"Розпочалося з трьох людей та кішки": історія волонтерки, що створила команду у Львові для допомоги ЗСУ

Історія дівчини, яка зібрала команду волонтерів у Львові, щоб допомагати військовим під час війни на території України.

Анна Левчук - волонтерка, яка під час війни об'єднала у Львові однодумців, що тепер допомагають захисникам та захисницям тактичною медициною, спорядженням та технікою. Дівчині 24 роки, вона народилася у Тернополі, однак вже 7 років проживає у місті Лева. Під час російського вторгнення у 2014 вона була школяркою. До атаки агресора 24 лютого вже планувала сім'ю та кар'єру.

Під час війни її життя - безперервний пошук потрібного для ЗСУ та передача на фронт. Кореспондентка 032.ua поспілкувалася з Анною та розпитала більше про "роботу у тилу" для нашої перемоги. Далі публікуємо історію з її слів. 

Анна Левчук, Фото із фейсбук-сторінці героїні

"Я думала про такий розвиток подій вже дуже давно"

Ранок того страшного дня застав дзвінком батька, який сказав їхати до них, бо розпочалась війна. Сонна вийшла у вітальню, де любий Дмитро вже збирав рюкзак у військкомат, тоді до мене прийшло усвідомлення. Я думала про такий розвиток подій вже дуже давно, адже Дмитро задовго до загальних розмов казав про війну, що це питання не "якщо", а "коли". Він воював у 2015 - 2017 роках як доброволець.

Направду, істерика в мене була ще після заяви путіна про "ЛНР" і "ДНР". Мій хлопець того дня повернувся з роботи і сказав "Ти повіриш, якщо я скажу, що мені стало легше? Тепер я знаю точно - вторгнення буде. І ти ж знаєш, що я не чекатиму повістки і одразу поїду. Можливо, це буде завтра".

Вторгнення настало не "завтра", а у четвер, тому частково до ранку 24 лютого я була готова, якщо до цього взагалі можна бути готовим.

"Одразу знала, що буду робити"

Моя волонтерська діяльність розпочалася ще у шкільні роки, коли почався Майдан, а потім і війна на Донбасі. Я займалася волонтерством, бо дуже хотіла бути причетною та корисною. Я й на фронт рвалася в юнацькому максималізмі, але усвідомила, що корисніша "в тилу".

Тоді я була в останньому класі школи і після репетиторів їхала на інший кінець міста плести маскувальні сітки, готувати сублімовані борщі та іншу їжу з тернопільською організацією "Смаколики". Коли було більше часу, допомагала на "Логістичному складі допомоги АТО". Тоді спілкувалась з багатьма військовими, кому допомагала зі спорядженням, і волею-неволею ставала їм ще й психологом. Після цього і розпочала ходити на курси військової психології та читати багато матеріалів про ПТСР  - посттравматичний стресовий розлад.

Після переїзду до Львова одразу почала пошук волонтерської організації, щоб долучитися до допомоги. Так я опинилася у "Волонтерському Полку", що складався переважно зі студентів Франкового вишу. У 2017 наша діяльність призупинилася, бо ЗСУ були забезпеченні базовим, а зібрати на дорогі прилади групі студентів було складно.

Саме завдяки такому минулому, при повномасштабній війні я одразу знала, що буду робити. Відтак, у перший же день розпочала пошук тактичної медицини по закордонних знайомих та сайтах. 

"Прийшло усвідомлення того, що допомога потрібна тут і зараз"

Спочатку я публікувала в соціальних мережах рахунки відомих фондів, але швидко прийшло усвідомлення того, що великі фонди десь далеко, а допомога потрібна тут і зараз.

Мій коханий та більшість моїх друзів, хороших знайомих на фронті. Близько 15 людей, доля яких мені особливо важлива, розкидані по різних частинах лінії зіткнення. Звісно, в мене було бажання першочергово закрити їхні потреби, тому почала публікувати власну картку, яку виділила для волонтерських потреб. Однак не дуже вірила, що хтось буде надсилати гроші на рахунок невідомої для них дівчини, але телефон почав "розриватися" від сповіщень банку. Тоді замовила перші партії аптечок орієнтовно на 6 тисяч євро, які їхали з Польщі, Німеччини та США. 

Допомога ЗСУ, Фото: Анни Левчук

"Все розпочиналося із трьох людей та моєї кішки"

Все розпочиналося із трьох людей та моєї кішки - вона незмінна "фішка" на фотографіях зі звітами. Мені допомагає брат мого хлопця - Микола Дробина та його дружина Катя.  

Ми взяли за напрям тактичну медицину, згодом з пошуком іншого спорядження нам розпочав допомагати Роман Заболотний. Потім вдалося налагодити співпрацю з волонтером Володимиром Притулою, що допомагає у закупівлях медицини, а також нашим другом і за сумісництвом стоматологом Юрієм Нестером, який допомагає у комплектуванні аптечок. 

Дуже важливою є робота наших водіїв - брати Іван та Ярослав Мацько, Дмитро Свищ. Вони наїздили за ці дні тисячі кілометрів, без сну, втоми і страху, доставляючи допомогу напряму в руки адресатам.

"Основний напрямок діяльності - тактична медицина"

Основний напрямок діяльності - тактична медицина, але окрім неї доводиться багато займатись різним спорядженням і технікою. Збір коштів відбувається завдяки нашим соціальним мережам. 

У першу чергу допомагаємо тим, кого знаємо особисто, заочно або через кілька рукостискань. Якщо є ресурси і довіра, то намагаємося допомогти всім, хто звертається. Місія у нас всіх одна - перемога та збережені життя наших воїнів. 

"Доводиться збирати по краплі з усього світу"

Про те, як закуповуємо, іноді можна складати легенди. За одне з перших замовлення аптечок у Польщі я платила криптовалютою через заборону SWIFT переказів за кордон на час воєнного стану. Є історія про аптечки з острова Вознесіння посередині Атлантики. 

Сказати, що знайти потрібне складно - не сказати нічого. Доводиться збирати по краплі з усього світу. Наприклад, аптечки ми комплектуємо самостійно. Для того, щоб зібрати повноцінну бойову аптечку, нам доводиться виконати низку дій:

• розібрати безліч автомобільних і туристичних аптечок, дістати з них те, що потрібно;
• замовити складники, які можуть їхати з різних країн світу. Для прикладу, ножиці з Польщі, бандажі з Німеччини, декомпресійні голки з Бельгії, а турнікети з Америки - це нормально;
• перевірити ці складники, адже на ринку безліч неякісних турнікетів;
• купити підсумки;
• спакувати аптечку.

Тільки після цього всього можна надсилати на фронт. Однак найскладніше не це. Дуже тяжко відмовляти людям у допомозі, коли наших ресурсів на всіх не вистачає.

"Багато наших воїнів скромні та не хочуть просити багато"

Іноді допомогу доводиться давати ледь не насильно. Багато наших воїнів скромні та не хочуть просити багато, а ми з досвіду вже знаємо - що їм треба і чого бракує. 

Не раз були ситуації, коли військовий просив лише один турнікет і чув гору питань: "А рукавиці/РПС/рюкзак/аптечка/окуляри є? Нема? Вже даю!". Потім виходив від нас з цілим рюкзаком корисних речей. Ми хвилюємося за всіх та хочемо максимально забезпечити всім необхідним. 

"Цивільна" робота втратила свій пріоритет"

Процес волонтерства безперервний. Як би я не намагалась будувати графіки і залишати час для себе - не виходить. Безперервні дзвінки, повідомлення, вирішення питань, пошуки необхідного, пакування передач.

"Цивільна" робота втратила свій пріоритет. Я зараз без основної роботи, бо працюю в туризмі. Є трішки завдань з фрілансу, але їх я лишаю на вільний час волонтерства. Дивно, але не можу зосередитися на роботі, поки знаю, що не все готово до передачі або не все знайдено із запитів.

"Щемить серце і з'являються сили далі "лупати сю скалу"

Хотілось би звісно, аби нашими аптечками не було нагоди скористатись, але від повідомлень про те, що вони дійсно рятують життя щемить серце і з'являються сили далі "лупати сю скалу".

Про звіти із фронту прошу обов'язково для довіри тих, хто допомагає нам фінансово. Однак першочергово безумовно приємно чути щирі слова подяки від військових, емоції від моїх малюнків на коробках або додаткових сюрпризів. 

Про волонтерство після двох місяців війни

Із часом якісь процеси стали простішими, з'явилися канали, де замовляти, з ким радитись, логістика, склади у Польщі і так далі. З'явились знання, адже пам'ятаю, що спочатку вперше чула назву більшості предметів, а тепер зі мною консультуються про тактичну медицину, тепловізори чи кріплення під прилад нічного бачення.

У перший тиждень війни до нас приїхала партія американських б/у аптечок, які пережили Ірак чи Афганістан. Ми перебирали їх і я не могла зрозуміти, як поскладати все правильно. Тепер дії доведені до автоматизму.

"Ми не полишимо нашу справу, поки не настане наша перемога"

Я відчуваю постійну "втому від війни", адже стан афекту минув, втома та стрес накопичуються - це природно. Однак ми не полишимо нашу справу, аж поки не настане омріяна перемога та наші чоловіки не повернуться додому.

Зазначимо, Анна Левчук продовжує волонтерити для ЗСУ та розповідає про це на своїй фейсбук-сторінці (facebook.com/annalevchuk13). Зокрема, проводить збір коштів та публікує звіти. Є можливість долучитися до допомогти захисникам та захисницям, адже кожні 5 - 10 гривень є важливими. Публікуємо також реквізити: 

• Номер карти для переказів по Україні: 5168745322065381 (ПриватБанк);
• Для міжнародних переказів: ANNA LEVCHUK
  UA513052990000026205738702315
  SWIFT / BIC CODE: PBANUA2X
  Bank name: PRIVATBANK
  Bank Address: 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
  За потреби, якщо є запит банку про адресу: Ukraine, Ternopil city, Kyivska street 12/65; ЄДРПОУ - 3578601129;
  PayPal: Ivankosyuky@gmail.com

Читайте також: Мешканців Львівщини закликають допомагати Домівці врятованих тварин

Всі фото надала Анна Левчук