Львівський студент-олімпієць Антон Дукач: “Хочу реалізовувати себе у своїй державі”

Студент третього курсу Інституту комп'ютерних технологій, автоматики та метрології "Львівської політехніки" Антон Дукач, у складі Національної олімпійської збірної України, взяв участь у зимовій Олімпіаді-2018 в Пхьончхані. Львів'янин презентував Україну в одиночному санкарстві.

Нещодавно спортсмен повернувся до Львова з чергового етапу зимових змагань, тож у "Львівській політехніці" вирішили з ним відверто поспілкуватись і дізнатись про його амбіції та плани на майбутнє.

Антоне, насамперед, як ти розцінюєш свій результат, котрий виборов на Олімпіаді?

Як для спортсмена, який зовсім недавно перейшов з юніорського спорту в дорослий, свій результат вважаю успіхом. Адже мені вдалося обійти на цих змаганнях набагато досвідченіших спортсменів. До того ж, хоча санна траса в Пхьончхані була на високому рівні, але під час нашої акліматизації та тренувального процесу вона мала трохи іншу конфігурацію, а потім корейці перед стартом її трохи скоригували. Відтак, для нас, санкарів, це було дещо несподівано. Хочу також сказати й про погодний фактор. Морози та вітри там подекуди були люті. Тому і цей чинник не міг не позначитися на наших результатах. Проте і головний тренер нашої санної збірної Тарас Гарцула, і мій особистий тренер Володимир Вахрушев були цілком задоволені моїм виступом.

 "...У 2015 році я став володарем рекорду траси в німецькому місті Вінтерберг, чим дуже пишаюсь, адже таким досягненням жоден український санкар похизуватися не може"

Як тобі вдається поєднувати професійний спорт із навчанням у Львівській політехніці, де ти опановуєш таку непросту спеціальність, як кібербезпека?

Звісно, я віддавав собі звіт, що доведеться нелегко. Але вчився до останнього часу, як на мене, сумлінно. На жаль, нині, коли пік навантажень щодо передолімпійського сезону в мене припав на грудень, то захистити дипломну роботу разом зі своєю групою не вдалося. Між тим всі всі попередні сесії я здавав успішно. Проте навчання я кидати не збираюсь і сподіваюсь, що незабаром надолужу ці прогалини. Загалом, я не можу поскаржитися на упереджене ставлення до мене в рідному університеті й відчуваю підтримку як з боку керівництва інституту, так і ректорату університету.

Антоне, якщо порівняти умови, в котрих тренуються та виступають твої зарубіжні колеги-санкарі й ті, які маєте ви, то це порівняння буде не на вашу користь...

Безумовно. Це стосується головним чином якості наших українських санних трас, стан яких вкрай незадовільний (і це м’яко сказано!). Тому нам доводиться тренуватися на сучасних трасах за кордоном. Але намагаюсь це компенсувати наполегливістю та молодим завзяттям. Скажімо, мій прихід у дорослий санний спорт посприяв здоровій конкуренції у нашій команді. Адже я вже обійшов за результатами свого старшого й досвідченішого санкаря Андрія Мандзія. Думаю, це буде стимулом й для самого Андрія, котрий донедавна в Україні серед санкарів-одиночників не мав гідних суперників. Окремо хочу сказати й про інвентар, який у нашому спорті – половина успіху. Мої власні сани зовнішньо, може, й виглядають класно, але їм вже шість років, та й отримав я їх у спадок від свого попередника. Та незважаючи на це, в 2015 році я став володарем рекорду траси в німецькому місті Вінтерберг, чим дуже пишаюсь, адже таким досягненням жоден український санкар похизуватися не може. До речі, тут в наступному сезоні пройде чемпіонат світу. Відтак, маю хороші шанси успішно виступити на тутешній трасі.

До речі, про сани. Як відомо, на Заході їх виробництво та підготовка до змагань поставлені на високий технологічний рівень, займаються цим заледве не цілі наукові лабораторії, а у нас все робиться на "кустарному" рівні. Чи не виникало в тебе бажання як у студента-політехніка долучити до цієї справи науково-виробничі можливості рідного університету?

Така думка в мене виникала. Адже велике значення для професійних саней має якість металу, з якого виготовляють полози, кут їхнього вигину тощо. Й тут, звісно, дуже би прислужилися знання наших політехнічних фахівців з матеріалознавства. Але, на жаль, на мій погляд, наразі в Україні взагалі відсутня стратегія розвитку санного спорту. Відтак, новітні сани, на яких можна показувати найвищі результати, коштують в межах 20-30 тисяч євро. Ми з тренером намагаємося знайти грошовитих спонсорів, аби оновити свій спортивний інвентар. Адже мені треба прогресувати, постійно вдосконалюватись, інакше почну пасти задніх. Наведу в цьому сенсі такий приклад: ще під час юніорських змагань я познайомився з одним австралійським санкарем. На початках він, вихідець із країни, де цей спорт взагалі вважається екзотичним, показував результати значно слабші, ніж я. Але завдяки тому, що там всіляко сприяють його виступам на міжнародній арені, оплачують зарубіжних тренерів, нині він вже почав мене випереджати. Тим не менш, це для мене також своєрідний стимул, отже, тренуватися буду ще наполегливіше, аби досягати вищі позиції.

Антоне, ні для кого не секрет, що останніми роками чимало перспективних українських спортсменів змінили своє громадянство й нині успішно виступають за інші країни, де їм створені всі умови для досягнення великих спортивних здобутків. Чи не виникало і в тебе бажання піти таким шляхом?

Я про це ніколи не думав. Хоча тих спортсменів можу зрозуміти. Принаймні, я, як спортсмен і майбутній фахівець, хочу реалізовувати себе у своїй державі. І з України їхати нікуди не збираюся.

Довідка: Антон Дукач народився 1995 року у Львові, навчається в Інституті комп'ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки. Займається санним спортом. Вперше потрапив на юнацькі Олімпійські ігри 2012 року,  які відбувалися в місті Інсбрук (Австрія), де зайняв почесне 4 місце. У тому ж році почав виступи на етапах Кубка світу. У січні 2018 року посів 24 місце на етапі у німецькому Обергофі (сезон 2017 - 2018). У лютому цього року взяв участь у зимових Олімпійських іграх у місті Пхьончхан (Південна Корея).

Розмовляв: Ігор Галущак,

текст і фото: прес-служба НУ “Львівська політехніка”