Чи врятує Європа Україну від українців?

Звичайно, в Європейський Союз нас ще не запрошують і тим більше, не тягнуть батогом і пряником, як в Митний союз. Але що там політичне майбутнє для нашої зубожілої країни, коли матеріалізуються економічні перспективи...

Здавалося б, повноцінна Асоціація з ЄС скоро може докорінно змінити наше життя, але наскільки ми самі наблизилися до Європи?

Опустимо економічну складову. Адже більшу частину вітчизняної промисловості треба не модернізувати, а будувати заново. Адже два десятки років бездумної експлуатації виробничих потужностей призвели до того, що пацієнт, у вигляді нашої економіки, швидше мертвий, ніж живий.

Але ж для перемоги потрібна лише воля. А чи готові ми самі до такого життя? - ось в чому питання.

Європейські політики переконують, що ціна питання нашої європейської перспективи - це звільнення Юлії Тимошенко. І наша влада з розумним виглядом намагається вирішити настільки хитромудрий ребус, в якому вони хочуть залишитися цілими, поки західні вовки насичуються обіцянками. Але невже Україну від Європи поділяє акуратно покладена коса на вітчизняній залізної леді? Зрозуміло, що ні!

Елітарний клуб

У січні минулого року в звичайну одеську лікарню з гострим харчовим отруєнням потрапив незвичайний пацієнт з просто неймовірним прізвищем. Мова йде про французького музиканта П'єра Саркозі. Історія його отруєння в Україні стрімко стала ТОП-новиною у нашій країні, не звиклої до настільки скромної поведінки нащадків сильних світу цього. Ось тільки звичайному французу, яким є син Ніколя Саркозі, було невтямки, чому навколо його імені стільки галасу? Адже родинні зв'язки з головою однієї з найвпливовіших держав у світі в його країні не роблять його краще за інших французів.

Для нас це просто неймовірна історія. Ми знаємо все не те що про дітей наших політиків, а про їх найдальших родичів, друзів і кумів.

Цілком ймовірно, що Україна - це країна геніїв, і зоряні сім'ї для нас - річ об'єктивна і цілком виправдана.

 

Приміром, нічого дивного немає в тому, що простий стоматолог в особі Олександра Януковича цілком чесною працею і простим людським щастям став мультимільярдером і другим багатієм в Україні. А от його молодший брат, також без допомоги батька, отримав статус народного депутата. Або, може бути, також, на конкурсній основі, довівши свою особливу винятковість,  до парламентарії потрапив син прем'єр-міністра Миколи Азарова? А чого там говорити про рідного брата Віктора Ющенка Петра, зятя Леоніда Кучми Пінчука, товариша Віктора Януковича Ахметова і т.д.

Рангом поменше - приклади також вражають. Ось родина колишнього голови Верховної Ради Володимира Литвина - суцільно складається з вундеркіндів, теж можна сказати про сім'ю звичайних луганчан Ландиків, про сім'ю депутатів Тадеєвих або Тягнибоків. Всю Україну не дивує прихід в політику масажиста Миколи Азарова, друга дитинства Віктора Ющенка... От тільки як все це співвідноситься з європейськими принципами?

Але чи варто так дивуватися, якщо ми самі і породили таку систему. Саме ми, дозволяючи владі всіх кольорів і відтінків здійснювати невеликі провини, голосували за них і давали їм карт-бланш для їх безроздільної влади. Хіба не прості українці зубожіли, із захопленням спостерігаючи, як за їх рахунок обранці будували собі фінансові імперії? Так, саме ми терпимо в пробках і запізнюємося на роботу, поки провозять тіла народних обранців. Саме українці готові на кілька років відсунути свою пенсію, оплачувати безкоштовну медицину та освіту, виживати за копійки... Ми утримуємо армію чиновників, але принижаемося і стоїмо до них в чергах. Ми не віримо і навіть боїмося міліцію, але утримуємо її і наділяємо її всілякими повноваженнями. Ми знаємо, що суди можна купити, та відкупитися від в'язниці. І ми живемо у всьому цьому. Що ж у нас європейського? Об'єктивно - нічого! Але все ж ми віримо, що хтось зробить нам краще. І саме тому ми не віримо, а сподіваємося на європейську перспективу.

На жаль, багато речей, які ми породили самі і до яких ми звикли - явно не вписуються в легенду нашої європейськості...

Дурні і дороги

Фразу «І як ви взагалі тут живете?», сказану героєм «Інтернів» американцем Філом, по відношенні до Росії, європейці можуть повторювати до безкінечності і в нашій країні. Українці настільки звикли до багатьох речей, що ставши політичними європейцями, ми маємо всі шанси розвалити ЄС. На жаль, підстав достатньо.

Старий жарт про дурнів і дороги як не можна чітко характеризує нашу країну в очах будь-якого іноземця. Тут немає винятків, ні один український регіон не може похвалитися навіть більш-менш пристойним станом доріг. І тільки ми розуміємо, що насправді, причина низької якості наших доріг або їх повна відсутність буде до тих пір, поки дорожники і влада можуть на цьому заробляти гроші.

Кричущим прикладом дорожнього свавілля може стати Харків. Місто, яке в минулому році приймало футбольне Євро і готується прийняти баскетбольне, мабуть, не дуже переживає про свій імідж в очах іноземців.

Там, в районі Центрального ринку, на Червоноармійській, дорожники вирішили не «паритися» з технологією процесу і довели, що асфальт можна класти прямо на курний грунт.

 

А ось сусідню вулицю Чеботарскую вирішили «тюнінгувати» ще більш дивним способом: демонтували трамвайні колії, бруківку і кинули. Як відзначають харків'яни, якщо раніше ця вулиця була проїзной, то тепер на ній можна пересуватися хіба що на танках.

 

В Одеській області і в Криму дорожники взагалі вражають розмахом «ноу-хау» і впровадженням нових технологій ямкового ремонту. Там не переживають з приводу підготовки «латок» і асфальту, а просто засипають ями будівельним сміттям і крихтою вапняку.

Ось так виглядає нова дорога в кримському селі Чистеньке:

Часто знищують народні блага не тільки недбайливі чиновники та комунальники, але й прості громадяни. У кожному місті маршрутки використовуються не тільки для проїзду, але і в якості полігонів для графітчиків, а також тестувальників міцності оббивної тканини на кріслах. Особливо відрізняються в цьому відношенні пасажири миколаївських автобусів маршруту №1.

 

Але подібне відношення до транспортних засобів народжують не тільки хулігани. У тому ж Харкові влада планомірно знищує трамвайні маршрути, вважаючи їх занадто дорогими для утримання. За старими вагонами практично не доглядають, а підтримують рухомий склад закупівлями трамвайного «секонд-хенду» в Чехії. Там же затоварюється новими старими трамваями і одеська влада.

 

Не відстають у гонці за показниками комфорту і водії. Як-то раз в Сімферополі водій маршрутного таксі №10 з таким запалом рушив з місця, що жінка-пасажир при падінні у салоні зламала ногу.

Окремої уваги заслуговують і наші комунальники, здатні не те, щоб шокувати іноземців, а вбити наповал.

На слуху - недавній випадок у Львові, де в не до кінця закритий каналізаційний люк провалився дворічний хлопчик. Тіло дитини знайшли через добу за сотню метрів в каналізаційному колекторі. Подібний випадок мав місце нещодавно і в Кривому Розі. Та що там говорити, скрізь, де ці самі кришки люків в цілому або розбитому стані приймають у пунктах прийому металобрухту, ризик впасти в шахту великий.

Правда, в місті Ізмаїл Одеської області, подібну проблему навчилися вирішувати за рахунок новорічних ялинок. Висохлі після свят дерева вставляють у люки в якості маячків.

Страждають українці не тільки від відкритих люків, а  відсутністі пам'яті у комунальників. У Сімферополі загинув чоловік, який просидів більше 10 годин зі зламаною ногою в ямі, виритій дорожніми робітниками. Це сталося 13 липня 2011 року в районі Мар'їно, коли 56-річний Віктор Шакун впав в 3-х метрову яму, вириту для встановлення тролейбусної опори працівниками дорожньої служби. Яма не була обгороджена сигнальними стрічками. Чоловік переходив дорогу, його засліпило фарами автомобіля, і він попав в яму. Рятувальники змогли дістати його тільки на наступний день вранці.

Через півтора місяці після цієї події, схожа трагедія сталася в кримському селі Новоолексіївка. Впавши в накопичувальну яму, там втопилася 2-річна дівчинка. Яма, давно вирита працівниками місцевого житлово-комунального господарства для проведення ремонтних робіт, які все ніяк не починалися, знаходилася на території приватного домоволодіння.

Ціна питання

Не робить нас ближчими до Європи і всепоглинаюча корупція. Представники західної цивілізації давно позбулися цього явища, але у нас хабарництво і використання службового становища в корисливих цілях здаються незнищенними.

Ну, чого ж вимагати від лікаря або даішника з злиденною зарплатою, якщо керівництво країни не вражає своєю щирістю та відкритістю. Та бог з тим Межигір'ям з кенгуру і золотими унітазами, адже подібні палаци і вілли є чи не в кожному містечку. Сильні світу цього змагаються в розкоші і навіть часто потрапляють у досить безглузді ситуації.

Так, політична кар'єра єкс-секретаря Донецької міськради, а зараз  народного депутата Миколи Левченка у більшості європейських країн ймовірно швидко закінчилася б після прем'єри фільму «Інший Челсі. Історія з Донецька».

Адже однією з найбільш обговорюваних сцен фільму став епізод, коли секретар міськради  в робочий час вибирав штори для свого будинку. Тут характерно навіть не те, що чиновник високого рангу вирішує за гроші платників податків свої проблеми, а в тому, що під час зйомок німецького режисера Якоба Пройсса Левченко не спало на думку, що не варто робити це на камеру. Ач дивина, дрібниця, не варта  і виїденого яйця...

 

Не відстае від любові до розкоші і одеський міський голова Олексій Костусєв. В ефірі національного телеканалу мер міста похвалився, що носить костюми виключно від Бріоні. Ех би, таку житуху меру такий же по населенню Праги чи Відня...

Саме тому, напевно, всіляко намагаються забезпечити собі безхмарне майбутнє і службовці рангом поменше. Звичайно, і розкоші у них не так багато, зате безкарність - одна на всіх.

Гучний скандал з викриттям одеських співробітників ДАІ, які організували конвеєр зі збору хабарів на ваговому комплексі траси «Київ-Одеса» буквально вибухнув інформаційний простір. Активіст «Дорожнього контролю» Віталій Косенко зняв на відео, як водії фур, під'їжджаючи до співробітників ДАІ, просто передавали тим по 200 гривень і проїжджали далі. Громадський умовляв далекобійників не давати хабарів і, щоб покласти цьому край, надав побачене розголосу.

Яке ж було здивування потім, коли громадськість дізналася, що в якості покарання оскандалившихся інспекторів перевели на інший об'єкт. Ні про яку відповідальність за злочин і слова не було.

Куди драматичніше склалася ситуація в Криму. Так, у Феодосії СБУшника, який протаранив на Volkswagen Passat «швидку», в результаті чого загинули два медика, визнали потерпілим. В результаті зіткнення на місці померла фельдшер "швидкої", в лікарні помер доктор, який також знаходився в автомобілі. За фактом ДТП прокуратура Феодосії відкрила кримінальне провадження за ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху). А Служба безпеки України висловила щирі співчуття рідним і близьким загиблих у зв'язку з трагедією і запевнила, що всі обставини події будуть ретельно розслідувані, а винні понесуть покарання. У той же час обурені жителі Феодосії провели акцію протесту, в ході якої пригрозили СБУшнику самосудом.

За словами адвоката постраждалого водія «швидкої» Сергія Мокренюка, співробітник феодосійського СБУ Анісімов звернувся до прокуратури з заявою, в якій просив визнати його потерпілим. Слідчий постановою йому в цьому відмовив. А пізніше Феодосійський міський суд виніс ухвалу, у якій зобов'язав слідчого винести постанову визнати Анісімова в якості потерпілого.

Раніше саму аварію визнали нещасним випадком. Сім'ям загиблих у ДТП медиків, а також серйозно потерпілому водієві «швидкої» пообіцяли виплатити компенсації. А у вересні СБУшника залишили на волі. Суд Феодосії відхилив клопотання прокуратури про обрання запобіжного заходу стосовно співробітника СБУ Михайла Анісімова. «Прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подавала клопотання про обрання запобіжного заходу для підозрюваного Михайла Анісімова у вигляді домашнього арешту. Однак Феодосійський суд його не задовольнив. В даний час прокуратура готує апеляцію.

 

Крім українських судів, які видають самі неймовірні рішення, корупція проникла в систему освіти і охорони здоров'я. І якщо платна медицина на Заході - це чи не гарантія людського життя, безкоштовна медицина в Україні дивує своїм цинізмом.

Рік тому в одеській лікарні помер відомий сценарист і зірка КВК Ян Гельман. Відомого одесита в несвідомому стані виявив на вулиці міліцейський патруль. Як невпізнаного бомжа його доставили в лікарню, де він і помер, не отримавши належного лікування.

Не поспішають лікувати хворих і в Севастополі. Там на зупинці "Площа Повсталих", біля входу до поліклініки Першої міської лікарні, весь день пролежав загипсованный чоловік. Він не міг говорити і рухатися, так як в гіпсі перебували нога і живіт. Поруч з постраждалим лежали милиці і пляшка води. Жалісливі перехожі зателефонували всілякі міські інстанції, щоб допомогти каліці, однак скрізь відмовили. За словами співробітниці лікарні, медики надали чоловікові мінімальну допомогу, наклавши гіпс, але залишити в лікарні бомжа не можливо. Тому його вивели вранці на зупинку, дали пляшку питної води і там залишили.

В міліції розповіли, що нічліжок для бездомних в Севастополі немає і порадили забирати таких людей собі додому. У "швидкій" дали точно таку ж відповідь: "Забирайте до себе додому". Чоловік кілька місяців був пацієнтом травматологічного відділення лікарні. Йому допомагали сестри милосердя, які годували і збирали гроші на ліки.

Культурна інтеграція

Найчастіше, евроромантики стверджують, що головним критерієм європейської інтеграції України є культура.

Але чи зможемо ми з своєю «культурою» гідно влитися в європейську сім'ю?

Приміром, у Криму, на трасі «Сімферополь-Севастополь» місцеві жителі на металобрухт розрізали елементи пам'ятника, встановленого на братській могилі радянських воїнів.

У Харкові не мисливці за металом, а прихильники влади розбили меморіальну дошку відомому мовознавцеві Юрію Шевельову. Вченої місцеві влади обізвали «посібником фашистів» і позбулися його пам'яті «європейськими методами».

 

Таку ж долю чекає монумент в пам'ять жертв Голодомору біля Деражні. Його планують розібрати, тому що обласній владі занадто дорого обходиться утримання. І це чи не в найбільш постраждалому від штучного голоду регіоні України.

У Криму пішли ще далі. Співробітники Джанкойської бібліотеки знайшли несподіване застосування своїм книгам. Там творами літератури утримують двері центрального входу.

 

У культурній столиці України - Львові - свою лепту в моральний вигляд нашої країни вносять один раз на рік місцеві десантники. В день ВДВ блакитні берети настільки захоплюються плаванням у фонтанах, що в цьому році мерія вирішила не включати воду, чим викликала справжній протест у приземлених парашутистів.

Українські стандарти

Ну, і куди без загального порядку? Звичайно, в даному випадку певні зрушення є. Жителі великих міст запевняють, що останнім часом на вулицях стало чистіше, чого не скажеш про дворах.

У Дніпропетровську компанія, що вивозить сміття, раптом оголосила, що не може вивозити сміття з двору двох будинків на Донецькому шосе. Аромати, треба сказати, зовсім не європейські.

 

На загальну екологію скаржаться жителі всіх великих промислових центрів: Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу...

Але найвеселіше - у Маріуполі. Там поряд з проблемами забрудненого повітря, додаються проблеми вельми оригінального доступу на пляжі. Уздовж міського пляжу, де відпочивають тисячі маріупольців і гостей міста, проходить залізничне полотно. Засмагають та купаються пляжники під стукіт коліс. Крім того, прагнучи якомога швидше вибрати місце під сонцем на міському пляжі, люди перебігають залізничні колії у невстановленому місці. Територія берегової лінії міського пляжу тягнеться на 2 кілометри, і тут знаходяться шість дорожніх переїздів. Розташовані вони на відстані від 500 до 700 метрів один від одного.

 

Замість післямови

Якщо хтось наївно думає, що все це - рецидиви темного минулого і важка спадковість, той глибоко помиляється. Нинішня влада зовсім не поспішає застосовувати нові стандарти на практиці.

Минулого тижня в Одесі воєнком Приморського райвійськкомату з начальником відділу відомства і міліціонерами напали на журналіста Андрія Колісниченка, який висвітлював пікет проти корупції в даній установі.

Чиновники і правоохоронці завдали журналістові каліцтва, заволокли в приміщення і вимагали стерти фотографії...

Навряд чи ця влада сама готова стати Європою.

І справа тут не в розкритих люках, прейскурантах в судах і разваленных дорогах...

Напевно, Україні потрібна Європа не стільки для поліпшення якості життя, скільки в якості панацеї від повного здичавіння. Такий шлях успішно пройшли інші пострадянські республіки і країни Варшавського договору.

Ми теж зможемо, якщо, звичайно, з такою ж старанністю не розвалимо Європу зсередини.



Олександр Городилов