Про втрати і вкрадений Майдан

Крихкий мир після Мінська-2 не протривав і дня. Весь минулий тиждень був відзначений низкою втрат для України. І територіальних, і моральних і що найстрашніше - людських. Україна втратила Дебальцеве, Чорнухине, загострилася ситуація під Маріуполем, наполовину здали Широкино і все це на тлі постійних повідомлень розвідки про перекиди через російський кордон техніці і кадрових військових-відпускників.

Тонка нитка, на якій трималися мир і українське терпіння, все-таки порвалася. Україна звернулася в міжнародні інститути з проханням ввести в країну блакитні каски.

Сьогодні і на Донбасі, і в Києві розуміють, що іншого шляху, як силового, для зупинки агресії вже не існує.

Мінські домовленості є - а миру немає. Є рішення міняти полонених всіх на всіх, а бойовики кажуть «ми передумали, мінятися будемо, але не на всіх». Є вимога до Росії перевозити гуманітарні вантажі строго у відповідності з міжнародним правом, а вони як відправляли, так і продовжують відправляти свої конвої без всякого огляду вантажів українською стороною. Є рішення про беззастережне припинення вогню, а бойовики все стріляють і стріляють, вбиваючи українських мирних громадян і військових. Є заяви про наміри відводити важке озброєння, але є реальні дані розвідки та ОБСЄ про нові колони танків в Новоазовську і установок «Град» під Широкино.

Про що це все говорить? Мир неможливий, коли одна сторона грає за правилами, а для іншої не існує взагалі ніяких правил. Якщо цю гру продовжувати нескінченно довго, однією втратою Дебальцеве не обійдеться.

Не треба бути експертом, щоб оцінити те, що сьогодні відбувається на окупованих територіях, і дати свій прогноз ймовірного розвитку подій.

Уявіть собі людину з автоматом. Їй дали зброю, навчили вбивати і віджимати. А сьогодні кажуть: перестань стріляти, у нас мир. І що цій людині робити? Адже, повторимо, у неї є автомат і більше нічого. Вона нічого не вміє, не знає, не хоче, а тому буде робити все, щоб війна тривала нескінченно довго, адже там, де світ - їй немає місця. Та ще й посадити можуть. Ось зараз на Донбасі десятки тисяч таких людей з рушницею сидять і думають, та на чорта нам це перемир'я, нам і так непогано.

Є тільки дві причини, з яких вони можуть припинити стріляти: якщо у них закінчаться патрони (для цього треба перекривати кордон), або якщо знайдеться інший автомат, потужніший, та в умілих руках, який зможе змусити силою замовкнути зброю. І не тільки зброю, а й кремлівського безумця, зацікавленого в тому, щоб миру на Донбасі не було ніколи. Путін, який робить ставку на силу, розуміє виключно мову сили.

Можливо, якщо цей, умовно кажучи, більш потужний автомат з'явиться в руках миротворців, кровопролиття вдасться уникнути. Ну а якщо дістати в Україні поліцію ООН не вийде, Україні доведеться тягнути і далі волинку з «мінським перемир'ям», намагаючись виграти час для переоснащення своєї армії, щоб зуміти в майбутньому на рівних прийняти неминучий бій.

Є, напевно, і мирний сценарій. Наприклад, якщо припустити, що Європа таки включить нові санкції. І вже не проти Кобзона і Мотороли, а, наприклад, відключить SWIFT і постарається тим самим прискорити смерть російської економіки, позбавивши Росію можливості фінансувати війну. Але минулі 7 днів поки не дали підстав говорити про те, що ймовірність нових економічних ударів по Путіну розглядається в розрізі реального часу.

І про Майдан. На минулому тижні Україна згадувала Героїв Небесної Сотні. У період з 18 по 20 лютого більше ста чоловік були вбиті. Число поранених в ті криваві дні обчислювалося сотнями. Беззбройні люди (а серед загиблих не було ні войовничого Правого сектора, ні свободівців) - студенти, селяни, лікарі, шахтарі, викладачі вузів - усвідомлено йшли на кулі, розуміючи, що за ними - країна, її майбутнє, її вибір. Їх убивали, а вони продовжували йти вперед ...

У ці дні практично у всіх містах України пройшли пам'ятні акції. Люди згадували Героїв, встановлювали їм пам'ятники, сумували.

Згадували Небесну Сотню і на Донбасі.

Чи можна зараз говорити, що і сюди прийшло усвідомлення того, за що стояв Майдан і за що загинули люди?

Відповідь однозначна: ні. У жителів Донецької і Луганської областей вкрали їх Майдан. Дезінформація, очорнення і ідей, і людей, які відстоюють свої права, зробили події осені-зими 2014-го для більшості жителів сходу України не тільки незрозумілими, але й чужими, страшними.

Їх «антимайдани» на Донбасі стали своєрідною компенсацією вкраденого у них партією регіонів права на протест. Людей обдурили, забули сказати, що вони тут, на сході, хочуть того ж, що і їхні співгромадяни в Києві. Хочуть влади без олігархів і корупції, хочуть чесних судів, великих пенсій і щоб країну, нарешті, припинили розкрадати. Адже якщо виключити з прейскуранта вимог «антимайдана» заклики до Путіна і Росії, то на своїх мітингах в Маріуполі та Донецьку, Луганську та Слов'янську люди хотіли того ж, що і в столиці. На жаль, їм не дали цього зрозуміти. Немає розуміння і зараз. А без розуміння не може бути й умиротворення.

І щоб зупинити війну, яка йде не тільки на фронтах, але і в наших головах, нам усім доведеться пройти ще довгий шлях - шлях до розуміння один одного.

Такі головні підсумки минулого тижня. Невеселі підсумки.

Анна Романенко

Майдан Дебальцево
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі