Виховання батогом і тортурами: чому українці ненавидять своїх дітей?

У підвалі одеської багатоповерхівки дві доби плакали четверо маленьких діток віком від одного до п'яти років. Їх закрила там власна мама. Вони кричали і просили їсти. Дитячий плач почули мешканці будинку, і поки одні шукали слюсаря, щоб відкрити двері, інші простягали малюкам через прути їжу.

Ця новина облетіла ЗМІ кілька днів тому. Як вдалося дізнатися пізніше, самого молодшого відвезли в інфекціонку, інших малюків розмістили в притулку. Стосовно матері міліція поки не збирається порушувати кримінальну справу, зате служба у справах дітей швидко готує документи на позбавлення батьківських прав.

Коли мама - кат ...
На превеликий жаль, такі історії, а то й гірше, відбуваються часто-густо. Матері, які вважають себе володарками дитячих доль, кидають, знущаються над малюками, а то і зовсім доводять їх до загибелі.

Виявляється, в Україні виділяють цілі проблематичні регіони, де зозуль і матерів, що ненавидять свої дітей, на душу населення припадає більше, ніж в інших областях. Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко називає лідерами з порушень прав дітей АРК, Київ, Житомирську, Харківську, Донецьку, Дніпропетровську, Одеську, Полтавську, Черкаську, Львівську, Чернівецьку і Хмельницьку області. Хоча моторошні історії про кинутих і замучених дітей час від часу лунають з усіх куточків України.

Так, на Харківщині матір до смерті заморила дитину голодом. 36-річна мешканка Валківського району не дбала про своїх дітей і погано годувала їх, внаслідок чого її однорічний син помер. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть наступила від голоду. Гроші, які жінка отримувала від держави на утримання дітей, вона витрачала на особисті потреби.

Аналогічний випадок стався в липні цього року в Донецьку. На диспетчерський пульт швидкої допомоги зателефонували сусіди молодої матусі. Вони були стурбовані тим, що відбувається в квартирі поруч. Три місяці тому господиня квартири народила дитину, проте з тих пір ніхто жодного разу не бачив жінку з малюком, хоча дитячий плач звідти іноді долинав.

Коли медики швидкої допомоги піднялися за вказаною адресою, господар квартири їх на поріг не пустив. Довелося викликати міліцію. Лікарі разом з нарядом правоохоронців проникли всередину приміщення і були в шоці від побаченого. Тримісячний малюк виглядав як ув'язнений концтабору. Дитину силою забрали у батьків-нелюдів і терміново доставили в реанімацію дитячої міськлікарні. На жаль, врятувати її не вдалося. Голод призвів до незворотних наслідків в організмі.

У Луганській області подружжя вбили двох своїх усиновлених дочок і викрали 3-річну дівчинку, щоб приховати злочин. Дочку-співучасницю випустили під підписку, а мачуху і її чоловіка відправили на стаціонарну судову психолого-психіатричну експертизу.

У Миколаївську лікарню в січні доставили новонародженого хлопчика. В результаті обстеження спеціалістів маляті був поставлений діагноз «перелом правої тім'яної кістки та забій головного мозку». З'ясувалося, що 21-річна мати впустила немовля на підлогу. Під час падіння дитина вдарилася головою об бильце крісла. Не надавши цьому значення, жінка поклала дитину в ліжко і лягла спати. На наступний день гематому на голові малюка виявила медична сестра, яка прийшла для проведення планового огляду дитини.

У Львові мати не пускала лікарів до свого тяжко хворого п'ятирічного сина, мотивуючи тим, що сама його вилікує. Схвильовані медики викликали міліцію і бригаду швидкої допомоги, але горе-мама виставила їх за двері і закрилася у квартирі. Тільки через три години лікарям вдалося потрапити до приміщення і перевезти хлопчика в лікарню. Дитина була в критичному стані.

У Кривому Розі горе-батько зізнався у вбивстві свого сина-немовляти. Дитина, що з'явився на світ 3 липня поточного року, померла, проживши всього лише 1 місяць. 8 серпня близько 22.00 батьки викликали міліцію і медиків, які й засвідчили смерть малюка.
Первинний огляд показав, що ознак насильства на тілі не спостерігається, попередні аналізи теж не підтвердили факт насильства. Однак, після роботи судмедекспертів, стало відомо - помер малюк в результаті пошкодження внутрішніх органів: легенів, серця, головного мозку.

Після цього було проведено додаткове опитування батьків, в ході якого 43-річний батько зізнався, що це він винен у смерті немовляти. У той вечір малюк плакав, а чоловік не міг його заспокоїти. Тоді, щоб зупинити крик, нелюд вдарив не менше трьох разів сина головою об огорожу ліжечка. Дитина замовкла, а вбивця спокійно пішов на кухню пити горілку. Коли зайшов у кімнату через кілька годин - маля не подавало ознак життя. Спочатку факт вбивства батьки приховали, але коли їм пред'явили результати експертизи - відпиратися не було сенсу.

Це не про нас
Днями в черзі до каси супермаркету стала свідком сцени: дівчинка років чотирьох від нетерпіння пританцьовувала на місті, гримасувала і щось наспівувала. У якийсь момент мати вдарила долонею по вуху дитини і видала буквально наступну загрозу (дослівна цитата): «Ще один писк від тебе, собака, почую, розмажу по стінці, що мозку не збереш». Мінімум десять чоловік зробили вигляд, що не чули ці слова.

У нашому суспільстві фізичне насильство над дитиною сприймається як саме собою зрозуміле. І в більшості сімей дітям регулярно відважують запотиличники, а батьківські слова підкріплюють ременем. Звідки у батьків береться упевненість, що їм дозволено все, що заманеться? Діючи за принципом Тараса Бульби «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!», мами і тата щиро впевнені, що МАЮТЬ ПРАВО чинити зі СВОЄЮ дитиною, як вони хочуть. Але чи велика дистанція між матерями, що допускають рукоприкладство, і лютими мачухами, від рук яких діти отримують каліцтва і гинуть?

Директор одеського центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї Тамара Роміціна переконана, що мама, яка починає з ляпанцю, через час цілком може пустити в хід тапок, шланг або ще щось. Така поведінка мами аномальна, а батьки, які практикують насильство над дитиною, є злочинцями.

Заручники традиції
У Київській Русі існував збірник повчань, що відносяться до сімейного побуту, - "Домострой". У зводі правил батькам рекомендувалися фізичні покарання дітей різками: "Люблячи ж сина свого, роби частішою йому рани ..."

"Учи дитя, поки поперек лавки лежить, а витягнеться вздовж - пізно вчити", - це прислів'я багато батьків сприймають буквально і зараз, щиро вважаючи, що гідної людини не виростиш без прочуханки.

Тамара Роміціна стверджує, що багато батьків хапаються за ремінь, як за рятувальний круг, а рукоприкладством визнаються у власній безпорадності, тому що не можуть пояснити, чому ось так поступати не можна. Простіше дати ременя.

«Якщо ви хочете, щоб дитина добре вчилася, має сенс допомогти їй, а не заявляти, що вона погана. Діти, які зазнають насильства, в майбутньому не зможуть вільно спілкуватися з однолітками, висловлювати свої думки і, в кінцевому рахунку, не зможуть реалізувати той потенціал, який був у них закладений», - зазначає психолог. Насильство породжує насильство, і, найімовірніше, люди, яких били в дитинстві, самі виростуть або агресорами, або жертвами.

Крутий бос
Дитина беззахисна, і вона не може дати здачі - ідеальний об'єкт, на кому можна зігнати свою злобу і втому. Начальника не можна «послати», перехожого боїшся вдарити в обличчя, з колегами не ладиться, та й друзів немає. А ось маленького чоловічка, що чекає вдома, легко залякати і відчути перевагу.

Привід знаходиться сам собою - не прибрав іграшки, розбив чашку, не вивчив уроки. Можна з повним правом хапати перший-ліпший під руку предмет і їм бити, а ще із захватом слухати благання: «Татусю, мамусю, вибачте, я більше не буду ...»

Як правило, сім'ї, де на дітях «спускають пар», зовні виглядають абсолютно нормальними - про насильство можуть не здогадуватися навіть сусіди.

Психолог констатує, що перевиховати «крутого боса» ой як складно. Найчастіше, розмови в родині ні до чого не приводять - агресор все списує на обставини, матеріальні невдачі і Бог знає на що ще. Єдиною дієвою мірою Тамара Роміціна вважає звернення в правоохоронні органи.

«Ви б бачили, як ці «герої», які тримають дітей в постійному відчутті страху, змінюються в обличчі при вигляді міліцейських погонів!» - зазначає психолог.

Гра в мовчанку
А це може бути ще страшніше, ніж рукоприкладство.
Дитину, що завинила, можуть ігнорувати, змушувати довго і принизливо просити вибачення. Хтось вимагає на папері писати обіцянки, хтось наполягає, щоб йому цілували руки, роздягають догола і ставлять на коліна. Можуть цілими днями грати в мовчанку або обіцяти відправити в інтернат.

Надмірно строгі батьки вимагають абсолютного послуху від своїх дітей.
А що в цьому поганого, скажете ви? Проте діти, які привчені сліпо коритися батькам, дуже податливі при спілкуванні з іншими дорослими. Вони - легка здобич педофілів, маніяків і інших небезпечних негідників. Адже, грубо пригнічуючи волю дитини, батьки програмують в ньому переконання: якщо вже рідним батькові з матір'ю дозволено знущатися, то чужим - тим більше.

Небо в клітинку
Особи, які вчинили насильство в сім'ї, несуть адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. В українському Законодавстві передбачено кримінальне покарання за протиправні дії стосовно  особистості. За образи, приниження дитини батькам може загрожувати «умовний» термін до року, за легкі тілесні ушкодження - до двох років. За каліцтва середньої тяжкості передбачено покарання до 5 років, за знущання, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження або смерть, - тюремний термін від 8 років і більше.
Про випадки насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення необхідно повідомляти у відділ кримінальної міліції у справах дітей або дільничному інспектору.
Світлана Городилова