Василь Вітер: «Людина в сучасному світі повинна вміти все»

Анастасія Введенська, вона ж – Василь Вітер. 23 роки. Письменниця, художниця, дипломований бібліотекар, організатор майстер-класів для дітей. Походить із Кам'янця-Подільського, але безмежно любить Львів, де живе й працює. У інтерв'ю для 032.ua митець поділилася своїм художнім баченням світу та дала кілька рекомендацій із саморозвитку.

Людина в сучасному світі повинна вміти все. Якщо ти займаєшся написанням книжок, бажано, щоб ти розумів, як верстати, ілюструвати, фотографувати… Тобто потрібно мати певну базу знань у своїй сфері.

Творчість для мене – це і робота, і задоволення, тому що треба це все якось пов'язувати в одне ціле. Якщо не займатися тим, що тобі подобається, ти просто виснажуєш себе, починаєш ненавидіти те, чим займаєшся.

Щастя людини полягає не в коханні, не в стосунках чи дружбі, а в тому, коли ти отримуєш віддяку. Тоді ти задоволений своєю роботою. Людям приносить щастя успіх, визнання. Якщо людину хоча б на якомусь мікрорівні визнають, вона вже відчуває себе щасливою.

Нам потрібно всім працювати над собою. І коли ти бачиш людей, які набагато вищого рівня, ніж ти, розумієш, що тобі треба йти до того. І взагалі, будь-яка робота потребує вдосконалення, бо час біжить і нам треба бігти за ним, встигати.

Будь-яка людина повинна багато читати, щоб бути розвинутою. Потрібно читати, прививати це своїм дітям… Якщо ти колись не читав, то треба починати це робити, тому що це є розвиток.

Кожна людина є творчою, просто, можливо, вона цього не бачить або закривається в собі. Творчість – це наше психологічне здоров'я.

Якщо ти хочеш чогось досягти, треба формувати звички. Ти звик, ти маєш робити це, а потім воно саме виходить – відбувається такий собі порив, вибух.

Колись я асоціювала свою душу з вітром, тому зареєструвалась у соцмережах під таким псевдонімом – Василь Вітер. Моє чоловіче альтер-его взяло гору і я вирішила бути Василем, щоб його підкреслити. Також цей псевдонім буде потрібен для написання майбутніх «дорослих книжечок», щоб відмежувати своє особисте життя, особисте ім'я.

Коли мені було 16, перечитала Дереша та Карпу і після цього зрозуміла, що є щось нове. Тому що до цього я читала суто класиків – Бальзака, Ремарка … Якось таке в мене було дитинство, покладене на класику, але коли я прочитала таку сучасну пікантну літературу, Жадана, Покальчука - це відкрило мені очі на те, що в нас в Україні взагалі щось є, щось пишеться.

Коли я чую якусь пісню, я думаю: «Що би мені написати?». Чую її і розумію, що так і так має бути. Ще бажано, щоб нікого не було поруч. Самотність і музика – ось головне у творчості. Тому що думки мають пройтись по твоїй голові, ти маєш зрозуміти що і як зробити, музика в цьому допомагає завжди.

Стараюсь щодня написати хоча б декілька слів. Це як інтернет-щоденник своїх власних думок. Бо я знаю, якщо записувати десь на папері – воно губиться, забувається, а в інтернеті воно все зберігається, ти можеш навіть прослідкувати історію того, з чого ти починав і чи ти виріс, чи ні.

Пірсинг я зробила в 9 класі і досі не знімаю, бо це спогад про те, ким я була, є, ким хочу залишитись. Татуювання мені подобається як мистецтво. Мені часто пишуть: «Ти пишеш дитячі книжки, як ти можеш так виглядати?!». Що тут такого? Я хочу, щоб діти бачили - є різні люди, всі ми різні і треба вміти сприймати себе.

Коли я проходила практику в бібліотеці, мені казали, що я не підходжу через свій зовнішній вигляд. Якщо ми хочемо розвиватись, маємо дивитись у майбутнє, де би наші діти хотіли жити. Тому до всього треба ставитись із розумінням. Якщо в тебе є тату, ти можеш працювати, де хочеш.

Моя опублікована творчість – це також серія дитячих книжечок, яка в майбутньому має продовжуватись, називається вона «Пригоди пацючка Міхала». Почалось все з того, що туристична фірма замовила мені дитячий путівник, але такого вони ніколи не робили, тому не знали, як це все зробити. Плюс це все мало бути в казковій формі. Після виходу першої книжечки фірма побачила, що з цього може щось вийти і ми зробити другу книжечку, третю… Зараз буде четверта про Львів.

Дитячі презентації дітям не цікаві, їм потрібне щось більше. Коли я організовую їх, важливо, щоб це гарно виглядало і мало якусь діяльність для дітей. Спершу ми коротко розповідаємо про книжечки батькам, потім батьки йдуть пити каву, купувати книжки, а я забираю дітей на майстер-класи по створенню своєї книжечки, альбому тощо.

Не скажу, що змушую себе до творчої праці, але направляю. Тому що так можна відмазуватись весь час: «Я творча людина, в мене все попереду» , дожити до старості, вмерти, так і не встигнувши нічого зробити. Думаю, що навіть творчі люди мають брати себе в руки і якось спонукати себе щось робити.

Ще я вірю в карму, вірю в те, що зі всього треба брати щось добре і хороше, бо без цього ніяк. Коли люди тебе дуже хвалять - це дуже підозріло. Це значить, людина щось хоче від мене. Не може бути такого, що ти все робиш ідеально. Я стараюсь абстрагуватись і не сприймати це дуже близько, хоч це приємно і надихає.

Стараюсь брати щось потрохи з різних релігій. Найближчий мені - буддизм. Подобається йога і медитації. Поринути в інший світ – найкраще, що може бути для творчості, медитація цьому найбільше сприяє.

Мене підтримує у всьому моя мама. Вона дуже розумна людина. Я завжди була бунтаркою, але вона це все розуміла, підтримувала мене у всьому і казала: «Думай своєю головою». Я знаю, що це єдина людина, яка мене ніколи не підставить. Це людина, яка зацікавлена в мені просто, як у своїй дитині,а не фінансово. Ми з нею на рівні друзів, це класно.

РОЗМОВЛЯЛА Євгенія Пласконь