Вплив дезінформації та соціальних мереж на політичні процеси в Україні

У сучасному світі соціальні мережі стали не лише платформою для спілкування, а й потужним інструментом впливу на політичні процеси.

У багатьох країнах, включно з Україною, вони відіграють ключову роль у формуванні громадської думки, мобілізації виборців і навіть маніпуляції політичними настроями. Цей вплив може бути позитивним, наприклад у просуванні прозорості та активізації громадян, але значною мірою він пов’язаний із поширенням дезінформації та спробами впливу на вибори та громадську політику.

За даними дослідження Інституту масової інформації (ІМІ), близько 70 % українців отримують новини з Facebook, YouTube та Telegram. При цьому понад половина користувачів не перевіряє джерела інформації перед тим, як поширити її далі. Такий рівень довіри створює сприятливе середовище для маніпуляцій, фейків і політичної пропаганди.

Одним із яскравих прикладів є кампанії під час президентських виборів 2019 року. Соціальні мережі стали платформою для масового поширення політичних мемів, «чорних» піар-кампаній і дезінформаційних повідомлень про кандидатів. Деякі з них створювалися автоматично за допомогою ботів або через мережі фейкових акаунтів, що значно збільшувало їхній охоплення. За оцінками експертів, подібні кампанії мали прямий вплив на формування перцепції виборців, особливо серед молоді, яка активно користується соціальними мережами.

Дезінформація у соціальних мережах має кілька характерних рис: це частіше емоційно забарвлені повідомлення, які викликають страх, гнів або радикальні настрої; спотворена або повністю вигадана інформація про політичних опонентів; а також маніпулятивна подача фактів, що створює хибне враження масової підтримки чи протесту. В Україні, особливо під час війни з Росією, дезінформація також включала елементи зовнішнього впливу: російські інформаційні кампанії намагалися підірвати довіру до державних інституцій та деморалізувати населення.

Соціальні мережі суттєво прискорюють поширення таких повідомлень. Алгоритми платформ підсилюють контент, який викликає високий емоційний відгук, незалежно від того, чи він правдивий. Це створює ефект «ехо-камери», коли користувач бачить переважно інформацію, що підтверджує його власні погляди, і рідше стикається з альтернативною позицією. Наслідком цього є поляризація суспільства, зростання конфліктів між різними групами та зниження довіри до незалежних джерел інформації.

Наслідки впливу дезінформації на політичні процеси можна спостерігати і під час місцевих виборів. Наприклад, аналіз кампаній до 2020 року показав, що меседжі з фейковими обіцянками або маніпулятивними оцінками діяльності місцевої влади змінювали поведінку виборців у ключових громадах. За словами політичного аналітика Івана Коваленка, «дезінформація у соцмережах працює не завжди через переконання, а через емоційний вплив: вона формує враження про критичну ситуацію, провокує страх чи недовіру і змушує людей діяти, не перевіряючи фактів».

Ще одним аспектом є вплив на політичну участь громадян. З одного боку, соціальні мережі можуть підвищувати активність: інформація про вибори, петиції або громадські акції швидко поширюється серед зацікавлених користувачів. З іншого — надмірна кількість неправдивих повідомлень може призводити до апатії та недовіри. Дослідження Київської школи економіки показало, що близько 30 % українців, які стикалися з фейковою інформацією про вибори, знизили власну політичну активність через відчуття маніпуляцій та безсилля.

Боротьба з дезінформацією ускладнюється тим, що соцмережі залишаються приватними платформами, а регулювання їхньої діяльності на законодавчому рівні у багатьох країнах, включно з Україною, тільки формується. Протидія ведеться як державними органами, так і громадськими ініціативами. Так, проєкт «StopFake» систематично виявляє фейкові новини та надає користувачам можливість перевірити інформацію. Однак навіть такі ініціативи не завжди можуть зупинити масове поширення дезінформації через алгоритми соцмереж, які підсилюють «вірусний» контент.

Експерти також підкреслюють важливість медіаграмотності серед громадян. «В Україні наявна велика база користувачів соцмереж, які активно беруть участь у політичних дискусіях, але не завжди критично оцінюють джерела», — зазначає Ірина Подільна, експертка з комунікацій та цифрової безпеки. За її словами, інвестиції у освіту, розвиток критичного мислення та перевірку фактів можуть стати ключовим фактором зменшення впливу дезінформації на політичні процеси.

Проблема посилюється й тим, що політичні сили самі активно використовують дезінформаційні технології для агітації та підвищення власної підтримки. Це створює замкнене коло: соціальні мережі формують політичні настрої, політики реагують на них, одночасно використовуючи їх для власного піару, і суспільство потрапляє в інформаційну пастку, де важко відрізнити правду від маніпуляцій.

Отже, вплив дезінформації та соціальних мереж на політичні процеси в Україні багатовимірний. З одного боку, це інструмент демократичного залучення та мобілізації, а з іншого — джерело ризиків для суспільної довіри, політичної стабільності та критичного мислення громадян. Боротися з цим можна лише комплексно: через медіаграмотність, регуляцію, розвиток незалежних фактчекінгових платформ та свідоме ставлення громадян до інформації.

Як підсумок, сучасна українська політика неможлива без розуміння ролі цифрових платформ та дезінформації. Ця проблема не лише технічна або технологічна, а соціальна, культурна та політична водночас. Ігнорування її наслідків може мати далекосяжні ефекти, від маніпуляцій на виборах до зниження довіри до державних інституцій. В умовах війни та глобальної інформаційної конкуренції Україна стоїть перед викликом навчитися працювати з правдою та інформацією, аби політичні процеси залишалися демократичними та прозорими.