Уляна Пак — про правління Садового, пікет проти Саакашвілі і сміттєву проблему Львова

Сайт 032.ua продовжує серію інтерв’ю «Кава з депутатом» та розпитує львівських «слуг народу» про роботу й інтриги у міській раді та поза нею. Цього разу ми зустрілися з представницею міського БПП «Солідарність» - Уляною Пак.

Досьє:

Пак Уляна Ігорівна, народилася 1985 року, закінчила юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Зараз є заступником голови фракції «Блок Петра Порошенка «Солідарність» у Львівській міськраді, відповідальна за округ №16. Також вона є членом постійної комісії із питань фінансів та планування бюджету ЛМР.

Уляно, розкажіть, як почалася Ваша політична кар’єра?

Моя політична кар’єра розпочалася в 2012 році, коли зовсім несподівано мене запросили взяти участь у передвиборчій кампанії партії «УДАР» Віталія Кличка, де я була керівником юридичної служби обласного штабу. Тоді я не думала, що моє життя так міцно пов’яжеться із політикою. Хоча, переконана, у місті має бути саме господарка, якою треба займатися, а не політика. На жаль, бувають такі випадки, коли і у Львові популізм виходить на передній план. Наприклад, сміттєва проблема: про неї багато говорили, але зрушень за рік часу жодних не відбулося.

Взагалі, якщо повернутися до часу мого навчання, на четвертому курсі університету я отримала «четвірку» з конституційного процесу за те, що сказала викладачеві: «Я не дуже цікавлюся політикою». Він на мене висварився, сказав: «Як це так! Ви публічна людина, ви повинні цікавитись політикою!». І за це я отримала «четвірку». Зараз із мене друзі жартують, кажуть, піди до пана Бориславського, попроси, хай він у заліковці виправить ту оцінку, бо ти стала цікавитись політикою.

Отож, у 2012 році я почала працювати керівником юридичної служби у виборчому штабі. Мені сподобалась ця робота, де була гарна організація процесів, усе було ідеально по закону. Паралельно була викладачем, працювала в університеті Франка і потім - у «Львівській політехніці». Юриспруденцію наукову я не полишала на той час, але мені подобалось і практикувати.

Так ми пропрацювали до 2014 року, коли мені запропонували перейти на ДП «Арена Львів», де ми з антикризовою командою гарно спрацювали. Це був час підйому після занепаду, коли прийшов «Шахтар». Люди півроку могли працювати без зарплати, бо дуже хотіли отримати цей результат.

Далі я пішла в декретну відпустку, і коли моїй дитині було три місяці, мені запропонували взяти участь у місцевих виборах. Я, як людина, яка працювала перед тим на кількох виборах, як внутрішньоштабний працівник, вирішила, що треба спробувати. Хоча на той момент я розуміла, що шансів мало, бо у нас у списку були серйозні політики, які вже багато років займались такою діяльністю. Але я живу за принципом - зробити все, що від мене залежить, аби потім мені було не соромно перед самою собою, що я десь не доклала зусиль.

У останній тиждень я стояла в наметі, сама роздавала газети, казала: «Доброго дня! Мене звати Уляна, я хочу бути вашим депутатом!». І напевно та щирість зробила людей прихильними до мене.

Свою депутатську роботу я поділила на кілька напрямків, бо зрозуміла, що проблеми є всюди і якщо кидатися в будь-який напрямок, то зрозуміло, що всюди буде недобре. Треба брати точково проблему і доводити її до завершення.

Зараз Ви - у «БПП «Солідарність». Хто Вас туди запросив?

Це якраз та команда, в якій я працювала до переходу на «Арену Львів», зокрема, Петро Адамик, який був моїм безпосереднім керівником, а також Анатолій Крачковський (колишній голова фракції у міській раді). Вони мене запросили як людину, яка має досвід роботи у команді, і я дуже тішуся, що вони повірили в мене.

На початку інтерв’ю Ви згадали сміттєву проблему Львова. Як Ви думаєте, за найближчі 5 років реально збудувати завод, який би цю проблему вирішив?

Думаю, реально, якщо це робити, а не про це говорити. Тут ми повинні передати всі важелі керівництва Андрію Івановичу [Садовому — авт.], бо він керівник виконавчих органів. Я переконана, що це реально, місто має можливість. Навіть оці 35 мільйонів з ЄБРР… За рік часу Львів з бюджету розвитку витрачає якраз таку суму — понад 35 мільйонів євро. Ми могли би зосередитись на цій проблемі, і за кілька років це зробити, не позичаючи чужих грошей. Але тоді ми будемо мати менше на поточні проблеми, які є в місті. Так само є багато інших кредитів, які ми повинні погашати.

За п’ять років, переконана — зробити можна і потрібно, але не заробляти на тому. Бо ми зараз бачимо, що якимось дивним чином Олегу Михайловичу [Синютці — авт.] вдається набагато менше грошей в місяць витрачати на вивезення нашого сміття, ніж Андрію Івановичу.

У нас на бюджетній комісії, якщо подивитися записи, керівники не могли дати відповідь, скільки важить сміття, вони не хотіли ставити GPS-навігатори, бо підрядники в «таємні» місця це везуть, і вони бояться показувати ці місця.

Інформація, яка не є публічна, завжди передбачає можливість маніпуляцій. Тому, я впевнена, що її треба переводити у публічну площину і тоді не буде збурення громади, як на Рясному. Найкращий вихід з таких негативних моментів — максимальна публічність, прозорість, і поменше кулуарщини, бо ми маємо працювати на користь громади, яка нас обрала.

Читайте також: Сміттєпереробний завод у Львові: все, що ви хотіли знати.

Вам подобається бути депутатом?

Так. Чесно скажу, подобається. Як науковець і юрист я не завжди бачила конкретний результат своєї роботи: от навчила студента, але не знаєш, як він далі буде виконувати настанови, які ти йому давав. А тут — конкретно бачиш результат і в дуже короткий строк: двір, освітлення, дитячий садочок…

Хоча деколи бувають моменти, коли дуже довго треба чогось добиватися. До прикладу, у мене є ініціатива із облаштування дитячої кімнати у мерії, реалізація якої вже триває майже півтора року. Вважаю таку поведінку з боку виконавців непрофесійною і неприпустимою, бо це є позитивна проєвропейська ініціатива, яка передбачає облаштування у міській раді дитячої кімнати, де, перш за все, відвідувачі ЦНАПу, міської ради, а також працівники і депутати, могли б на короткостроковий термін залишити своїх дітей під наглядом вихователя. Ця ініціатива ще більше би утвердила європейські стандарти, про які говорить міський голова.

Спочатку я подавала депутатські запити (близько півроку), а коли зрозуміла, що вони не діють, колеги порадили готувати ухвалу. Дуже довго цю ухвалу Андрій Іванович не хотів виносити на сесію.

І аж у грудні 2016 року ми прийняли відповідне рішення. Попередньо, відкриття кімнати планувалось на травень-червень. Вже вересень — кімнати немає, бо відповідальні особи довго шукали приміщення. Зараз ніби-то уже знайшли. Чекаємо.

Отож, якщо ми дев’ять місяців облаштовуємо кімнату для дітей, яка мала би передбачати перебування 7-8 дітей одночасно (площа там невелика, затрат великих немає), то що тоді говорити про сміттєпереробний завод чи полігон?

На Вашу думку, в львівській політичній сфері достатньо представлено жінок?

Я не думаю, що достатньо. Їм насправді не завжди дають реалізовуватися. Наприклад, вважається, що «чоловічі» проблеми — це каналізування, інженерні, інфраструктурні проблеми, тобто серйозні, а питання сім’ї, дітей — не такі важливі. Але треба розуміти, що в дитинстві формуються особистості українців, майбутніх лідерів, людей, яким ми потім передамо свої повноваження. Потрібно готувати їх уже змалку, бо стратегія розвитку як міста, так і країни формується на довгостроковий період. Наше майбутнє залежить не лише від того, що ми матеріального залишимо прийдешнім поколінням, а якими цінностями їх наділимо.

Але жінки-депутати об’єднуються. Так, ми об’єдналися з Юлею Гвоздович в роботі над Стратегією «Львів, дружній до дітей», оскільки побачили, що працюємо паралельно. Ми вирішили скоординувати зусилля і надати своїм напрацюванням та ідеям єдиного і комплексного вигляду, об’єднаного спільною метою, незважаючи на те, що є представниками різних політичних сил. Хочемо аби у нашому місті були створені максимально сприятливі умови для повноцінного життя та розвитку усіх дітей.

Першим напрацюванням уже є рішення про створення Дитячої дорадчої ради при Львівській міській раді, юні учасники якої надаватимуть висновки депутатам щодо питань, які безпосередньо стосуються дітей. З тижня на тиждень розпочнеться конкурс і зовсім скоро ця рада зможе повноцінно запрацювати.

Тому, жінок у політиці бракує, але ті, що є багато роблять. У цій раді присутність жінок відчувається, ця зала — жива. Люди мають можливість впливати на ситуацію, не є все вирішено наперед, варто тільки прийти й виступити.

Нещодавно Ви підтримали толоку-протест проти забудови скверу на вулиці Кульчицької. Чим важливий цей сквер?

По-перше, це мій виборчий округ, по-друге, це місце, де я близько живу. На тій території я не лише депутат, але й мешканець. Там завжди був простір для громади, де діти бавилися, гуляли, де відпочивали старші люди. І зараз, коли з’явилась інформація про те, що воно може бути потенційно забудованим, зрозуміло, що громада дуже негативно до цього поставилась. У тій ситуації я допомогла організувати громадські слухання.

І хоч це був місяць серпень, час відпусток, будній день, 18 година, але прийшло майже 200 людей. Це є чи не найбільші громадські слухання, які взагалі відбувалися останнім часом у Львові і не стосуються цілого міста. Там 1,5 години тривала сама реєстрація учасників. Це позиція, люди її висловили (що вони проти будівництва) і зараз «м’яч» на полі виконавчих органів. Тепер влада міська повинна приймати рішення.

Була також зареєстрована електронна петиція, але проблема з нею в тому, що голосування відбувається через BankID. У сквері багато часу проводять пенсіонери, які не завжди вміють користуватися комп’ютером і не завжди мають банківську картку. Якби була можливість в ЦНАПі проголосувати… Це буде ще один із моментів, які я буду пропонувати міській раді змінити, бо ми користуємось всеукраїнською платформою, але нам слід створити свою платформу, у якій ми зможемо голосувати через ЦНАП, так само як у Громадському бюджеті, бо люди хочуть, але не можуть.

Насправді, важелів впливу багато. Громадський бюджет, петиції, місцеві ініціативи (ухвала). І якщо петицію виконавчий орган повинен розглядати, то ініціативу повинен виконувати. Тому я закликаю мешканців цікавитися тими демократичними інструментами, які запроваджено у Львові, і використовувати їх, бо люди насправді можуть впливати на рішення ради і саме вони повинні керувати депутатами, щоб депутати правильно керували містом.

Читайте також: Садовий — проти «абсолютної влади голів державних адміністрацій».

Ви би хотіли стати наступним очільником Львова?

Наразі я розумію, що до цього ще не готова, бо в наш час для цього потрібно бути політиком. І я занадто прямолінійна людина, говорю про те, що думаю. Спостерігаючи за Андрієм Івановичем, розумію, що дуже часто десь щось недоговорюється. Тут потрібно маневрувати, як казав колишній наш Президент, поміж краплин. Можливо, з часом я отримаю достатню кількість навиків і захочу взяти на себе таку відповідальність. Але зараз треба ще вчитись і набиратися досвіду, не тільки у організації процесів, але й у комунікації й вибудовуванні компромісів. Політика — це мистецтво компромісів.

А кого б, у такому випадку, Ви би бачили наступним у кріслі мера?

Мені подобається як працює Олег Михайлович [Синютка — авт.]. Якщо подивитись на роботу Андрія Івановича, це — багато піару, розмов, відеозйомок (хоча це теж повинно бути присутнім), а там — більше щоденної рутинної роботи. Мені було приємно, коли у мене на окрузі люди, які також працювали по місту в ЛКП, із захопленням говорили про Олега Михайловича, що він пройшов кожен квадратний метр кожного підвалу. Я вважаю, що керівник міста має бути таким: він має пройти кожен квадратний метр кожного підвалу, кожної проблемної ділянки. Він має знати все - починаючи від каналізацій, освітлення до шкіл, лікарень - не з інформації, яку передали працівники і яка може на якомусь етапі видозмінитися, а самостійно йти і дивитись; бути господарем.

Але Олег Синютка казав, що не претендує на мера Львова…

Ми говоримо гіпотетично, кого б я могла бачити. У Львові є багато достойних людей, проте мені наразі невідомо хто виявить бажання балотуватись на наступного очільника міста. Особисто мені дуже цікаво як би жінка могла справитись із цим завданням, які пріоритети змогла б розставити вона. Думаю, було б менше конфліктних ситуацій в сесійній залі, блокувань.

Хотілося би, щоб майбутній міський голова також активніше представляв місто Львів на міжнародній арені. Було би добре, щоб не лише туристи до нас їздили, але й була якісна співпраця в різноманітних проектах – інфраструктурних, освітніх, наукових…

Як Ви думаєте, Андрій Іванович зможе виграти ще одні вибори й піти на третю каденцію?

У Андрія Івановича як політика є дуже багато чому повчитися. Мені здається, що він працює не міським головою, він працює Андрієм Івановичем. І це дуже велика робота. Він зробив себе Андрієм Івановичем Садовим, впевнена, багато над цим працював: починаючи від того, як він виглядає, і закінчуючи тим, як у нього в кабінеті розставлені книги і які це книги, як він говорить, жестикулює… Але десь по дорозі загубився той наївний маленький хлопчик, який вірив у добро, що живе у кожному з нас. (Чомусь мені так здається. )Хоч я позитивно до нього ставлюся, але є багато проблем - простих, господарських, які не були вирішені.

Чи буде Андрій Іванович знову міським головою? Я не знаю. Минулого разу, коли були попередні вибори, було точно зрозуміло, що в нього є найбільше шансів. Зараз мені здається… треба давати дорогу молодим. Напевне, все що міг Андрій Іванович для цього міста зробити, він зробив. А якщо не зробив, то треба дати можливість це зробити іншим.

Читайте також: Депутат Львівської міськради отримав почесне звання від Порошенка.

Що Ви вважаєте найбільшим здобутком своєї фракції за цей рік?

Не буду говорити про конкретні речі, а скажу про здатність до компромісів. Було дуже багато випадків, коли політичні інтереси, політичні суперечки могли піти на шкоду мешканців. І тоді в першу чергу бралися до уваги інтереси громади, ми поступалися політичними амбіціями, щоб у місті вирішувались проблеми.

Наприклад, щодо того самого сміття: ми допомагали Андрію Івановичу «купувати» час, який, на жаль, він згаяв… Все місто «купувало» час для того, щоб за цей рік були вчинені якісь заходи для вирішення цієї проблеми. На жаль, я, як член бюджетної комісії, яка володіє інформацією про все, що фінансується у місті, не бачила жодних заходів, які були вчинені впродовж цього року. Зараз у нашому місті політика вийшла на перший план, а господарка, зважаючи на роботу очільника, - на другий.

Є депутати, які за цілий рік не виступають і не роблять депутатських запитів. Ви їх бачите, спілкуєтеся з ними?

Є кілька депутатів, які не дуже активні в публічній площині, але, можливо, вони на окрузі багато чого роблять. Знаю, що досвідчені депутати менше говорять, а більше роблять. Наприклад, найстарший депутат, з якого треба брати приклад, - Юрій Кужелюк. Він не робить багато публічних депутатських запитів, але він дуже активний, і коли відбувається апаратна нарада міського голови з виконавцями, він там завжди присутній, відстоює питання свого округу. Тобто, він конкретно працює з виконавцями і переводить це з політики в господарку.

Нещодавно у Львові був пікет проти Міхеїла Саакашвілі. Дехто каже, що цю акцію курували громадяни з Києва і натякають на те, що Президент боїться Саакашвілі. Ви, як представник партії, яка носить ім’я Президента, чи вважаєте, що Гарант міг би щось таке планувати, чи це підставна акція?

Я не вважаю, що Міхеїл Саакашвілі є конкурентом Петра Порошенка, що він має можливість перемогти його на виборах. І мені здається, що цими всіма маніпуляціями вони тільки собі набивають ціни, що сам Саакашвілі робить собі цей піар, бо Президенту, як мінімум, це не потрібно.

Не розумію, чому би Петро Олексійович мав би його боятися, бо за той час, коли Саакашвілі міг себе реалізувати в Одеській області… одесити говорять, що нічого не було зробленого, і навпаки, є багато зауважень до роботи Міхеїла. Більше того, відповідно до чинного законодавства, Саакашвілі не може бути кандидатом на виборах Президента України.

Читайте також: ТОП-10 тез, які озвучив Саакашвілі у Львові.

Не знаю, як би мав себе поводити Порошенко: впустити людину, яка, фактично, не є громадянином України і шляхом зловживання й надання недостовірної інформації отримала це громадянство? З іншого боку є питання, що Грузія просить екстрадицію, а ми знаємо, що керівництво Грузії є прихильним до керівництва Російської Федерації, яка є нашим ворогом...

Ситуація дуже складна. І мені здається, що сам Саакашвілі розвиває цю тему, оскільки його ім’я стає більше на слуху і це найбільший плюс йому. Я впевнена, що конкуренції для Петра Олексійовича він не складає, і Порошенко не мав би такими речами займатись, тому що у нього є набагато важливіші справи, як внутрішньо-, так і зовнішньополітичні.

На жаль, політика зараз виходить на новий рівень, коли є дуже багато проплачених активістів, є проплачені пікети. Це сумно, бо коли — не дай Боже! - з’явиться потреба об’єднатися заради чогось доброго, люди не будуть розуміти, це справжній чи проплачений пікет… Цим почали зловживати і маніпулювати.

А ось Андрій Іванович був би не проти випити кави з Саакашвілі…

Андрій Іванович любить такі речі. Він сам їх не створює, але любить розвивати, хоча це може мати не дуже добрі наслідки для держави. Наприклад, блокада окупованих територій. Це одні люди робили, а вони [«Самопоміч» - авт.] долучилися і нібито якісь політичні дивіденди отримали. Самостійно вони такого робити не можуть або не хочуть, але долучаються і ніби проявляють неагресивний спротив: «Ми з вами були, але нічого не починали». Така поведінка Андрію Івановичу зовсім не личить.

Розмовляла: Євгенія Пласконь,

Фото: Назарій Юськів /032.ua.

Читайте також: Юлія Гвоздович: «Будь-яку проблему треба вміти розв'язати, а не бігти до мами під халат».

Більше інтерв’ю з львівськими депутатами - ТУТ.

Актуальність
( 0 оцінок )
Автор
( 0 оцінок )
Якість матеріалу
( 0 оцінок )