Пам’ять і свічка на підвіконні: сьогодні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років

Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років.

Ця трагедія — не просто результат неврожаю чи природного лиха, а цілеспрямованого сталінського геноциду українців, який мав на меті зламати прагнення народу до самостійності та незалежності.

У 2025 та 2026 роках минає майже дев’ять десятиліть від тих страшних подій. Попри величезну кількість наукових досліджень та свідчень очевидців, Голодомор досі не одностайно визнаний геноцидом на міжнародному рівні. Жодна резолюція Генеральної Асамблеї ООН не засудила радянський тоталітарний режим так само категорично, як це зроблено щодо нацизму.

Цього року пам’ять жертв Голодомору вшановують в умовах повномасштабної війни з Росією, яка також супроводжується практиками, спрямованими на знищення української ідентичності. Москва, як і в 1930-х, знову застосовує методи тиску на українців, використовуючи харчові ресурси як зброю. Сучасна війна підкреслює важливість пам’яті про минулі злочини: лише чесна історична свідомість дозволяє засудити злочини проти людства та пошанувати їхні жертви.

Передісторія трагедії

Наприкінці Першої світової війни Європа переживала розпад імперій, а на їхніх руїнах почали формуватися національні держави. Українці прагнули об’єднання та незалежності, що проявилося у проголошенні Української Народної Республіки у 1918 році та Акту Злуки 1919 року. Проте внаслідок воєн та агресії більшовиків українські землі були окуповані, а Україна включена до складу СРСР.

Попри це досвід державності та національного відродження не минув безслідно. Українці заснували культурні й наукові установи, активно розвивали мистецтво й літературу. Більшовицький режим, щоб утримати контроль над Україною, створив Українську Соціалістичну Радянську Республіку, впровадив політику «коренізації» та економічну лібералізацію. Національне відродження 1920-х років, орієнтоване на власні традиції та Європу, протиставлялося московському централізму, про що свідчить відоме гасло українського комуніста Миколи Хвильового: «Геть від Москви!».

Вшанування жертв

Четвертої суботи листопада українці вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років, а також інших масових штучних голодів 1921–1922 та 1946–1947 років. Традиційно після заходу сонця запалюють свічку на підвіконні, аби вшанувати пам’ять мільйонів загиблих.

Систематичне дослідження замовчуваної радянською владою трагедії розпочалося після відновлення незалежності України у 1990-х. Перші публічні згадки про Голодомор зробив поет Іван Драч, а згодом президентським указом встановлено День пам’яті жертв голодоморів. В українських регіонах почали встановлювати меморіальні знаки, наприклад, у 1991 році в селі Сахнівка на Черкащині учні та вчителі звели Криницю пам’яті — один із перших пам’ятників жертвам Голодомору.

Сьогодні тема трагедії присутня в українській культурі через документальні та художні стрічки, книги, театральні постановки та музичні твори. Дослідники продовжують збирати свідчення очевидців та їхніх родин, а комеморативні заходи спрямовані на встановлення імен загиблих, яких радянський режим ховав у братських могилах.

Музейна спадщина

Найбільшим центром збереження пам’яті є Національний музей Голодомору-геноциду, відкритий у Києві у 2009 році. Музей не лише збирає артефакти та документи, а й займається науковою та дослідницькою роботою, поширюючи знання про одну з найстрашніших сторінок української історії.

Пам’ять про Голодомор нагадує сучасним українцям та світу, що історія не повторюється сама по собі — її творять люди, а злочини проти людства мають бути засуджені, а жертви — шановані. Свічка на підвіконні — символ єдності поколінь та незламності українського народу, який не забуває власну історію й бореться за майбутнє.