Сайт 032.ua продовжує мандрувати мікрорайонами Львова разом зі своїми читачами: цього разу ми беремо курс на вулицю Личаківську та ознайомимось із основними цікавинками однойменного мікрорайону.
Личаки чи аристократизм
Мікрорайон Личаків — єдиний зі всіх у місті, який зберігає свою давню офіційну назву, отриману ще у 16 столітті. Історикам невідоме точне її значення, дехто вважає, що це від «личакі´в» - взуття, яке носили бідні селяни. Більшість же схиляється до більш шляхетного походження: від німецького «Лютценгоф», тобто «двір Лютців» - німецьких колоністів, які оселилися колись на цих територіях.
До 18 століття Личаків був приміським селом без особливого статусу й потопав у «хащах», але без проблем виконував функції передмістя Львова. Зокрема, завдяки тому, що по сучасній вулиці Личаківській ходили каравани купців з різним крамом. «Роздинкою» поселення були сади й виноградники (подейкують, що тут виготовляли вельми смачне вино), від яких залишилися лише спогади та окремі «острівці».
Сакральний мікрорайон
У мікрорайоні Личаків дуже велике скупчення релігійних споруд, які належать різним конфесіям християнства. Так, трохи далі по вул. Винниченка розташувався Храм св. Архистратига Михаїла (УГКЦ), спорудження якого датується 1642 року як костелу чернечого ордену Кармелітів Босих. 1991 року храм та монастир при ньому передали ченцям Студійського уставу УГКЦ, заснованого ще митрополитом Андреєм Шептицьким. Монахи ордену здійснюють широку просвітницьку діяльність.
З важливих сакральних споруд, на цій вулиці є Храм святого Іоана Золотоустого (УПЦ КП), колишній монастир францисканок. До радянського періоду тут також діяла Львівська православна богословська академія УПЦ КП. Слід відзначити неймовірний вигляд будівлі — це — поєднання романського та готичного стилів.
Через дорогу від храму є пам’ятна табличка художнику-бойчуківцю Охріму Кравченку, який своєю творчістю протидіяв радянському соцреалізму.
Від вулиці Лисенка відгалужується вулиця Короленка, де розташований Костел і монастир францисканців, або Церква християн адвентистів сьомого дня, збудована капуцинами 1718 року. Цікаво, що у 30-х роках минулого століття при церкві діяв кінотеатр «Pax» (лат. - мир), де «крутили» фільми на релігійну тематику.
У 90-х роках тут оселилося Російське культурне товариство ім. Пушкіна, про яке зараз нагадує лише слід від таблички на фасаді.
Одразу по сусідству розташована Церква святого Георгія (УПЦ МП), споруджена 1899 року на місці тимчасового дерев’яного храму. Слід зазначити, що до початку Першої світової війни, це був єдиний легальний пристанок для православних вірян у Галичині.
Маленька вуличка великих людей
Вулиця Лисенка, названа на честь видатного українського композитора, містить багато на перший погляд непримітних місцин, які насправді мають серйозне значення.
Так, на початку вулиці натрапляємо на Музей археології при інституті українознавства ім. І. Крип’ячевича НАН України, який відкрився у Львові у жовтні 2001 року. Експозиційні зали будівлі - це історичне приміщення Наукового Товариства ім. Шевченка. Упізнати його можна завдяки бюсту Бориса Грінченка з табличкою на фасаді.
Вище, у будинку під номером 11 колись проживав український політичний діяч Дмитро Донцов. А у сусідньому будинку - №11а живуть дуже креативні львів’яни:
Далі вуличка переходить у невеликий сквер на безіменній площі, де 1993 року встановили пам’ятник «Просвіті» на честь 125-річчя діяльності організації. Думаю, Фройд оцінив би потуги митців...
На вулиці Лисенка також стоїть приміщення колишньої бурси (гуртожитку) Народного дому (тепер — Кінопалац) Львова, яка зараз виконує функцію відділу Наукової бібліотеки ім.Стефаника.
На Лисенка, 23а є поворот зі стрілочкою, який приведе мандрівника до колишнього «Саду Чечевичів» та будинку Стрілецького товариства (Куркового братства), де зараз розмістили Музей національно-визвольної боротьби.
Оновлений громадський простір
Повернімося на початок Личаківської, де вона плавно переходить у площу Митну. У травні 2017 року, до Дня міста її оновили та перетворили на сучасний комфортабельний громадський простір із круглими лавками, підсвіткою та облюбованим львів’янами «сухим» фонтаном.
Тут же стоїть Музей сакральної барокової скульптури Пінзеля, споруджений у 17 столітті архітектором Павлом Римлянином для черниць-кларисок. Сам музей був офіційно відкритий 1996 року і зберігає спадщину видатного скульптора майстра Іоанна Георга Пінзеля.
«Острівці» Пекарської
Як уже було сказано, мікрорайон Личаків був таким собі садом, від якого залишились лише окремі зелені «острівці» та маєтки. Одним із них є Палац Сємєнських-Левицьких — садиба, утворена у 18 столітті для посла Галицького сейму графа Константина Сємєнського. У радянський період будівлю було перепрофільовано у школу-інтернат №102 для дітей з особливими потребами, котра знаходиться тут і тепер.
Далі по вулиці розташований головний корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Гжицького. Фасад будівлі відповідає епосі, у якій вона зародилась — сталінський ампір.
Збоку є простір, де з одного боку — ностальгічні радянські мозаїки та скульптурна група «На благо людей і тварин» («Hominum animaliumque saluti»), авторства Анатолія Галяна. З іншого боку — пам’ятник ветеринарові.
За будинком Ветеринарного університету є водойма — залишки Вороблячого ставу, який діяв при монастирі сакраментом як купальня виключно для жінок. У 1990-их костел передали під патронат УГКЦ, він діє досі під назвою Храм Святої Трійці.
Неподалік розташована пам’ятка архітектури, перша львівська неоготична будівля — Палац графа Дідушицького, він же Палац Туркулів-Комелло. Нині цей маєток слугує навчальним корпусом для студентів-ветеринарів.
На вулиці Пекарській, 59 у 1890 році спорудили Дім молитви, або Храм Христа Спасителя (церкви ХВЄ «Воскресіння»). До початку Другої світової тут розміщались католицькі монахи-воскресинці, згодом тут обладнали склади Окружного військогового шпиталю. Свої функції приміщення відновило на початку 1990-х років.
Неподалік, на території Медичного університету ім. Д. Галицького є радянський фонтан (1975 року), присвячений медикам, які загинули в Другій світовій війні - «Безсмертній доблесті лікарів (1939 — 1945)».
Головний корпус медичного університету був споруджений 1912 року невідомим архітектором.
Кінець вулиці Пекарської впирається прямо у державний історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар», який вважається одним із найстаріших у Європі комунальних цвинтарів (діє з 1786 року). На цій території поховано безліч видатних людей — політиків, військових, духовенство, митців. Зокрема, Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Соломія Крушельницька, Володимир Гнатюк, Станіслав Людкевич, Євген Петрушевич та ін.
Обабіч музею-цвинтаря є львівське Марсове поле — радянський військовий меморіал, де раніше ховали вояків австрійської армії та її союзників у Першій світовій війні. «Червоні» ексгумували поховання у 1946-му році та створили свій меморіал, де хоронили солдат Радянської армії та військ НКВС, які винищували мирне населення Галичини. Історики схильні вважати, що кількість там похованих реально менша від вказаної на надгробках.
Символічним є те, що неподалік «Личаківського цвинтаря» є пологове відділення обласної клінічної лікарні (вул. Некрасова, 4), що ніби натякає на скінченність життя та його миттєвість і певною мірою спонукає залишити щось по собі у цей короткий проміжок часу...
Читайте також:
«Залізний» ліс Львова. Снопків.
Більше про життя районів Львова читайте ТУТ.
