Як знімають фільм "Довбуш": Свірзький замок, селфі з опришками й кінокар'єра

Багатьох, мабуть, цікавить, як потрапити у фільм, якщо ти - не актор. Це можливо. І не так складно. Ще багатьох цікавить, як відбувається кінопроцес "зсередини": як збоку виглядають сцени, що приголомшують нас у кінотеатрах, хто збирає докупи все, аби глядачі отримали справжнє емоційне задоволення від перегляду фільму, і як, зокрема, справи у нової історичної драми про Олексу Довбуша, яку впродовж останнього тижня жовтня знімали на території Свірзького замку.

Кореспондент сайту 032.ua потрапив на знімальний майданчик нової кінокартини Олеся Саніна, як актор масовки. Та й сталося це випадково - подруга кинула посилання на групу у fb, в якій набирали акторів. Якщо слідкувати за новинами та оновленнями, цілком реально пройти кастинг і взяти участь у створенні нового українського кіно. 

Я, чесно кажучи, не планував, але від такої можливості не зміг відмовитися. Спершу навіть не підозрював, що саме на мене очікує і куди їду. У результаті - було дуже цікаво, але про все - по ходу.

“Шо за кіно?”

А хід був таким: близько 5-ої ранку акторів, яких набрали зі Львова, автобусом везуть на місце зйомки - у село Свірж Перемишлянського району Львівської області. Саме там протягом останніх тижнів жовтня знімають батальну сцену, використовуючи для декорацій Свірзький замок, закладений тут у XV столітті. По сюжету (без спойлерів), польські війська атакують місцеві фортифікації, в яких відбуватиметься важливе сюжетне протистояння головного героя та його антагоніста. 

Фільм "Довбуш", який став одним з переможців Х конкурсного відбору Держкіно, знімає Олесь Санін, режисер таких картин як "Мамай" та "Поводир". Оператор картини, Сергій Михальчук, який зокрема є володарем "Срібного ведмедя" Берлінале, також брав участь у створенні вказаних вище картин. 

Роль Олекси Довбуша, ватажка опришків, повсталих проти польської шляхти, молдовських бояр та угорських феодалів (не всі з них з'являться у фільмі), зіграє 38-річний киянин Сергій Стрельников - актор знявся у більш, ніж 50 фільмах та серіалах.

Підготовка до зйомок: грим та інструктаж

Але повернімося до знімального процесу. Прибувши на територію, актори групами прямують всередину замку, кілька кімнат якого облаштували під гримерну та гардеробну. Акторів розподіляють по ролях: опришки, поляки, чи, як автор матеріалу, ув'язнені. 

Спершу нас відповідно "замалювали": накладні шрами, кров, поранення, приховують татуювання на руках чорною пудрою, синці малюють, видають бруднющий, обірваний одяг (коли я вийшов на вулицю, хтось із команди декораторів підбіг до мене і розмазав одягом попіл, мовляв, так реалістичніше, а то надто чистий, як на приреченого до страти). Мама мене на фото навіть не впізнала. Сказала чомусь тільки, що ніс завеликий вийшов.

Комусь довелося вдягати перуку, щоб приховати зачіску, яку кількасот років назад приречений на смерть в'язень носити ніяк не міг, хіба би був із майбутнього, як у культовому фільмі Роберта Земекіса, однак кінострічка за жанром - історична драма без фантастичних ілюстрацій. Тому всіх просили зняти всі прикраси, і не світити гаджетами у кадрі.

Однак гуцули першої половини XVIII століття, які роблять у Карпатських горах селфі на фоні побоїща, обговорюючи реакцію своїх фоловерів у соцмережах на їхні костюми - те ще видовище, саме з такого антуражу слід починати кожен ранок, дмухаючи на грим на руках, доки над озером тільки розвиднюється.

Хоча один з колег по сцені всіляко підбивав мене вийти в кадр в окулярах, мовляв, уявляєш, знімуть, не помітять, а потім в кінотеатрі всі такі: "Оце кіноляп! Майже, як стаканчик в кадрі з "Гри Престолів". Я ж вирішив не випробовувати долю і не входити в історію через подібні ситуації.

Іншим героям доводилося йти на більші "жертви": поки мене гримували, розливаючи штучну кров на потилицю, щоб вона в кадрі стікала по шиї й ключицях мальовничо й трагічно, "військовому" біля мене сумно голили бороду, яку він навмисне відрощував. А потім наклеїли пишні вуса. Востаннє зиркнувши на себе дзеркало все тим самим сумним поглядом, новоспечений вояка побіг за зброєю, готуючись до батальних сцен на подвір'ї замку.

Примітно, що серед акторів масовки багато назбиралося місцевих мешканців, яким, вочевидь, кіно - потіха та цікаві вихідні. "Буде що внукам розказати", - радісно перемовлялися недалеко від мене двоє опришків, ховаючи в патронаш телефон та сигарети, доки над замком нарешті піднялося сонце, і всі отримали можливість чітко розгледіти руїни подвір'я зсередини, в якому доведеться сьогодні зніматися. 

Свірзький замок - чудовий, потрапити в кінопроцес варто було вже тільки тому, щоб знову поблукати його коридорами, посидіти біля озера, роздивитися стіни та внутрішні лабіринти, намагаючись не дратувати охоронця своєю всюдисущою присутністю, пообідати під мостом, яким колись пересувалися справжні війська. Вчора тут також знімали бойову сцену.

"Зіграйте так, ніби вам не байдуже"

Але ось починаються зйомки. Акторів відповідних сцен розставляють на місця та зачитують їм інструктаж. Наше, тобто в'язнів, завдання полягало в тому, аби на фоні головних героїв виходити з тюрми, поки довкола вирує січ: солдати кудись біжать, всюди дим, щось горить, хтось вмирає, ми також ледь живі, жмуримося від денного світла, якого не бачили дуже давно, підтримуємо одне одного, підбираємо кайдани, які "до кісток" натерли зап'ястки - така історія, така легенда, обставини, в яких потрібно увійти в образ.

Взагалі, від акторів масовки не вимагають захмарних драматичних епізодів. Однак тим, хто зголосився грати військових, довелося оперативно опановувати ази бою на шаблях та сокирах, вчитися правильно тримати вогнепальну зброю. При тому всьому ще й відігравати емоції. Мозок, мабуть, скручувався у млинець від такої кількості нових поєднань, жестів дій та рухів, виконуваних водночас, враховуючи, що далеко не у всіх присутніх наявний досвід подібної роботи у побутовому активі. 

Серед акторів масових сцен - як цілком цивільні громадяни, так і актори-студенти, а також, як жартують між собою ті, хто звик брати участь у подібних заходах, "професійні актори масових сцен", тобто ентузіасти, які часто знімаються заради насолоди та цікавості. Професійно відіграти "статиста" на задньому фоні, лице якого ні разу не потрапить у кадр - це теж треба вміти, щоб ви собі думали. 

Другий день мого перебування на майданчику цілком присвятили одній батальній сцені, яку знімали з безлічі різних ракурсів. Тут одразу стає ясно, наскільки процес зйомок кінокартини напружений та нервовий. Ось уже 20-ий дубль всі намагаються робити одне й теж. Однак, крім необхідності в різних ракурсах, сцену часто доводиться перезнімати через невдалу гру чи випадкові помилки.

У кадр батальної битви забіг хлопчик, заплутавшись у напрямках своєї втечі, і перекрив усю сцену своїм наляканим лицем - перезнімаємо. Актори масових сцен недостатньо щиро відіграли емоції співпереживання за свого ватажка, який зійшовся у вирішальному для них двобої зі своїм супротивником - перезнімаємо.  Диму в кадрі надто мало, або надто багато - перезнімаємо. 

А скільки "чистих" дублів, тобто без камери, вся знімальна група репетирує перед першим кадром, намагаючись зрозуміти, хто, де і як має знімати для найкращої картинки - навіть не рахується. На ходу щось міняється, допрацьовується: оці опришки нехай вибігають з іншого входу, оці в'язні нехай ідуть повільніше, отут ми посунемо бочку, щоб не лізла в кадр, тут ми зробимо два постріли, а не один. 

Ось головні герої відіграють свій двобій, запам'ятовуючи правильну послідовність рухів: замах, удар, замах, удар, відхилитися в бік, блог, обеззброєння, фінальний удар, смертельна рана, антагоніст падає на коліна, все, спробуємо цю комбінацію, знімаємо. А, хвилинку, домалюйте головному герою кров над бровою, бо розмазалася. А все має виглядати однаково в кожнісінькому кадрі фільму, який знімають місяцями. Все, готово, до роботи, і ...

"Знято"

Ось починається "мотор", і всі рухаються: каскадери падають з балконів на батут, лунає гуркіт гармат та рушниць, крики бою та скрегіт холодної зброї, крик режисера "Сто-о-о-п! Перезнімаємо" - і все починається спочатку.

Доти, доки всі не будуть задоволені отриманими кадрами. А в якийсь момент на задньому фоні, далеко в небі, з'явилися кольорові повітряні кулі типу "легше-за-повітря". Знімаємо інший ракурс, щоб в кадр не потрапили артефакти ХХІ століття. З чиєїсь рації чути шипіння "Хтось, агов, відженіть машину, фара лізе в кадр на задньому плані!". Хтось побіг виконувати.

Екзотика

Доки одні актори відіграють історичні події, інші, не залучені до цих сцен, прогулюються замком та територіями, п'ють каву чи чай, підкріплюються печивом. Місцевим та туристам також вкрай цікаво спостерігати за обірваними солдатами та розмальованими під покійників ув'язненими, що швендяють між дерев та декорацій, переговорюючись про особисте, відпрацьовуючи послідовність замахів зброєю чи реплік, намагаючись увійти в образ своїх персонажів.

І так триває до 19 години, доки всім не кажуть "Всім дякую, усі вільні". Тоді починається ще один рейвах: актори забігають у гримерку та гардеробну, переодягаються у цивільний одяг, знімають грим, гуртуються біля автобуса, який відвезе усіх додому, щоб встигнути виспатись і о 3 - 4 ранку - знову збиратися на зйомки. 

Мені було досить складно відмитися від своїх "шрамів", тож довелося тішити пасажирів маршрутки своїм побитим (Хелловін же на носі!) виглядом. Хтось навіть налякався, несподівано помітивши криваві плями на обличчі хлопця, який спокійно так сидів у навушниках і з кимось розмовляв, ніби "отримані рани" нічим його не непокоїли. Ось тоді я чітко вловив різницю між гуашшю і професійним гримом, який накладають так, щоб весь день, у спеку й в холод, "не злізав" і не псувався.

І це тільки два дні, які застав кореспондент 032.ua. І то довелося відсипатися цілу неділю, а люди, безпосередньо задіяні у процесі, живуть у такому режимі тижнями. Справді важка та напружена праця, здебільшого, через організаторські обов'язки, без яких неможливий будь-який творчий процес такого масштабу.

Сам фільм знімають вже понад рік, і кожна нова сцена по-своєму складна для постановки та особлива. Чого варта робота гримерів та костюмерів, аби максимально реалістично передати дух того часу, відповідати точністю декорацій, зовнішнього вигляду. Чого коштує робота оператора та усіх, хто дотичний до оформлення кадру.

Чого важить робота по набору масовки, враховуючи, що не всі ентузіасти готові ледь не щодня відвідувати зйомки, тож постійно доводиться шукати нових людей і вводити їх в курс справи заново. Однак, для всіх, хто хотів би отримати подібний досвід - це хороша новина. Ви вже знаєте, як це можна зробити і як знімають фільм "Довбуш" - нагадаємо, українську історичну драму Олеся Саніна про найвідомішого із опришківських ватажків у Карпатах.

Читайте також рецензію кореспондента 032.ua на ще один український фільм, який нещодавно йшов у кінотеатрах. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" - музична документальна трагікомедія від режисерки Надії Парфан, присвячена понерівнянням й побуту комунальників.

Повне або часткове копіювання тексту без письмової згоди редакції забороняється та вважається порушенням авторських прав