а тепер ці функції спущені тільки на лабораторії підприємств-виробників. 

Рецептуру хлібобулочних і борошняних виробів затверджує дегустаційна комісія об’єднання підприємств хлібопекарної промисловості “Укрхлібпром” – тобто пекарі самі розробляють, печуть і контролюють свої вироби. Такий хліб ми і споживаємо.

Цього року в Україні були проведені дослідження, за якими окремі сорти хлба у нашій державі є гіршими навіть від того хліба, що його випікали у фронтових умовах в роки Другої світової війни у блокадному тоді ще Ленінграді. 

Така політика держави щодо основного харчового продукту людей, особливо малозабезпечених врств населення,  у багатьох експертів, з якими спілкувався кореспондент, викликає не лише подив, але й обурення.