Іларіон Свєнціцький: львів’янин, що рятував від забуття українські ікони й стародруки

Упродовж вересня-жовтня у Львові відбувся цикл лекцій від ГО “КонтрФорс” про видатних львів’ян - “Гордість міста 2.0”. У рамках події генеральний директор Національного музею у Львові Ігор Кожан розповів про постать Іларіона Свєнціцького, який розвивав установу від моменту її створення.

Хто такий Іларіон Свєнціцький?

Іларіон Семенович Свєнціцький (1876 - 1956) народився у місті Буську Львівської області (тоді - Австро-Угорщина) в родині народного вчителя Семена Симеона Свєнціцького. Згодом сім’я перебралась у село Убині Кам’янка-Буського району, де батько майбутнього вченого та дослідника викладав у школі.

Батьки мали намір дати синові хорошу освіту, тож Іларіон навчався в Українській академічній гімназії у Львові, а після її закінчення 1885 року вступив на фізико-математичний факультет нинішнього Львівського національного університету.

Чотирьох років вищої освіти у Львові допитливому хлопцеві було недостатньо, тож 1899 року він поїхав на рік часу в Санкт-Петербург, де став вільним слухачем археологічних курсів місцевого університету та працював у рукописному відділі Імператорської публічної бібліотеки. Саме тут Свєнціцький остаточно визначився з життєвими пріоритетами й зацікавився книжковою справою, вивчав давню книгу, рукописи та стародруки.

Читайте також: Якою представили Львівщину у Китаї, - ВІДЕО

1900 року відбув рік служби у піхотному полку австрійської армії, де продовжив ознайомлюватись із побутом слов’ян.

Після армії, Іларіон Свєнціцький повернувся до Львова, де працював помічником бібліотекаря у відділі рукописів та друкованих слов’янських книг бібліотеки Народного дому. Паралельно, під керівництвом Казімєжа Твардовського працював над дисертацією, яку з відзнакою захистив 1902 року у Віденському університеті.

Новий старт у Церковному музеї

Із кінця 19 століття Львів став осередком творення українських музейних установ. У той час представники української інтелігенції почали розмірковувати над створенням самостійних музейних осередків. Таку ідею вже давно виношував і відомий львівський меценат, глава УГКЦ Митрополит Андрей Шептицький.

Сталося так, що на зламі 1899 року, на виставці в Ставропігійському інституті, доля звела Шептицького та Свєнціцького, які мали спільне захоплення та мету: зібрати пам’ятки української культури, аби показати визначний рівень нашої спадщини.

Відтак, коли у 1905 році Митрополит Андрей Шептицький створив Церковний музей (з 1913 року - фундація “Національний музей”), то запросив до співпраці саме Іларіона Свєнціцького, якого нещодавно звільнили з роботи помічника бібліотекаря. Основну музейних фондів становила особиста колекція глави УГКЦ - ікони, стародруки, рукописи, вироби з металу, тканини та інші цінні речі.

З початку лютого 1905 року Свєнціцький почав працювати в Церковному музеї на Святоюрській горі, формував збірку установи та шукав нові цінні експонати української культури. Для цього Митрополит Шептицький часто відправляв його в робочі поїздки до Санкт-Петербургу, Москви, Києва, Вільно, Мінська, де Свєнціцький домовлявся з антикварами, бібліофілами про купівлю українських ікон, книг та раритетів.

Читайте також: Вокалістка гурту “Troye Zillia” - про пісню зі звуками космосу, концерт у темряві та попит на сучасну бандуру

Купував він цінності за кошти Шептицького і таким чином збірки музею постійно поповнювались. Музей розвивався, і за три роки приміщень на Святоюрській горі стало замало, щоб вмістити усі експонати.

1907 року Митрополит Шептицький викупив будинок художника Яна Стики навпроти Собору Св. Юра для потреб музею, але згодом і цього приміщення виявилось недостатньо.

За чотири роки, у 1911-му Митрополит вирішив викупити Палац Дуніковських на вулиці Мохнацького, 42 у Львові (нині - вулиця Драгоманова). Ділянку вдалось придбати не без пригод: тогочасна влада не дуже хотіла продавати землі українцям, навіть главі церкви, відтак купівля ділянки з будинком відбулася через третіх осіб.

(На фото: Андрей Шептицький)

Після успішного придбання будівлі, Шептицький та Свєнціцький розгорнули тут основну експозицію Національного музею у Львові. Було створено штат людей, на чолі яких працював Іларіон Свєнціцький. А за два роки, 13 грудня 1913 року у Палаці Дуніковських представили публіці першу експозицію українських мистецьких творів.

Національний музей у Львові та Свєнціцький

Урочисто відкритий для українського народу 1913-го року, Національний музей у Львові слугував для збереження народних пам’яток культури від найдавніших часів і донині. У наш час він вважається одним із найбільших художніх музеїв України, адже в його збірках є близько 180 тисяч експонатів, що презентують культурну спадщину нашої держави.

У період з 1905 до 1952 року музейними збірками, де тоді налічувалось понад 75 тисяч експонатів, розпоряджався Іларіон Свєнціцький, який на той момент уже був відомим музеєзнавцем, дослідником книги, давньої церковної архітектури та інших культурних надбань.

Музей пережив дві світові війни. Від моменту свого існування, з 1905 року і до 1944 року він утримувався коштом Митрополита Андрея Шептицького, який передав до збірок музею майже 10 тисяч експонатів.

Читайте також: Плавальний спортзал і школа єдиноборств: 7 проектів Громадського бюджету, які хочуть реалізувати у Личаківському районі

З приходом до Львова комуністів, Іларіон Свєнціцький, як справжній поціновувач українських надбань, робив усе можливе для збереження музейних збірок. І йому це вдалося: за часи війни з колекції НМЛ майже нічого не зникло, хоч це давалося й непростою ціною.

Під час Першої світової війни Свєнціцького арештували як пропагандиста “мазепинських” ідей та разом із сім’єю депортували до Києва, де він пробув до 1918 року. Тоді ж вивезли в Росію і Митрополита Андрея Шептицького, який був головним меценатом установи.

У Києві Свєнціцький намагався продовжувати улюблену справу, у чому йому допомагав давній приятель, директор Київського міського художньо-промислового і наукового музею - Микола Біляшівський. Таким чином збірки НМЛ могли поповнюватися творами з Центральної України, відбувалося формування нових збірок.

Після повернення до Львова 1918 року Іларіон Свєнціцький побачив, що приміщення Палацу Дуніковських переповнене експонатами. Відтак, постало питання можливості розбудови Національного музею у Львові. У 1920-х роках збірки музею продовжували поповнюватись цінними речами, зокрема, за сприяння Шептицького, до львівського музею з Варшави привезли Богородчанський іконостас.

Тоді ж почали збирати кошти з небайдужих на будівництво нового приміщення музею на Драгоманова, 42. Основним меценатом був Митрополит Шептицький та галицькі священики, а також львівська інтелігенція, осередки “Просвіти” й прості селяни. До 1933 року завершили створення нової будівлі, на той час колекція музею налічувала понад 75 тисяч експонатів.

Знищення культурної спадщини

Початок Другої світової війни хоч і не знищив збірок музею, але припинив його існування як установи: у жовтні 1939 року НМЛ приєднали до Львівської картинної галереї як “український відділ”. Іларіон Свєнціцький продовжив працювати над розвитком музею навіть у такій формі та намагався зберегти і колектив, і колекції.

Уже після війни “совєти” таки взялися за поступове знищення проукраїнського музею. Упродовж 1947 - 1950 років арештували низку співробітників музею, в тому числі й доньку Іларіона Свєнціцького - Віру, яка поверталася з відрядження з Москви.

Пізніше на посаду завідувача музею призначили прорадянського художника В. Любчика, основним завданням якого було виявити “націоналістичні” твори та знищити їх. Навесні 1952 року радянська влада мала намір знищити 2115 музейних предметів, серед яких: полотна О. Новаківського, М. Сосенка, П. Холодного, М. Бойчука, О. Кульчицької та інших.

Свєнціцький активно протистояв знищенню спадщини, аж поки його не зняли з посади директора музею та перевели на наукову роботу до Інституту суспільних наук АН УРСР. А на початку серпня 1952 року, скориставшись відпусткою Свєнціцького, за наказом секретаря Львівського обкому партії Костянтина Литвина, дві вантажівки культурних цінностей з музею вивезли до Львівської бібліотеки АН УРСР та спалили в імпровізованому крематорію для творів мистецтва. Кажуть, що дим від пожежі кілька днів "висів" над Львовом.

Наукова діяльність Свєнціцького

Отриманий науковий ступінь дозволяв Іларіону Свєнціцькому викладати у якості приват-доцента кафедри слов’янської філології у Львівському університеті. Але вченому більше подобалась діяльність Українського таємного університету у Львові.

Ця установа діяла таємно з 1921 до 1925 року і виникла як реакція на заборону польською владою українцям навчатись у Львівському виші та закриття українських кафедр. Спільно з Андреєм Шептицьким, Свєнціцький поширював знання, отримані під час роботи над музейними збірками. Він викладав також слов’янську філологію. Заняття відбувались, серед іншого, у приміщеннях НМЛ на проспекті Свободи та вулиці Драгоманова, 42.

Із 1939 року Іларіон Свєнціцький був завідувачем кафедри слов’янської філології Львівського університету, а 1941 року йому присвоїли вчене звання доктора філологічних наук.

Окрім цього, дослідник написав низку нарисів: з історії української мови 11 - 18 століть, історії відродження Закарпаття, з історії болгарської та сербохорватської літератури, склав граматики української мови для поляків (1922) та російської мови для українців (1902) і для поляків (1915, 1931), досліджував творчість Шевченка, Франка, Винниченка, зробив бібліографічні описи рукописів Народного дому та Національного музею.

Є автором праці «Розвиток українського мистецтва в Західній Україні» (1944), вивчав виникнення українських колядок і щедрівок («Різдво Христове в поході віків», 1933), розробив путівник по НМЛ, мистецтвознавчі дослідження з орнаментики рукописної книги, гравюр, галицького іконопису тощо.

***

(На фото: Віра Свєнціцька)

Іларіон Свєнціцький був одружений з Анісією Востряковою (блю 1850 - 1934) та мав двох доньок Віру (1913 - 1991), мистецтвознавицю, яка працювала у Національному музеї у Львові та стала жертвою сталінського терору, і Марію (1918 - 2006), яка була філологом-германістом і викладала у Львівському університеті.

Помер Іларіон Свєнціцький 1956 року та похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Пропонуємо також переглянути відеоверсію лекції:

Підготувала: Є.П.,

за матеріалами лекції генерального директора Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького - Ігора Кожана.

Повне або часткове копіювання та відтворення матеріалу забороняється і вважається порушенням авторських прав