Тетяна Вергелес: Що означає у Львові “піти на каву”

Відома львівська журналістка Тетяна Вергелес написала про важливу звичку, яка стала для жителів міста Лева своєрідною релігією, про культ кави, який обʼєднує практично всіх львівʼян.

Вергелес нагадує на своїй сторінці у Фейсбук, що невеличкий етюд про каву, написаний багато років тому для видання “Високий замок” вже давно став своєрідним “народним” надбанням для львівських кавʼярень та соцмереж.

"Що означає у Львові, здавалося б, банальне поєднання слів “піти на каву”? Щось значно більше, ніж дружнє запрошення, ділова пропозиція, перепочинок від роботи, прелюдія кохання…

Це й історична пам’ятка (не менша ніж Високий замок), і культурна особливість (така ж важлива, як, скажімо, театральна завіса роботи Семирадського у Львівській опері). Це і стиль життя (як недільна прогулянка Академічною чи Стрийським парком), і спосіб мислення (коли “Прошу пана” звучить так само природно, як шумить львівський дощ, а казенне “Товаришу” випадає за раму портрета Львова).

Щоб зрозуміти всі нюанси оцього “піти на каву”, треба у Львові народитися, відчувати спорідненість із кожним провулком старого міста, дихати повітрям його легенд та живих історій, вловлювати колористику слів “гонорово”*, “горнятко”*, “пляцки”*, “колєжанка”*, “батяри”*… Треба пити каву не з чашки, а з філіжанки або горнятка, щоб сприймати її не як напій, а як явище. І розуміти, чому й львівський росіянин також ходить “на каву”, а не “на кофе”. Від кофе чути “общепітом”. Від кави… Достатньо вдихнути аромат зерен, змелених на ручному млинку з мініатюрною шухлядкою, аби поліпшився навіть геть зіпсований настрій.

…“Ідемо на каву!” - у телефонній слухавці голос, що віднедавна викликає асоціації з Ригою. Приятелька-львів’янка знову у рідному місті і скликає наше маленьке товариство. Ритуал – зібратися утрьох і піти на каву – непорушний за будь-якої погоди і прогнозів на зарплату. У незмінно модній кав’ярні (такою модною за часів Івана Франка була хіба “Монополь”, що знаходилася у сьогоднішньому Будинку книги, за пам’ятником Міцкевичу), на перетині екскурсійних шляхів, замовляємо коктейль “Скажений пес”. Його нема у меню, але починати з нього – частина ритуалу. Його рецепт приятелька диктує офіціанту, у Львові це можливо. Після коктейлю (який, на відміну від назви, дуже делікатний) може бути і ситна страва, і просто кава - еспресо, по-віденськи, капучино, по-східному і по-всякому. Маленькими ковточками сьорбаємо новини. Нам смакує все – від політичних подій та перспектив водопостачання у Львові до сміхотворності чоловічого стриптизу у виконанні львівських нічних клубів.

“Піти на каву” – це побути годину-півтори абсолютно вільним.

…Коли, повертаючись додому, кажу домашнім: “Була на каві”, ніхто не дивується – навіщо я там була, якщо цього напою майже не п’ю. Бо хіба у тому річ?”.

Читайте також: 40 років тому: який вигляд мав Львів у 1980-х роках, - ФОТО