Отець Генрик Мосінг - священник за покликанням, що допомагав винайти вакцину від висипного тифу

У рамках лекторію “Гордість міста” 4.0 від ГО “КонтрФорс” львів’янам розповіли про видатного мешканця нашого міста - отця Генрика Мосінга. Лекторами виступили: кандидат біологічних наук, завідувачка кафедри мікробіології ЛНУ ім. І. Франка Світлана Гнатуш, доктор медичних наук, професор, керівник Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Борис Кузьмінов та магістр теології, учень о. Г. Мосінга Андрій Ястремський. Кореспондентка сайту 032.ua побувала на лекції та занотувала для читачів найосновніше. Повний запис події можете переглянути нижче на відеозаписі.

***

Отець Генрик Мосінг (повне ім’я Генрик Ернест Іоанн Рікард Мосінг) народився у Львові 1910 року та прожив аж до 1999 року. Своє життя український епідеміолог польського походження присвятив медицині, пошуку вакцини від епідемічного висипного тифу під керівництвом Рудольфа Вайгля та духовній підтримці вірян зі священичим іменем отець Павло.

Генрик Мосінг, Вікіпедія

Молодий дослідник закінчив медичний факультет Львівського університету, ще під час студій зголосився на волонтерську роботу в лабораторії, і в подальшому допомагав своєму вчителеві - Рудольфу Вайглю. За видатні успіхи, Мосінгу дали шанс стажуватися в лабораторіях Нобелівських лауреатів Шарля Ніколя і Жуля Борде.

Чи не вперше про постать Мосінга в незалежній Україні почали говорити під час наукової Вайглівської конференції 2003 року, яку організували у Львівському національному університеті імені Івана Франка. На подію приїхав учень Мосінга - Микола Сагайдаковський, який першим розповів цікаву біографію видатного мікробіолога.

Родина Мосінга переселилася до Галичини з Австрії наприкінці 18 століття. Прадід, дід та батько Генрика були медиками, тож не дивно, що і їхній нащадок обрав собі такий шлях. Батько Мосінга одружився у Львові з донькою тогочасного ректора “Львівської політехніки” Плацида Дзівінського - Ольгою, і подружжя оселилося на вулиці Личаківській, 27. У Львові Мосінги прожили недовго: до 1921 року Генрик навчався у III, а потім IV-й гімназії, аж поки сім’я не переїхала до Перемишля.

Мосінг за роботою в лабораторії, фото Вікіпедії

Там майбутній науковець відвідував Другу державну молодшу гімназію імені Казімежа Моравського, після закінчення якої 1928 року вступ на медичний факультет університету у Львові. Паралельно, долучився до діяльності організації католицької молоді “Відродження”, дописував у молодіжний часопис, займався волонтерською роботою у лабораторії Вайгля - робив мікроклізми та препарував вошей, прилаштовував їх до литок годувальників вошей, якими у воєнні часи слугували відомі математики, музиканти та науковці Львова, згодом і сам зголошувався на таку роботу - у цьому полягав сенс винаходу вакцини від висипного тифу.

Завдяки кропіткій праці, уже в 27 років Генрих Мосінг зміг захистити кандидатську роботу на тему дослідження висипного тифу. Результати дослідження опублікували у виданні “Гігієнічної секції” Ліги націй. А невдовзі - 1938 року Мосінг отримав з рук президента Польщі “Золотий хрест” за заслуги.

Після закінчення навчання 1934 року дослідник почав співпрацювати з Інститутом Вайгля та виготовляти вакцину проти висипного тифу - небезпечного інфекційного захворювання, що забрало мільйони людських життів у Європі. Часто Мосінг вирушав у експедиції в Карпати, де збирали вошей для подальших досліджень та виведення рікецій (Rickettsia prowazekii), які й були збудниками хвороби. Якось науковцеві довелось везти вошей на собі до Львова та підгодовувати.

Процес годування вошей, фото з відкритих джерел

1939 року до Львова приходять радянські війська. Вайгль відмовляється переїжджати в Румунію і далі працює в своєму інституті, який націоналізують і перетворюють на Санітарно-бактеріологічний інститут, якому виділили будівлю на сучасній вулиці Чупринки, 45. Пізніше Львів окупували німці, які також вирішили продовжити діяльність Вайгля та відкрили Інститут висипного тифу і вірусології, але вже на вулиці Зеленій, 12. Німці впорядкували роботу в інституті: один оператор робив вошам одну мікроклізму в секунду, було встановлено відповідні стандарти за хвилину і за годину. Упродовж дня працівники лабораторії мали виготовити не менше 2000 вакцин. За офіційними даними, до кінця війни в Інституті виготовили 6 000 000 вакцин. Мосінг при цьому виконував дуже важливу місію - таємно постачав вакцини звичайним львів’янам у місцеве гетто, що було неабияким ризиком для життя. Свої дії науковці прикривали дослідженням висипного тифу на території львівського гетто.

1944 року Вайгль таки виїхав до Польщі, де очолив кафедру біології у Краківському університеті, а замість нього керувати Інститутом став Мосінг, який відповідав тепер не лише за кількість, але й за якість вакцини.  2018 року Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни став структурним підрозділом ЛНМУ імені Данила Галицького. У нас час тут вшановують пам’ять Мосінга тематичним проєктом, присвяченим 110-річчю його життя та діяльності. На території Інституту встановили інформаційні стенди, які розповідають про наукові роботи Мосінга, планують видати книгу про Мосінга, на основі архівних документів, оригінальних відеоматеріалів та спогадів для проєкту розробили сценарій наукового фільму, планують проведення конференції. На першому поверсі установи після ремонту розмістять науково-інформаційний центр імені Рудольфа Вайгля, лекційну аудиторію імені професора Мосінга, а на п’ятому поверсі створять експертно-медичний центр його імені. Також планують відкрити музей на першому поверсі, в кімнаті, де жив дослідник: експозицію складатимуть робочий стіл та крісло Мосінга, мікроскоп і термостат.

Рудольф Вайгль, фото з відкритих джерел

Дослідники життя Мосінга відзначають, що від був дуже доброю, відповідальною та скромною людиною. Попри те, що наукова діяльність дозволила йому підзаробити, свого житла чи автомобіля він не мав і жив у Інституті, аж поки не вийшов на пенсію. Тоді він купив собі помешкання на сучасній вулиці Левинського, 82.

Серед важливих досягнень Мосінга - він висунув теорію щодо висипного тифу, яка йшла в розріз із тогочасними офіційними даними: вчений переконував (і це підтвердили майбутні дослідження) - постійного імунітету від тифу немає. У багатьох людей рікеції залишалися жити в організмі навіть після вакцинації, а з часом хвороба прогресувала у повній мірі, і така людина могла стати джерелом інфекції. Тож методика Мосіга в плані діагностики, консультацій та лікування хвороби допомогла ліквідувати тиф не лише в СРСР, але й за кордоном.

Попри те, що Генрик Мосінг усе життя пропрацював у науковому інституті, мало хто з його колег знав і про іншу сторону вченого - священичу. У своїх спогадах дослідник згадував, що після війни, у 1946 році він зрозумів, що хоче допомагати людям не лише як медик, але і духовно. Проблема була в тому, що семінарії на той час були зачинені й украй складно було отримати свячення, тим паче римо-католику на території Радянського союзу. Мосінгу допомогло знайомство з викладачем духовної семінарії, яка функціонувала у підпіллі, Яном Левицьким, який допоміг другові зустрітися з архієпископом Базяком. У той час відбувалася акція “Вісла”, тому єпископ вирішив, що це погана ідея, але бажання стати священиком у Мосінга зростало, він залишився у Львові й продовжив працювати для людей, які тепер проживали у складі УРСР.

Вайгль і Мосінг, фото з відкритих джерел

Аж 1956 року науковцеві вдалося ненадовго поїхати до Кракова, на похорон Рудольфа Вайгля, де він зміг поспілкуватися з кардиналом Вишинським. Вислухавши прагнення Мосінга, кардинал підтримав його та пообіцяв проконсультуватися щодо цього питання у Римі. Львів’янин тим часом скерував своє звернення і до латинських єпископів щодо свячення: один погодився висвятити Мосінга з дозволу влади, але вчений не хотів афішувати цього, бо вважав, що держава не повинна впливати на релігію, і відмовився.

За деякий час науковець познайомився з єпископом Миколаєм Чарнецьким та поділився з ним своєю ідеєю. Чарнецький його підтримав та вирішив дати йому свячення: обряд постригу провели на Богоявлення у січні 1959 року, інші обряди були призначені на березень, але єпископ захворів і на початку квітня помер. Тим часом кардинал Вишинський дотримався своєї обіцянки, зустрівся в Римі з іншими духівниками і розповів про Мосінга з Радянського союзу, який хоче бути священиком. Ідею підтримав Папа Римський Святий Іван XXIII. Відтак уже 1961 року за допомогою студентських приятелів Мосінг ще раз зустрівся з Вишинським та у вересні отримав свячення і взяв духовне ім’я апостола Павла.

Свою діяльність Мосінг-священик вів дуже скромно, бо це було небезпечно в СРСР.  На початках відправляв євхаристію лише дуже обмеженому колу знайомих, довіреним людям в Інституті. Потім почав капеланську діяльність серед молодих студентів, яким забороняли відвідувати церкву, і вони зустрічалися на квартирах у довірених осіб. Згодом дослідник відважився служити і на інших територіях: йому часто давали відрядження у різні куточки Радянського союзу - Казахстан, Молдову, Грузію, Латвію, Росію, де він відважувався проводити служби для вірян різних конфесій, які того потребували. Попри те, що офіційно він не мав права проводити жодних обрядів самостійно, інші священики запрошували його для допомоги.

Мосінг серед працівників Інституту, фото з відкритих джерел

Відомо, що Мосінг допомагав сповідати людей у костелі в Городківці на Вінниччині, де служив Мартиніян Дажицький. Львів’янин систематично до нього приїжджав, місцевих мешканців про це попереджали, вони приходили на сповідь, Дажицький заходив у сповідальню, кликав вірян, потім виходив і замість нього процедуру проводив Мосінг. А місцевий священик міг поїхати у віддалені населені пункти до потребуючих. Такі вилазки траплялися майже щомісяця.

Пізніше Генрик Мосінг розгорнув активну душпастирську діяльність на Рівненщині, особливо часто він допомагав місцевому духовенству з кінця 1970-х років. Водночас священик-мікробіолог почав зосереджувати навколо себе однодумців, формували коло молоді та навчати їх у християнському дусі. Так з’явився цілий Інститут помічників церкви святого Лаврентія, через який пройшло близько 200 людей, з яких священиками потім стало близько 30.

Після виходу на пенсію, Мосінг продовжив свою духовну і лікарську діяльність: потребуючих приймав у себе вдома на вулиці Левицького, 82. Жив науковець дуже скромно - дві кімнати та кухня, які слугували йому і робочим кабінетом, і місцем для відправлення служб. Відомо, що він опікувався людьми з епілепсією, лікував їх за власною методикою і з пацієнтів грошей не брав. На стіні однієї з кімнат завжди висів портрет його вчителя - Рудольфа Вайгля, про якого Мосінг розповідав тим, хто приїжджав до нього вчитися. Хлопців він також навчав самостійності, казав, що потрібно вміти самому про себе подбати, а не чекати, поки хтось це зробить за них. 

Місце поховання Мосінга на Личаківському цвинтарі, Вікіпедія

На робочому столі під склом епідеміолог тримав фотографії людей, які відіграли важливу роль у його житті. За спогадами сучасників Мосінга, він сам якось згадував, що народився у будівлі, яка зараз належить Академії сухопутних військ: священик показав на вікно на другому поверсі й сказав “Я тут народився”. Оскільки батько Генрика Станіславовича був військовим лікарем, а на території НАСВ у Львові колись розташовувалась військова частина австро-угорської армії, цілком можливо, що сім’я Мосінгів тут жила.

До кінця свого життя Генрик Мосінг допомагав священикам та вірянам в Україні й Молдові. 1992 року у нього виявили тяжку хворобу, у зв’язку з чим він уже не зміг подорожувати, але приймав пацієнтів удома. 1994 року його паралізувало, але Мосінг продовжив правити месу - останню службу відправив 13 листопада 1990 року, а 27 листопада того ж року вчений відійшов у засвіти. Його поховали в сімейному склепі на Личаківському цвинтарі.

Більше записів з лекторію “Гордість міста” шукайте ТУТ.

Львів новини 032 культура історія Мосінг
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі