Роксана Тимків — про письменство, львівську Гільдію літераторів та найбільші провали

Сайт 032.ua започатковує новий спецпроект «Портрети львів’ян», у якому розмовляє з представниками різних професій у Львові та дізнається про особливості їхньої роботи. Першою у фокусі опинилася молода письменниця Роксана Тимків, яка у 2017 році видала свою дебютну книгу “Голеор”.

Досьє:

Роксана Тимків родом із міста Бурштин (Івано-Франківська обл.), мешкає у Львові, навчається на магістратурі у Львівському національному університеті імені Івана Франка на історичному факультеті.

Роксано, розкажи трохи про себе.

Спершу я вступила до Львова на факультет туризму, у «Політехніку», але швидко передумала: відчула, що це не моє та вирішила одразу вступати на історичний факультет Львівського університету. Що би там не говорили про історичний, я жодного разу не пошкодувала про свій вибір і задоволена тією професією, яку здобуваю. Історія — це те, що дає мені сюжети. Пишу я з дуже раннього віку: моє перше оповідання було написане в 6 років і називається «Сонечко і соняшник». Воно має три речення і написане на карточці в косу лінійку.

Я знаю, що ти також писала на межі літератури й журналістики…

Так, були дописи на сайт «Фотографії старого Львова». Але це було давно, десь у 2014 — 2015 році. Я би навіть чимось таким займалася і надалі, паралельно з основною роботою, навчанням; хотіла би писати літературно-журналістські, історичні розвідки і, можливо, у майбутньому навіть якусь історичну роботу.

А зараз десь працюєш?

У видавництві «Піраміда». Але є важлива ремарка: спершу я підписала контракт, що вони видадуть мою книгу, а згодом почала там працювати (Сміється - авт). У «Піраміді» я - помічник генерального директора, допомагаю у відборі творів. Зараз ми міняємо дизайн, фірмовий логотип, маємо нові візитки, сайт, який ось-ось запрацює. Все нове, по суті. Ті, хто працює у книжковій сфері, розуміє, що у видавництва був великий період застою, тому я дуже сподіваюся, що у видавництво вдихнуть нове життя. І генеральний директор — Василь Гутковський - дуже багато для цього робить.

Чи багато приходить рукописів?

Так, багато. Найбільше творів надсилають початківці: за місяць приходить десь 7 — 8 рукописів. Тому ми вирішили започаткувати літературний конкурс, де буде одна номінація в прозі й одна - для збірки поезій. Тому що дуже важко відписувати людям з відмовами, а на конкурсі це буде справедливо: кожен матиме можливість подати рукопис і виграти. Я думаю, що разом із сайтом і тими змінами, ми запустимо й цей конкурс.

Цього року вийшла твоя дебютна книга «Голеор». Як зародилася ідея твору?

Мені дуже подобається слов’янська міфологія, адже це — те, про що ми не знаємо і те, що може бути таким же цікавим як і грецькі чи римські міфи. Слов’янська міфологія має свій колорит. Можливо, ми не маємо таких яскравих богів, як Зевс чи Гера, можливо, не так багато маємо легенд про Велеса або Мокошу, але у нашій міфології дуже багато різних чугайстрів, бісів, відьом, мавок… Усіляких історій на цю тему дуже багато і вони для мене дуже близькі. У масовій літературі, коли я мала років п'ятнадцять, мені подобалась книга Дари Корній «Гонихмарник». Ця книга у мене та моїх знайомих викликала велику зацікавленість до українського фольклору, культури. Я думала зробити щось схоже, ознайомити людей - передусім дітей - зі слов’янською міфологією, подати це у більш зрозумілому стилі.

Якою була реакція читачів на книгу?

Загалом навіть непогана. Один знайомий одразу заявив: «Ти ж розумієш, якщо я прочитаю і мені не сподобається, я тобі все про це розкажу». А він прочитав і нічого не сказав. Я питаю: «І що?». А він каже: «Знаєш, нормально». Це була найкраща похвала, яку можна було від нього почути. Є звісно, критика, кажуть, що книга недописана у тому плані, що вона за об’ємом мала і на таку кількість різних подій могло би бути більше тексту, більше описів, краще розкриття персонажів. Я з цим абсолютно згідна і взяла собі це на замітку, бо не хочу й надалі допускати такі помилки.

Чи буде продовження книги?

Ні. Тому що це історія, яка себе дуже давно вичерпала: я це почала писати, коли мені було 19 років, а закінчила — на межі 21 року. Книга дуже довго «стояла», а коли була редактура, вона мені дуже набридла, бо інколи треба було це все перечитати по 4 рази за день… Якщо чесно, в друкованому вигляді я її не читала, відколи вона вийшла. По-перше, мені страшно, що я знайду сюжетні помилки, а воно тиражем уже розійшлося. А ще мені дуже дивно читати її у друкованому вигляді. Це уже закрита історія. Головний герой — це персонаж, який мене дратує, не знаю чому.

Хіба головний герой — не списаний з тебе?

Ні. Хоча у книзі є два персонажі — один жіночий і один чоловічий, які списані з мене. Вони не «чисті» прототипи, просто взяті деякі риси і трохи гіперболізовані. Друзі здогадуються, хто це. Можливо, їх найлегше розкрити, бо вони найсправжніші. Деякі персонажі додавалися лише тому, що так було треба і я це кажу чесно. Також є певні фрази, вислови, ситуації, списані з реальних людей. А «реальних» персонажів більше нема, і я думаю, що це моя помилка, бачу це по тому, що зараз пишу. Ясно, що немає «чистих» прототипів, коли береш і списуєш людину. Деколи це виходить дуже несподіваний «мікс» людей, які з’єднуються в одному персонажі. Я бачу, що ці персонажі виходять краще, ніж ті, що були у «Голеорі».

Чи хотіла б ти продовжувати у своїй творчості тему слов’янської міфології?

Так. У мене в школі був твір «Спадок Волхва». Я його подавала на конкурс «Юне Слово» і навіть виграла, але сенсу з того було мало. У тій книзі є такі погляди, за які мені зараз соромно: я там внутрішня сексистка щодо жінок, при тому що сама дівчина. Це в дрібницях проявляється. Там теж тема міфології, про волхвів, подорожі в часі. У книзі, яку я зараз пишу, будуть елементи, котрі матимуть стосунок до міфології. Можливо, не безпосередньо до слов’янських богів, але до чортів і всякої нечисті це матиме відношення.

Чи знайшла ти у Львові коло однодумців?

Так, це дуже різні кола. По-перше, Гільдія молодих літераторів — це таке собі угрупування, яке утворилося після курсів письменницької майстерності випуску весни 2016 року. У нас група була дуже дружня, тож ми дуже часто збираємось і влаштовуємо різного роду читання — прозові, поетичні. Там люди абсолютно різних професій та різного віку. Мені здається, що я у компанії наймолодша, а найстаршому десь 50 років. Модератором була Юстина Добуш, яка мені імпонує як людина: ми познайомилися та здружилися через творчі вподобання. Ще у моєму житті є навіть музикознавці — це, наприклад, Оля Лозинська — унікальна людина. Є дуже багато людей творчих, які надихають мене щось робити.

Як вважаєш, чи потрібно письменникам будь-якого віку відвідувати майстер-класи, тренінги?

Так, бо це цікаво! Нема нічого такого, з чого б ти не міг взяти для себе щось нове. Я думаю, що майстер-класи — це більше для творення середовища, атмосфери, ділення досвідом і, можливо, навіть для веселого проведення часу. Як казав Кінг, треба писати по 1000 слів на день і багато читати. Бо як без того?

А ти багато читаєш?

Намагаюся. Останнє, що я прочитала — це «Воно» Стівена Кінга. Не скажу, що я його фанатка, але так склалося, що мені подарували за останній період кілька його книжок, чисто випадково, хоч це не дуже «мій» жанр. Раніше я прочитала його книгу про письменство і мені було цікаво, чи він дотримується власних порад. Я більше вчилася, коли читала ту книжку, знайшла для себе багато лайфхаків.

А з українських сучасників щось читаєш?

Читаю Андруховича, його ранні роботи (до «Дванадцять обручів»). У Винничука мені навіть більше подобаються не так художні твори, як оті його історичні зарисовки. Я зараз використовую його історію про кнайпи Львова. У мене в книжці є момент, де події відбуваються в 1911 році, і для опису міста (куди львів’яни ходять, що роблять) потрібно було знайти заклад. Для цього підійшла робота Винничука про кнайпи Львова. Це дуже круто: дізнатися, які там назви були, описи, ціни, що замовляли, хто туди ходив і це дозволяє зрозуміти ту епоху. Загалом, стараюся читати історичні розвідки по тому, що пишу. З українських авторів мені також дуже цікаві нові імена: наприклад, «Песиголовець» Сашка Завари, цікаво буде прочитати «Малхут» Остапа Українця.

Чи є у твоєму житті епічні провали?

Епічний провал — це моє друге ім’я! (Сміється — авт). Але я би не хотіла, щоб про них знали інші люди. Про мої провали знає тільки вузьке коло людей. Є така людина, яка говорить щось у момент, коли всі затихають, і це завжди вирвано з контексту. Ця людина - я. На Форумі видавців була також історія: я не встигла переодягнутися і була вся така пацанка в “адідасі”, носила речі. До стенду підійшла жінка, взяла в руки мою книгу, зацікавилася, почала розпитувати волонтерів. Волонтери кажуть: «Ви можете поспілкуватися з авторкою. Ось вона!». Жінка дивиться на мене, мовчки кладе книжку і йде. Це був провал.

Автор: Є. П. Спеціально для 032.ua.

Більше "Портретів львів'ян" - за посиланням.

Актуальність
(0 оцінок)
Автор
(0 оцінок)
Якість матеріалу
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Актуальність
0/12
Автор
0/12
Якість матеріалу
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку