Львів'янин Микола Пляскін бере приклад з китайців

Микола Пляскін, майстер Львівської академії традиційного ушу, про те, в чому різниця між ушу та кунг-фу, чому українці можуть досягти в них успіху і скільки коштує навчання в китайських монастирях.

– З китайської традиційне ушу перекладають як «бойове мистецтво», – розповідає пан Микола. – Нам відомий також такий вислів, як «кунг-фу», котрий до нас потрапив спершу з Заходу – і цей вид єдиноборств дослівно звучить як «досконала майстерність». Вислів «кунг-фу» ми можемо застосовувати в різних ситуаціях і стосовно різних людей, які є майстрами своєї справи у будь-якій галузі діяльності. З певних історичних причин кунг-фу було застосоване до традиційного ушу. За давнього Китаю традиційне ушу осягало всі види людської діяльності. Це був свого роду стиль життя китайців. Особливу увагу цьому виду єдиноборств приділяли військові й охоронні служби. І навіть, коли відкривали школи бойового мистецтва, це були не тільки заклади для вивчення єдиноборств, а й для отримання освіти. Люди, котрі потрапляли в ці школи, навчалися не лише бойового мистецтва, а також оздоровчих практик, китайської медицини та реабілітації. Можна сказати, що в основі традиційного ушу лежить насамперед здоровий спосіб життя, бо це надзвичайно тісно пов’язано з китайською ментальністю. Навіть, якщо говорити про їхню релігію, то в них не відкидається, як це є в Європі, фізичне оздоровлення тіла. Була певна гармонія фізичного і духовного розвитку людини як особистості. Можу навести як приклад релігію даосизм, котру ми звикли сприймати як філософське вчення. Але в ній є місце дуже серйозному ставленню до оздоровчих практик.

Пізнати культуру країни зсередини

– Вважають, що для того, аби досягти чогось у східних єдиноборствах, потрібно як мінімум мати ментальність тієї чи іншої східної країни. Ви з цим погоджуєтеся?

– Звісно, що ні. Але, якщо ми говоримо про ментальність певного народу, то для розуміння його сутності потрібно пізнавати та вивчати його зсередини – пізнавати іншу культуру, щоби зрозуміти її. Не можна взяти шматок культури і перенести її в іншу країну – це просто неможливо зробити, не розуміючи її до кінця, адже ми не зможемо її використовувати повноцінно.

– Ви досягнули успіхів у традиційному ушу. Завдяки чому?

– Багато часу проводжу в Китаї, а саме – в монастирях Уданських гір, володію китайською мовою. І саме через розуміння мови та спілкування з простими людьми і майстрами бойових мистецтв відбувається пізнання культури та ментальності цього народу. У нас донедавна не було нормальних джерел, у яких можна було б знайти достовірну інформацію. Я говорю про книжки і безпосередньо людей, які цим займаються і які могли б правильно доносити китайське вчення. Адже коли ти вивчаєш мову та культуру, але не перебуваєш у цьому середовищі, то це дуже складно.

– Тобто, якщо традиційне ушу вивчати в Україні, то високих результатів досягнути неможливо?

– Скажемо так, познайомитися з традиційним ушу можна і в Україні, але, звісно, для того, аби побачити, що це насправді, бажано було б, як то кажуть, хоча б одним оком глянути на нього в Китаї. Знаєте, навчання у нас я можу порівняти з тренуваннями, коли людина теоретично володіє ударами руками та ногами, але при цьому ніколи не стояла у спарингах і не має практики. Тому, як на мене, потрібно їхати туди, де це зародилось, і пізнавати те чи інше східне єдиноборство. У нашій академії намагаюся знайомити учнів не тільки з традиційним ушу, а й з китайською культурою. Ніхто не каже, що потрібно забувати своє, рідне, але що більше ми пізнаємо інших людей, то більше розуміємо себе. Ми маємо змогу побачити, зробити певні висновки, порівняти українську та китайську культури. Можу сказати, що, вивчаючи китайську культуру, я багато дізнався нового про українську.

«Два майстри, які перевернули моє життя»

– Чи є прямий зв’язок між тим, наскільки людина вивчає китайську культуру і ростом її досягнень у традиційному ушу?

– Звичайно, пізнання китайської культури сприяє росту майстерності в традиційному ушу і воно сприймається більш цікаво, створюється додаткова мотивація. Принаймні саме так було в мене. Вивчаючи бойове мистецтво заради бойового мистецтва, в певний момент життя людина може стикнутися, наприклад, із такою проблемою, як втрата здоров’я. Тому бойове мистецтво потрібно сприймати не як один момент чи якийсь період у житті, а як стиль усього свого життя. Зараз існує таке поняття, як модерн-ушу, яке з’явилося зовсім недавно після певної реформи, коли традиційне ушу розділилося на два напрями – як ушу тао-лу та ушу саньда. Саньда – це двобої, а ушу тао-лу – демонстрація техніки. І люди, котрі безпосередньо не займаються кунг-фу, а роблять ставку на один із аспектів китайського традиційного ушу, в підсумку за мету ставлять дещо інше – наприклад, досягнення якихось спортивних результатів. Можна побачити унікальних спортсменів, котрі демонструють техніку на грані фантастики і досконалі у двобої. Але, якщо ми будемо говорити про традиційне ушу, то воно в собі осягає все це.

Я займався у двох майстрів, у двох особистостей, котрі вплинули на моє життя. Це майстер Хан Куйюань, пекінський майстер тайцзицюань стилю сім’ї Чень, – перший мій учитель, який багато чого мене навчив і надалі продовжує вчити. Він і ознайомив мене з поняттям кунг-фу, бо раніше в мене було викривлене розуміння усіх цих речей. Я відносився до цього суто як до бойового мистецтва, а ця людина відкрила мені очі – і я побачив, що це цілий світ, у якому цікаво жити і розвиватися.

– У чому зараз різниця між Вашими поглядами на життя до захоплення традиційним ушу і після?

– Скажімо так, раніше китайську філософію я сприймав доволі однозначно, пробував її вивчати, цікавився нею, іноді до кінця не відрізняючи певні напрями, а їх було чимало. Мене дуже цікавив даосизм – і коли я з ним ближче ознайомився, то звернув увагу, що він розділяється на певні напрями. Можна сказати так – я почав розуміти, для чого все це роблю і заради чого цим займаюся. Поки ти молодий і не маєш наставника, який відкрив би тобі очі на всі ці моменти, то займаєшся або тому, що це подобається, або ж щоби бути сильним чи щоби когось перемагати. Але насправді це не основна цінність, вона є важливою лише на певний відрізок життя. Розуміння цього в мене відбулося власне у кунг-фу. Воно допомагає змінити ставлення до світу, бо коли ти живеш заради свого «я» (матеріальних цінностей), то не можеш побачити життя навколо себе, не замислюєшся про власне життя і про те, що буде далі. І коли пелена з очей спадає, світ набуває нових барв.

«Після кожної поїздки відкриваю для себе щось нове»

– Зараз можна так сказати, що покоління, яке є ровесниками новітньої історії України, переконане, що головне в житті – гроші. Як Ви ставитеся до цього?

– Гроші як певний елемент товарообміну – важлива ланка в суспільстві. Я навіть сказав би, що це невід’ємна частина суспільства, яку неможливо відкинути, але при цьому вони всього не вирішують.

– Чи може бути людина самодостатньою, не маючи великих статків?

– Звісно, може. Але все залежить від її ставлення до цього. На прикладі традиційного ушу раніше люди, котрі хотіли займатися кунг-фу, мали витратити для цього щось дороге. Філософія даосизму навчає людей бути щасливими від того рівня достатків, який вони мають. Звісно, коли людина не має де жити, вона не буде щасливою – усе в розумних межах. Раніше в монастирях люди, котрі хотіли займатися у майстрів, повинні були витратити щось дороге. Це могли бути як матеріальні, так і духовні цінності. Матеріальний світ – це також і тіло.

Я зустрічав людей, які приїжджали в Китай і думали, що, нічого не віддавши і не заплативши, навчатимуться в монастирях. Насправді вони дуже помилилися. Кожен монастир має певне забезпечення і певні правила, котрі мають виконувати всі без винятку. І тому просто так брати всіх охочих жоден монастир не буде. Будь-яка школа бойового мистецтва при монастирі коштує певних грошей – це і навчання, і проживання, а також необхідно мати справжнє бажання займатися тим чи іншим видом єдиноборств. Якщо людина виявляє бажання навчатися, вона повинна бути готова і до великих фінансових та моральних затрат. Особисто я дуже довго відкладав гроші, щоби провести кілька тижнів у монастирях. Я вже понад десять років навчаюся в різних майстрів і не бачу кінця-краю науці. Після кожної поїздки відкриваю для себе щось нове.

– Багато наших читачів чули про те, що колись майстри займалися по шість і більше годин щодня. Зараз такої можливості в тих, хто займається кунг-фу, може й не бути. Можливо, існують якісь рекомендації щодо тривалості тренувань?

– Для підтримки здоров’я достатньо займатися по годині два-три рази на тиждень. Для того ж, щоби чогось навчитися, на тренування треба щодня витрачати хоча б годину. Заняття кунг-фу мають бути систематичними і комплексними. Вони повинні включати як індивідуальні напрацювання, так і практику з партнером. Але краще, щоби кунг-фу було в кожному вашому русі, в кожному подиху. Читаєте ви книжки або чимось іще зайняті, все це можна робити з розумінням кунг-фу. Треба прагнути, щоби кунг-фу проникало в наше життя – тоді практична цінність занять буде значно більшою. Наприклад, зараз люди багато працюють за комп’ютером. Бажано робити перерви, щоби розім’ятися, потягнути зв’язки для вільної циркуляції крові по тілу. Тоді й самопочуття буде набагато кращим. У житті треба намагатися не втратити жодного моменту: коли ви в метро – тренуйте стійку, коли читаєте книжку – робіть розтяжку на зв’язки, ноги і т. д. Я вважаю, що головне в заняттях кунг-фу – це поліпшення здоров’я, а самозахист і прикладний аспект – другорядне. Дуже важливо вчитися у носіїв традицій, у хороших майстрів, котрі можуть показати, що треба робити для підвищення майстерності кунг-фу.

– Якими правилами потрібно керуватися при роботі з холодною зброєю?

– У наш час для практикуючих форми зі зброєю важливі кілька аспектів. Насамперед це перевірка сили. Уміння передати силу у зброю, наприклад, меч демонструє певну ступінь майстерності. Також, використовуючи роботу зі зброєю у тренуваннях, ми отримуємо деякий ступінь свободи від можливого пересичення одноманітністю тренувань. Це все одно, що постійно харчуватися хлібом із маслом – природно, що це вам набридне і ви  прагнутимете урізноманітнити своє меню.

Робота зі зброєю дозволяє отримати більше розуміння бойового мистецтва, розширює кругозір, а також допомагає у здобутті більш глибинного досвіду освоєння кунг-фу.

Ушу у школі

– Яке Ваше бачення занять традиційним ушу у загальноосвітніх школах України?

– Думаю, це можливо. Давно виношую ідею створити загальноосвітню школу, в якій акцент робитиметься на вивченні української та китайської культури, мови та на занятті традиційним ушу. А по закінченні цієї школи, можливо, було б навчання в одному з вузів Китаю. Я переконаний, що коли правильно підходити до вивчення традиційного китайського ушу, то воно дає таке розуміння, котре людина проносить через усе своє життя.

– А чи не виникне питання стосовно віросповідання? Все ж таки у Китаї інша релігія.

– Вважаю, що релігія тут не має значення, і традиційне ушу може існувати поза нею. Адже метою, яка ставиться перед людиною, є досягнення гармонії в душі та фізичне оздоровлення тіла, а не приналежність до певної релігії.

– У якому віці, на Вашу думку, найкраще починати займатися ушу?

– Обмежень немає. Займатися кунг-фу можна практично з пелюшок. Є певні відмінності у вікових категоріях. У молоді – це вправи на швидкість, силу, тобто зовсім інша динаміка тренувань. А у старших людей, звичайно, метою повинно бути зміцнення здоров’я. Знаєте, багато чого так просто не передасиш словами, не розкажеш. Тому я хотів би при нагоді запросити тих людей, кому це цікаво, щоби вони приходили до нас в академію і ознайомилися з цим.

IA ZIK
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі