Про девальвацію життя та інші результати боротьби за незалежність України

Цього року Україна відзначатиме не просто день своєї незалежності. Цього року вона відзначить першу річницю справжньої боротьби за свій суверенітет.

Ми спробували проаналізувати, як змінилися українці за цей рік, і як змінилося їхнє ставлення до війни.

У ніч з 24 на 25 серпня через с. Маркино Новоазовського району колона російських танків і бронетехніки відкрито перетнула кордон України.

Через рік ситуація повторюється. Чим ближче до значущої для України дати, Дня незалежності, тим важча ситуація на фронті.

У ніч з 16 на 17 серпня різко загострився стан по всій лінії розмежування з бандами «ДНР». Відразу в декількох напрямках бойовики почали вести вогонь по позиціях ВСУ.

Під масованими артударами опинилися Мар'їнка, Авдіївка, маріупольська Сартана, Старогнатовка, Лебедино, Станиця Луганська. Обстріл із забороненого Мінськом озброєння (120 мм і 152 мм) приніс нові руйнування на Донбас, і нові жертви. У штабі АТО заговорили про спроби прориву української оборони російсько-терористичними формуваннями.

Для людей, що проживають на цих територіях, спроби штурму закінчилося трагічно.

Двоє мирних жителів загинуло 15 серпня в Дзержинську, ще дві жінки отримали поранення. У той же день у Мар'їнці було поранено двоє місцевих жителів. Троє людей загинули в результаті теракту в Сартані 16 серпня. Ще семеро отримали поранення. 18 серпня в результаті артобстрілу терористами на Донеччині була поранена 5-місячна дитина. 20 серпня під Волновахою підірвався на розтяжці мирний житель. 21 серпня в результаті артилерійського обстрілу села Прохорівка Волноваського району загинув літній чоловік, сторож місцевого агрогосподарства.

У Маріуполі 17 серпня оголосили траур по загиблих землякам, а на центральну площу міста вийшли люди з плакатами «Я - Сартана».

 На решті території України обстріл Маріуполя став просто коротким зведенням з фронту. Траур в країні оголошувати не стали. Президент країни навіть співчуття не виразив маріупольцям, які пережили Східний, і сартанцям, які ще пам'ятають розстріл похоронної процесії, здійснений терористами на Покров майже рік тому. Новий теракт у Сартані пройшов для столичної влади майже непоміченим.

Такий ось сумний результат затяжної війни: коли гинуть тисячі, смерті трьох-десяти чоловік перестають бути трагедією в масштабах країни. Загибель людей в Україні давно стала просто статистикою, і девальвує, як виявилося, не тільки гривня, але і ціна людського життя.

На такі зміни в сприйнятті втрат суспільство відгукується внутрішнім відторгненням від держави, яка допускає ці жертви.

«Якщо держава не цінує людські життя настільки, що може дозволити такі великі жертви, то навіщо нам така держава», - все частіше говорять українці, які проживають в «воюючих регіонах».

Експерти відзначають, що наростання подібних настроїв може бути дуже небезпечним для інститутів влади. І в ході осінніх виборів це може обернутися несподіваними результатами. Наприклад, ігноруванням виборів як таких. Особливо це стосується сходу України. Згідно з дослідженням, проведеним Центром Разумкова, понад 40% жителів неокупованими Донбасу вже зараз заявляють, що мають намір ігнорувати майбутні вибори.

До такого кроку людей штовхає найглибша втома від війни і невдоволення владою, яка не може не тільки забезпечити безпеку своїх громадян, але й зупинити тотальне зубожіння населення.

Втома від війни, але дещо іншого роду, відчувається і в мирній частини України.

На думку професора кафедри політології НаУКМА Олексія Гараня, більшість українців більше не розраховує на швидке вирішення конфлікту на Донбасі через військову операцію и сподівається на перемови.

«Рік тому був інший настрій, оскільки українська армія наступала, і здавалося, що ще трохи, і Донбас буде звільнений. І якби не було прямої російської агресії, то цей план б спрацював. Зараз, звичайно, ситуація змінилася, вже ясно, що швидкого військового вирішення на даний момент бути не може. І сьогодні частина українців, які вважають, що потрібно вести війну за Донбас і звільнити його силою, - це близько 30%. (Нагадаємо, за даними соцдосліджень, проведених восени 2014-го, відсоток людей, які виступали за військове вирішення конфлікту на Донбасі, в деяких регіонах досягав 54% - прим.авт.). Більшість же вважає, що потрібно вести переговори. Значна частина українського суспільства не готова до наступу на окуповані території, тобто думає, що потрібно заморозити ситуацію і тримати ту частину Донбасу, яку ми звільнили. Це один з факторів, який обмежує нас у можливостях ведення наступу на окуповані території. Є й інші чинники, наприклад, що Росія не дасть нам перемогти військовим шляхом », - вважає Гарань.

Що стосується настроїв на Донбасі, то, на думку експерта, вони теж перемінилися.

«На звільнених територіях проводилися опитування громадської думки ... Результати говорять про те, що більшість населення ідентифікує себе з Україною. Також більшість розуміє, що відбувається війна з Росією, що необхідно присутність української армії в їхніх містах. У цьому сенсі теж відбулися великі зміни », - зазначає Олексій Гарань.

Згідно дослідженням, проведеним «Фондом демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва» на території Луганської області наприкінці нинішньої весни, тільки 2% жителів досі не вірять, що у військових діях на Донбасі бере участь російська армія. За інформацією, озвученою директором центру Іриною Бекешкіною, думка про те, що Луганськ і Донецьк повинні залишитися частиною України підтримують у різних містах від 64 до 67%.

Правда, люди розходяться в думці про формат перебування регіонів у складі України.

«Наприклад, у Сєвєродонецьку 53% прихильників України вважає, що Донбас має отримати більше незалежності від Києва. У Старобільську ж з основна частина прихильників України, 50%, вважають, що повинен бути збережений статус-кво і Донбас повинен на колишніх умовах залишатися частиною української держави », - зазначає Бекешкіна.

Якщо ж говорити в цілому про настрій тих, хто ще недавно яро підтримував ідеї невизнаних республік, то це, швидше, розчарування через розбіжності чекань 2014-го і реальності 2015-го.

Час грає на Україну.