• Головна
  • "Ми їхали в нікуди": історія 50-річної Олени з Луганщини, що евакуювалась до Львова
17:35, 13 травня
Надійне джерело

"Ми їхали в нікуди": історія 50-річної Олени з Луганщини, що евакуювалась до Львова

50-річної Олена Кутєпова із Луганщини розповіла свою історію евакуації. 

13 травня пресслужба Львівської міськради опублікувала історії 50-річної Олени Кутєпової із Луганщини, яка евакуювалась до Львова разом із чоловіком наприкінці березня. Зараз вона проживає в гуртожитку і навіть дистанційно працює. 

Жінка жила в Сєвєродонецьку та працювала в департаменті освіти і науки Луганської області. Це місто завжди було підконтрольне Україні, тому до 24 лютого війна не стукала в їхні двері. У перші дні після повномасштабного вторгнення її сім'я , як усі, сподівалася, що скоро все минеться, але в березні їй таки довелось покинути свій дім.

"8 березня в нашому районі був дуже сильний обстріл. У нашій квартирі вибило шибки. Доки ми не виїхали, жили фактично без вікон. Чим могли, позакривали їх, бо в березні ще були морози. Нам пощастило, що мали опалення, світло і могли в цей період жити в більш-менш нормальних умовах.

24 березня знову був дуже потужний обстріл, після якого ми зрозуміли - ще одного такого можемо просто не пережити. Було дуже страшно: трусились стіни, все дзвеніло, вибухало. Коли рашисти вже підходили до Рубіжного, а це дуже близько до нас, ми вирішили убезпечити себе і поїхати десь ближче до західних кордонів. Так, 26 березня ми були змушені покинути рідну домівку", - зазначила пані Олена.

Подружжя Кутєпових потрапило до Львова евакуаційним потягом, хоча спочатку навіть не знало, куди саме їде, адже через обстріли потяг змінював маршрут кілька разів.

"Ми їхали в нікуди, бо навіть не знали кінцевої зупинки. Але на той момент нам було важливо хоча б сісти в потяг і потрапити в більш безпечне місце. Більш ніж через добу ми вийшли на львівському вокзалі. Ми зраділи, що опинились тут, бо раніше ніколи не відвідували Львів і завжди хотіли його побачити. Щоправда, не думали, що це буде за таких обставин.

Ми були приємно здивовані, наскільки у Львові чітко скоординована зустріч вимушено переміщених людей. Ми приїхали вночі і нас зразу зустріли, завезли в районну адміністрацію для реєстрації і поселили у школі. Два дні ми ночували у школі, а потім нас перевели в гуртожиток цього училища", - розповіла жінка.

Пані Олена каже, що спочатку їй було дуже важко звикнути до того, що вона знаходиться в безпечному місці.

"Перші дні ми звикали до тиші, до мирного неба. Ми оглядались, коли йшли містом, і лякались, коли по бруківці гучно проїжджав транспорт. Все гримить, торохкотить: проїжджав трамвай, а мені здавалось, що це обстріл. Звісно, що ми розуміли, що в безпеці, але відчуття тривожності в перші дні не відпускало", - додала жінка. 

Повернутись до нормального життя їй допомогла робота. Частину області окупували, і ворог почав встановлювати свої правила, після чого в місцевий департамент освіти і науки почало звертатись дуже багато вчителів, які не знали, як правильно діяти: як "співпрацювати" з окупантами, як отримати зарплату, як проводити уроки. Потрібно було швидко включитись в цей процес, тому Олена Кутєпова з головою занурилась у роботу.

Попри відносно спокійне життя у Львові, жінка постійно на контакті із рідними, що залишились на лінії фронту.

"Ми стараємось підтримувати контакти з рідними, друзями на Луганщині, але останні 2 дні нема зв’язку, тому не знаємо, що там зараз. У мене залишились родичі у сусідньому Лисичанську. Зокрема чоловік моєї сестри залишився там, бо не хотів покидати рідну домівку. Сестра була змушена залишити чоловіка, бо 31 березня під час обстрілу Лисичанська було поранено нашу маму, і моя сестра повинна була евакуюватись із нею. Вони обоє зараз у лікарні, в Кіровоградській області, але що буде далі - невідомо, і від цього найбільш лячно", - пояснила пані Олена.

Попри все, сім’я Кутєпових мріє повернутись до свого дому, до рідного Сєвєродонецька.

"Ми дуже хочемо повернутися додому. Хоча нам подобається Львів і місцеві мешканці, які дуже привітно і виховано нас приймають, але наша душа залишилась там. Ми не знаємо, що з нашим будинком, з нашою квартирою. Якщо наше житло вціліло і нам буде куди повертатись після війни, то ми обов’язково повернемося додому", – розповідає пані Олена.

Олена Кутєпова, Фото: Роман Кайман

Олена Кутєпова, Фото: Роман Кайман

Читайте також: "Розпочалося з трьох людей та кішки": історія волонтерки, що створила команду у Львові для допомоги ЗСУ

Фото на головній, автор: Роман Кайман

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Львів #війна #Львівщини #новини
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Спецтема
Україна дає відсіч російській навалі, яка почалася 24 лютого 2022 року. Росіяни обстрілюють міста, гинуть мирні жителі. ЗСУ дає гідну відповідь терористам рф.
Оголошення
live comments feed...