У Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса зміна керівництва. Молодий актор і режисер Микола Береза замінив на посаді директора Олексія Кравчука.
Кореспондентка IA ZIK поспілкувалася з обома директорами.
Кравчук і Береза наголосили, що лідером, ідейним натхненником театру був і є Володимир Кучинський, адже обидвоє курбасівців – його учні. Потім розповіли трохи, чому сталася ця ротація.
Микола Береза (новопризначений директор театру ім. Леся Курбаса, актор, як режисер дебютував з виставою «Репетиція у Театрі злочину» весною 2012 р.).
- Як я став директором? Та ще й досі не знаю. Я не можу сказати, що це амбітність спрацювала, але мені здається, що в житті нічого ніколи випадково не стається. Хоча на перший погляд може видаватись інакше. Я, здавалось би, зовсім випадково потрапив у театр. Реально випадково – бо ще кудись треба було здати документи. Пам’ятаю, що поступав в університет на історичний, куди, як я чув, можна було без грошей поступити. І, думаю, ну ще кудись треба документи здати. А я в школі був у музичному клас. От подався ще на акторський. Так само з тим директорством. Це все так випадково якось вийшло, але я собі так кажу, що ті ролі на нас падають не просто так. І моя роль у конкретно цій ситуації вимагає від мене певного продовження історії, яка має тривати. Я не знаю до кінця ще, які на мене обов’язки впали. Зараз сприймаю це, як нову роль. І пробую давати собі з цим раду. Хоча, звісно, в театрі це простіше, бо ти знаєш, що в тебе є вистава, маєш до неї підготуватися, а потім забув, то директором ти є 24 години на добу. Але мені цікаво. І в першу чергу хочеться зрозуміти, як я собі з цим даватиму раду, щоб забезпечувати процес руху театру, можливо, в чомусь навіть його поступ.
З планів, то є в мене пунктик, щоб ми тримали вектор на Європу. І мені зараз цікаво розібратися, як цей механізм працює, щоб можна було з Європою налагодити добрий контакт і принаймні пробувати їздити по фестивалях чи просто на запрошення.
Олексій Кравчук (екс-директор театру Курбаса, режисер, актор)
– Пішов з посади, бо у мене цей рік був таким, коли я займався більше як режисер. Я випустив роботу в Луганську – це «Маскарад» Лєрмонтова з музикою групи «Аукціон». Це для Російського академічному театрі імені Павла Луспєкаєва. І в Донецьку я зараз теж випустив роботу – це Шмітт, «Фредерік або Площа злочинів». Маю ще ряд хороших пропозицій на постановки в Донецьку і в Луганську.
У Донецьку, як мені здається, зараз відбуваються хороші моменти інтеграції культури у суспільство. З’явився певний капітал, люди вклали щось у розвиток міста і, відповідно, постала інша атмосфера. Коли той самий образ шахтаря і Донеччини – він стає швидше брендом. Почало з’являтися культурологічне тло і воно дуже сильне.
Донецьк відрізняється від Луганська. Якщо Донецьк розвивався більше як індустріальне місто, то Луганськ – це була вольниця козаків. І в них це лишилося в характері. Донецькі – вони такі більш конкретні: сказав – зробив. У Луганську зберігся характер козацький. Вони дуже запальні, легко можуть посваритися, але так само легко – відійти. Ми на Галичині так трохи по-іншому реагуємо. Ми не сваримось, але пам’ятаємо.
Ми з Миколою спілкуємося по всіх питаннях щодо директорства. Для мене театр Курбаса – рідний дім, я в ньому лишаюся як актор. Свої вистави обов’язково буду грати, приїжджатиму і, дасть Бог, буду в нових постановках брати участь.
5955312554678.jpg)
