Українська плитка чи імпорт: відверте інтерв'ю про білу глину, геометрію керамограніту та переплату

Що насправді стоїть за словами «імпортне краще», чому світ забуває про класичну настінну плитку з фризами і коли ярлик «Іспанія» — це просто переплата за назву. На наші запитання відповів Тарас Муль, власник ТМ «Клуб Кераміки» — львівського магазину керамічної плитки, який працює на ринку з 2010 року.

— Почнемо з головного стереотипу. У нас звикли думати, що імпортна плитка автоматично якісніша за вітчизняну. Це так?

— Це той випадок, коли стереотип живе окремо від фактів. Найякіснішою у світі вважається плитка на білій глині — каоліні. А тепер найцікавіше: за розвіданими запасами каоліну Україна входить у першу четвірку світу — попереду лише США, Британія та Китай. Але Британія до Євросоюзу вже не належить, тож серед країн ЄС зіставних покладів білої глини просто немає: Український щит — одна з найбільших каолінових провінцій світу. І традиційно найбільшими покупцями української білої глини були саме заводи Італії та Іспанії.

Виходить парадокс: ми відвантажуємо сировину за кордон, а потім купуємо з неї готовий «імпортний» продукт із націнкою за перевезення й бренд. Купуючи іспанську чи італійську плитку, ви цілком можете тримати в руках виріб із нашої ж таки глини — просто вже під чужою етикеткою.

Червона глина проти білої: за що доплачують у салонах

— Тоді як розводять по полицях «іспанська плитка чи українська» за співвідношенням ціна–якість?

— У середземноморській традиції багато масової облицювальної плитки історично робили на червоних місцевих глинах. Виріб на світлій, «білій» основі там і досі позиціюють як преміум — і ставлять на нього преміальний цінник. У нас же сучасний керамограніт із самого початку роблять зі світлопаленої сировини, бо вона під боком.

Тобто за ту саму по суті білу основу в імпортному сегменті ви доплачуєте окремо, а в українській плитці вона — норма за замовчуванням. Коли поруч лежать дві однакові за характеристиками плитки, а різниця в ціні — це логістика й маркетинг, питання «навіщо переплачувати» стає риторичним.

Наочно на зрізі: ліворуч — українська плитка на світлій (білій) основі, праворуч — приклад імпортної плитки на червоній глині.

Чому світ переходить на керамограніт

— Ви кажете «керамограніт». Поясніть простими словами, чим він відрізняється від звичайної плитки?

— Якщо класична керамічна плитка робиться переважно з глини, то керамограніт — це фактично штучний камінь. Пресспорошок із суміші кількох сортів глин (зокрема каоліну), кварцового піску, польового шпату та мінеральних пігментів пресують під величезним тиском і випалюють за температури близько 1200 °C. На виході — щільний матеріал майже без пор.

Саме відсутність пор дає ключові переваги: водопоглинання менше 0,5% (у звичайного кахлю — кілька відсотків), а звідси морозостійкість, стійкість до стирання, до хімії та стабільність кольору під сонцем. Такий матеріал служить десятиліттями і однаково добре працює і на підлозі, і на фасаді, і надворі.

Тому світові тенденції невблаганні: класична настінна плитка з декорами, фризами й бордюрами поступово виходить із моди. Замовник іде за керамогранітом, і особливо — за великими форматами: 60×60, 60×120 і більше. Стінову плитку в нас іще випускають окремі заводи — Опочно, Церсаніт, Атем, — і вона в нас представлена, але це вже нішевий, а не масовий запит.

Один район Італії — і вся Україна

— Якщо в нас така сировина, чому галузь настільки менша за італійську?

— Бо масштаб непорівнянний. В Італії — близько 120 компаній-виробників плитки (дані Confindustria Ceramica), і більшість зосереджена в одному районі — Сассуоло, який дає понад 80% усього італійського випуску. Там ледь не кожне невелике містечко, як наші Пустомити, має власний завод.

В Україні при всьому багатстві сировини великих заводів — менше десятка. Італійці ж — законодавці моди у світі кераміки, з традицією ще від Відродження. Не випадково самі слова «тераццо», «калакатта», «травертин» прийшли з Італії, а найголовніша галузева виставка світу — Cersaie — щороку проходить у Болоньї. Усі виробники планети орієнтуються на італійський дизайн.

Але тут важливий нюанс: орієнтуватися на італійський дизайн — не означає поступатися якістю. У наших виробників переважно стоять сучасні італійські виробничі лінії. Тобто плитка сходить із того самого обладнання, що й в іменитих брендів.

Українські виробники: хто є хто

— Назвіть тоді українських виробників керамічної плитки, на яких варто дивитися покупцю.

— Обличчя галузі формує кілька гравців. Golden Tile у Харкові — один із найбільших виробників кераміки в країні. Дніпровська Intercerama з керамогранітним суббрендом InterGres — до речі, це перший і поки єдиний в Україні виробник надвеликого формату 1200×2400 мм, а у 2024-му бренд отримав національну відзнаку «Український виробник керамограніту №1». Київський «Атем» історично був лідером за обсягами. Стінову й підлогову кераміку в нас випускають також заводи Cersanit та Opoczno з майданчиком на Житомирщині — коротший ланцюг постачання дає їм актуальні залишки й адекватну ціну.

Окрема історія — «Епіцентр». Його завод Epicentr Ceramic Corporation у Калинівці на Київщині працює з 2019 року на обладнанні італійського лідера SACMI, займає близько чверті українського ринку й випускає керамограніт під марками Allore та Teo Ceramics, орієнтований у тому числі на експорт. Це саме той рівень сучасного виробництва, який показує, що українська кераміка конкурує на рівних.

Геометрія керамограніту: правда і міфи майстрів

— Найпоширеніша претензія до вітчизняного — мовляв, геометрія «гуляє» проти імпорту. Справедливо?

— Здебільшого це міф, і цікаво, звідки він росте. Плитка сходить із сучасних італійських ліній зі стабільними показниками геометрії. А от претензії щодо геометрії часто йдуть не від покупця, а від плиточників, які цю плитку кладуть. Так вони інколи «підвищують собі складність» і, відповідно, вартість роботи.

Звісно, у продажу існує плитка другого й третього сорту, де геометрія справді може відхилятися від стандарту. Ми в «Клубі Кераміки» за замовчуванням продаємо тільки вищий сорт. Але бувають випадки, коли клієнт сам просить дешевший варіант під конкретний бюджет.

Був у нас проєкт: під санвузли великого готелю замовили близько 8 000 м² найдешевшої плитки третього сорту — так вирішив замовник. І що ви думаєте? Кваліфікований майстер вирівнює будь-яку плитку клеєм так, що комар носа не підточить. Об'єкт виклали настільки акуратно, що ніхто й не здогадається, що це був третій сорт. Мораль проста: у 90% випадків «погана геометрія» — це питання рук майстра, а не заводу.

Бюджет: де реально економити

— Підсумуємо для практика. Де українська плитка виграє за грошима?

— Насамперед там, де важливий метраж і немає сенсу переплачувати за етикетку. Дешева плитка для стін вітчизняного виробництва чудово закриває бюджетні ремонти, орендне житло, підсобні приміщення. Українська плитка для ванної сьогодні дає і потрібний дизайн, і вологостійкість без переплати. А коли йдеться про плитку для підлоги — Україна впевнено тримає планку саме на керамограніті: міцність, зносостійкість і великий формат за адекватні гроші.

Імпорт має сенс тоді, коли ви свідомо купуєте конкретний дизайн чи колекцію, якої немає в наших виробників. Але платити подвійну ціну «просто щоб було іноземне» — це вже не про якість, а про самозаспокоєння.

Порада наостанок

— Не орієнтуйтеся на прапорець на коробці. Дивіться на тип матеріалу, сорт, формат і на те, хто його кластиме. Гарна вітчизняна плитка в руках толкового майстра дасть результат не гірший за втричі дорожчий імпорт.

Якщо хочете порівняти на дотик — у нашому каталозі зібрана українська плитка від провідних заводів країни, і ми чесно підкажемо, де переплата виправдана, а де — ні.

Співрозмовник — Тарас Муль, власник ТМ «Клуб Кераміки» (Львів). Думки ґрунтуються на практиці роботи з вітчизняними та імпортними виробниками кераміки.