Високий замок: бракує ослика

Ідея  заманити в місто Лева побільше народу працює і приносить плоди. Досить вийти на площу Ринок і одразу натикаєшся на натовп народу, тобто туристів.

Місто видно відразу. Навіть не зійшовши ще на вершину гори, ви бачите купол Домініканів, вежу Кортнякта, Ратушу, старі дахівки, парки і вулиці Львова. Звичайно, дерева, дороги, мости. Людей не видно - тільки машини, вірніше, рух. Видно Оперний. Далі, десь там, за горою, вокзал. Видно колію, станцію, часом їде поїзд. Не важко, дивлячись так з висоти, відмотавши назад енну кількість віків, уявити той час, коли місто було молодим. Саме цей період полюбляють історики, гіди, екскурсоводи і, звичайно ж, туристи. Особливо, коли тихо, і раптом над містом чути музику дзвонів, пише Майкл.   

Цю ілюзію дуже легко може зруйнувати непогода. Сильний вітер, дощ, снігопад, туман чи навіть мороз. Або люди, вірніше, надто багато людей. Можливо, ви також з цим стикались, але я побачив це вперше: чергу, щоб піднятись на Високий Замок. Ці проходи, стежки, які ведуть нагору, можуть вмістити тільки певну кількість людей, але не армію охочих вийти на вершину і там, з висоти, зробити собі мільйон фотографій на тлі Львова. Коли хороша погода, сонечко світить, а ще вихідні чи канікули, набивається стільки охочих, що підійти до перил нереально, бо немає де стати. І ніхто з них так сильно й не дивиться і не цікавиться, а що там, за спинами, що то за місто тисячі левів. Мова, звичайно, про молодь, і певну категорію громадян з колишньої неозорої Совдепії. Їм часто спадає на думку замовити «картіну», тобто автопортрет, чи шарж – там, на висоті, і художники є. Хоча «картіну» можна замовити і купити внизу. Там є вже готові, будь ласка. Там, внизу, такого добра навезли, що відмовитись важко, особливо деяким втомленим людям. Матрьошки, прохолодні напої - від пива до коли і міксів, коралі, пацьорки, пуделки і горщики. Я дивуюсь, як там ще не привезли ослика чи ще якусь худобину, яка б на своєму горбі виносила нагору, на оглядовий майданчик, огрядних або втомлених важкою ходою туристів, та навіть дітей та літніх людей. Ровер, поїзд, автобус чи ці пивні велокаравани туди не заїдуть. А ослик, верблюд або звичайні коні - будь ласка. І нічого революційного в цьому підході немає. Такі номери прокручують у багатьох туристичних містах. І Львів, як місто туристів, тільки повторює пройдений шлях. Все це,  звичайно, на межі фолу, толерантності, смаку, здорового глузду та навіть рентабельності, але це бізнес. І так у всьому світі. 

Ідея  заманити в місто Лева побільше народу працює і приносить плоди. Досить вийти на площу Ринок і одразу натикаєшся на натовп народу, тобто туристів. І для народу є любе: від якихось лівих монахів, масонів, повстанців, батярів, алхіміків, привидів, сажотрусів, аптекарів, музикантів, художників, городян невідомо якої епохи, ще більш сумнівних партизанів і німців до абстрактного середньовіччя з його відьмами і такими романтично-нещасливими закоханими. Від старий трамваїв до старих фотоапаратів, книжок, меблів, посуду та всього, включаючи автомобілі, ще довоєнної формули-1. Головне, що перед цими речами було слово старий або древній. Кого цікавлять нові трамваї, тролейбуси чи архітектура, якої немає? Ну не возити ж людей на футбольну арену! Кого цікавить важка, часто нудна правда, якщо є красиво-жахливі легенди? 

Попит породжує пропозицію: ми живемо за законами ринку. Якщо хтось продає перед Високим Замком матрьошки, значить, це комусь треба. Хтось купує сувеніри і щасливий, бо вірить, що це  автентична річ. Комусь до вподоби, що у Львові найкривіші вулиці, найгрубші перукарки і найвужчі трамваї. Хтось свято вірить в те, що пристойну каву і шоколад, пиво і пляцки з румбамбару, можна і треба, принаймні в Україні, якщо не їсти, то скоштувати тільки тут. Далеко не всім гостям міста хочеться в оперу, слухати джаз чи сходини в театр на прем’єру. Фестивалі і карнавали, художні галереї і виставки? Чудово, але комусь із гостей банально хочеться пива -багато і недорого, і його зовсім не дратують обписані перила Високого замку, бо звик, бо це норма для когось і цілком влаштовують  квіти Санта-Барбари, які видно з вікон готелю на Сихові. І він щасливий, що відвідав базар або Вернісаж. Хтось вірить, що віруючі і жебраки біля Успенської  церкви - статисти, а танго - це майже традиція, ввечері, після роботи, і на вихідні - це львівський танець, і кінними каретами їздили всі, і тому потрібно проїхатись. 

Звичайно, зробити так, щоб пробирала гордість за те, що зробили, збудували, намалювали, написали, спроектували, придумали і навіть реставрували зараз, ці теперішні, а не ті покоління, які були перед війною, проблематично. І це не тільки для Львова чи України, це у світі так. Важко продати сучасність, теперішній день, наповнити його змістом, красою. Винятки є, але винятки, а не правило. Тому продовжуємо продавати "древність", тільки ослика би...