Цьогоріч «Золотий Лев» суціль експериментальний, – Федоришин

Львівський академічний духовний театр «Воскресіння» відкрив перелік подій XI Міжнародного театрального фестивалю «Золотий Лев» на рідній сцені у Львові.

Про те, як викристалізувалася фестивальна політика, – розповідає засновник «Золотого Лева», керівник театру «Воскресіння» режисер Ярослав Федоришин.

– Поза незмінним гаслом «Класика – очима експерименту», якою бачиться із перспективи фестивальна політика «Золотого Лева»?

– Загалом гасло свідчить про креативність фестивалю та сучасний погляд на класику. Але «Золотий Лев-2012» більше ставить наголос на експериментальності. У кожній фестивальній виставі однозначно є експеримент: чи це наші «Вишневий сад» за Чеховим і «Розбите серце» за Старицьким, чи «Лісова пісня» курбасівців у режисурі Андрія Приходька, чи «Кайдашева сім’я» Луганського театру, не кажучи вже про закордонні вистави.

– Дається взнаки присвята фестивалю до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса?

– Безперечно, він був видатним реформатором української сцени. І фестиваль намагатиметься осмислити його новаторський внесок. Так, у суботу в галереї «Дзиґа» буде відкриття виставки «Віткаци і ми», – це молоді сценографи Києва й Кракова із своїми професорами зробили такий перформанс і виставку. Я запросив їх тому, що сподівався на пошук доторку до засад Леся Курбаса.

Свого часу Курбас дуже плідно працював і в Австрії, і в Польщі, і саме ті роки були часом Віткаци, тобто Ігнація Віткевича. Вони мали багато зустрічей, і я вирішив, що було б доречно, коли б молодь із НАОМА та Краківської академії мистецтв ім. Я. Матейка зробила якісь свої авангардові пошукові речі в сценографії, бо для Курбаса нестандартна пошуковість була визначальна у реформуванні академічного театру.

– Окрім того, які іще події в рамках фестивалю безпосередньо будуть пов’язані з ювілеєм Курбаса?

– Під час карнавальної ходи на офіційне відкриття фестивалю у суботу, 29 вересня, відкриємо меморіальну таблицю Лесеві Курбасу на вулиці його імені.

У неділю, 30 вересня, о 21.00 відбудеться вечірня вогняна інсталяція, присвячена 125-річчю від дня народження Леся Курбаса, а у вівторок, 2 жовтня, – перформанс акторів України та Польщі з нагоди проголошеного ЮНЕСКО Року Курбаса.

Також ми запланували триденну науково-практичну конференцію, в рамках якої працюватиме «круглий стіл», присвячений Лесю Курбасу.

– Чи братимуть у ній участь власне курбасознавці?

– Аякже! Ми запросили Леся Танюка та Неллі Корнієнко із Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса в Києві, Ірину Волицьку, яка написала не одну книжку про Леся Курбаса, мистецького керівника Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Володимира Кучинського, академіка Богдана Козака…

Теми, які будуть висвітлені на «круглому столі», торкатимуться не тільки теорії, а будуть скеровані насамперед на диспут митців із різних країн про те, ким є Курбас сьогодні в театрі і яким чином наш український театр рухається за ідеями Курбаса.

Шкода, що до фестивалю не дожив Богдан Сильвестрович Ступка, з яким ми планували зробити окремий кіно-театральний вечір…

– Але його колектив – Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка – приїде?

– Так, із цікавою виставою «Перехресні стежки» за Іваном Франком, у якій мені дуже заімпонувало художнє вирішення. Це колосальне оформлення – сценографія і костюми – Андрія Олександровича-Дочевського, надзвичайно пластичний сьогоднішній відеоряд, і тексти Франка важливі саме в нинішньому вимірі.

Так само «Шахова новела» Цвейга віденського театру з Австрії, зроблена в стилі дансу, де пластичний ряд весь час допомагає емоційно. У цьому ряді – й вистави грузинських театрів у постановці режисера Автандила Варсимашвілі.

Щодо «Любовних листів до Сталіна», історії листування Булгакова і Сталіна, – коли я запрошував цю виставку Київського Молодого театру, то іще не знав, що Стас Мойсеєв переїде до кабінету Ступки в театрі ім. Франка і очолить його як директор. Життя робить своє. Іспанський драматург, який написав «Любовні листи до Сталіна», є зараз одним із найбільш «ходових», він написав понад 40 п’єс, я з ним особисто зустрічався, йому 37 років. У цій виставі ви побачите зірок: Римму Зюбіну, Валерія Легіна, Анатолія Петрова. У цій постановці я також відчув практично курбасівський дух. Це дуже близьке тим ідеям і вирішенням, до яких свого часу прийшов Лесь Курбас.

– А як на цьому тлі виглядатимуть вистави театрів із Якутії й Таджикистану?

– Театральне мистецтво зараз розвивається по-різному. І тому цікаво буде побачити іншу культуру і зрозуміти, на чому зараз стоять наші театри у Львові. Львівських пропозицій доволі багато у фестивальній програмі.

– Це тому, що дешевше запросити місцеві колективи, щоб заощадити на гастрольних видатках?

– Ні, тому що це роботи певного рівня і напряму, якщо ми говоримо про таке явище, як творча майстерня Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса «Театр у кошику» під керівництвом Ірини Волицької (вистава «Пісня про равликів» за мотивами Ежена Йонеско) чи пошуки режисера Романа Валька у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (вистава «Вільні метелики» за Леонардом Гершем), чи трактування «Антігони» Жана Ануя у постановці заньківчанки Алли Бабенко, не кажучи вже про постійні творчі пошуки Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса.

Ці вистави. Їхні творці й виконавці кожен по-своєму розкривають творчий потенціал театрального Львова і гідні високої фестивальної планки, бо не слід забувати, що престиж «Золотого Лева» визначається тим, що цей фестиваль є членом Європейського театрального форуму IETM та асоціації міжнародних фестивалів IFEA.

Розмовляла Марта Гартен, IA ZIK