Ірена Карпа розповіла про мотивації не говорити українською (ФОТО)

Ірена Карпа ставиться до своїх читачів із дбайливою турботою, не лишаючи їх надовго без уваги. Ось і цієї осені, традиційно під Львівський форум видавців, побачила світ її нова книга «З Роси, з Води і з Калабані». А 13 вересня 2008 року на Львівському Форумі видавців презентовано книгу «Добло і Зло» (вид-во «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»»). У розмові в ефірі «Радіо Свободи» Ірена розповіла, про основні мотивації не розмовляти українською. 

 «Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською.» - розповідає письменниця.

к пише poglyad.te.ua -відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати. 

Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова «дупа» вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова – вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите – вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її – побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений.

Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.

Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно… Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі…»

Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія!

Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за «общєй історієй» раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото.

Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда.

Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач… конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік – з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки.

Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська – мова селюків, трансформувалася в інший закид: «Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!» Оце я лишу без коментарів.

 Як сталося, що за 100 років змінилась мовна карта України? Про це чудовий сюжет Першого Національного.