Наш паровоз летить уперед, або на що перетворили Україну 2 роки президентства Віктора Федоровича

25 лютого виповнюється рівно два роки з того дня, як Віктор Янукович офіційно вступив на президентську посаду.

Донбас радів: у місті Маріуполь в сесійній залі міськради вперше за всю історію навіть вивісили президентський портрет, це означало «наш переміг», а Західна Україна притихла і нібито б пішла в ступор.

Деякі експерти пророкували Януковичу долю Ющенка: мовляв, проводити жорстку політику він не зможе, оскільки півкраїни і Захід його не підтримують, і він буде змушений піти на компроміс з опозицією.

Однак вони сильно помилилися. За два роки Януковичу вдалося вибудувати міцну вертикаль влади, посадити лідерів опозиції і взяти під контроль провідні ЗМІ, а його соціально незахищений електорат отримав урізання пільг, закриття шкіл і лікарень та зростання цін на комуналку.

Під час передвиборної кампанії він обіцяв українцям «почути кожного», проте весь цей час слухали і дивилися ми. Ми дізналися про слово «йолка», побачили, як падають вінки і як весело можна стрибати по камінцях в Межигірському маєтку.

Але незважаючи на дикі курйози, практично все в діях Президента і його команди кричало про те, що ці люди прийшли «всерйоз і надовго». Про протиріччя і боротьбу угруповань у Партії Регіонів говорять усі, проте важко згадати хоча б один публічний скандал між представниками влади, на кшталт тих, що ми спостерігали при Ющенко.

Слабкі ланки відсікалися нещадно. Але це не призводило до внутрішніх протестів і переході до опозиції «ображених» регіоналів.

Наприклад, представники споконвічно біло-блакитної Луганщини серйозних портфелів при Януковичі так і не отримали, а ті, які отримали - при владі не затрималися. Віктора Тихонова жорстко прибрали з віце-прем'єрів і відправили послом до Білорусі. Василя Надрагу заховали на тихій посаді заммінстра соцзахисту, а ключові місяця у правоохоронних органах Луганщини зайняли «донецькі». Виняток становив хіба що глава фракції ПР у Верховній Раді Олександр Єфремов.
Людина, завдяки якій на Луганщині так і не зросла своя еліта, при Януковичі збільшив свої статки у кілька разів.
Про прибутки інших груп, близьких до Президента, і говорити не доводиться. А хто платить, той і музику замовляє. I музика ця - хоровий спiв в унiсон владi.

Після того, як в Маріуполі продали останній оплот соціалізму - ММК ім. Ілліча-Ринату Ахметову, представники іллічівців-соціалістів у міськраді перестали бути «зубатими» і стали мовчазними, «своїми». Замовкла і місцева преса.

Аналогічна ситуація відбувалася і в інших містах країни. Наприклад, в Одесі і області відбулося фактичне згортання двовладдя, яке саморегулювалось. Судіть самі. До Януковича мером Одеси був "помаранчевий" Едуард Гурвіц. Його вплив обмежувалося "біло-блакитною більшістю в міськраді; в області "помаранчевим" належала держадміністрація, а "януковичам" - обласна рада. Зараз вся влада сконцентрована в руках ПР, немає противаг. А експерти заявляють про згортання демократії з усіма витікаючими наслідками: непрозорість влади, посягання на свободу слова (згортання фінансування газети "Чорноморські новини", спроба припинити мовлення ТРК "Круг"), безконтрольна приватизація стратегічних підприємств («Стальканат »,« Укрферрі »), земельні скандали, продаж приватникам мережі соціальних їдалень «Ветеран»....

Під час побудови Януковичем вертикалі влади, по країні ходив анекдот: в Донецьку люди бояться виходити на вулицю, тому що їх ловлять і відправляють на керівні посади в інші регіони України.

У Запоріжжі з приходом Януковича на посаду президента містом поповзли чутки, що в Запоріжжі призначений якийсь «наглядач». ЗМІ приписували цей досі невідомий місту статус Євгену Анісімову, нібито протеже народного депутата Юрія Іванющенка. Крім статусу йому також приписували вплив на силові структури, а після місцевих виборів і на мера міста Олександра Сіна.

При Януковичі прислів'я «від тюрми та від суми не зарікайся» придбала конкретний зміст.

Суворі вигуки з-за бугра не завадили «впаяти» лідеру опозиції Юлії Тимошенко семирічний термін і запроторити за ґрати екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Але українську громадськість це, за великим рахунком, не зворушило, бо публічні істерики і бешкети в німецькому аеропорту аж ніяк не ті якості, які мають бути притаманні національним лідерам.

Під маховик потрапив навіть син нардепа-регіонала Володимира Ландика Роман, який теж пізнав усі радощі перебування в СІЗО. Його звинувачення в залі суду на адресу нардепа Єфремова були сприйняті, як марення божевільного. Та й як можна серйозно поставитися до слів людини, яка називає себе політв'язнем, але якого судять за хуліганство в ресторані!
Ясно, що цих людей більшості українців, яких за ці два роки навчили думати в основному про виживання, просто не шкода. Причому, про виживання індивідуальне.

Не збрешемо, якщо скажемо, що за минулі два роки з корупцією в країні не сталося нічого поганого. Незважаючи на масу показових затримань і викриттів.
Слово «відкат» чітко увійшло в наше життя, а про те, що з суддями, правоохоронцями і чиновниками «потрібно домовлятися», якщо хочеш отримати позитивний результат, вже навіть ніхто не ставить під сумнів.
Але, тим не менш, народу кажуть, що в країні все розвивається, відкривається і відроджується. Україна готується приймати Євро-2012. Наводить марафет на радість чиновникам, які отримують копійки, але їздять на автомобілях, на які їм не заробити все життя.

По всій країні, як і в попередні роки, перерізають червоні стрічки. Тут показовий приклад міста Миколаїва, де в травні 2011 року Віктор Янукович був присутній на закладці головного кораблю класу "корвет" на Чорноморському суднобудівному заводі. Однак за два роки президентства Віктора Януковича єдине державне суднобудівне підприємство в Україні так і не "піднялося". Незважаючи на всі запевнення влади, досі не погашена заборгованість на ДП "Суднобудівний завод ім.61 комунара", в грудні 2011 завод винен своїм працівникам 32 млн. гривень.

За час президентства Януковича протестувати на площі виходили підприємці, афганці, чорнобильці ... При всьому бажанні, ці акції не можна назвати масовими. Чужа біда не боліла у тих, кого вона не стосувалася. І тому протести виявилися безглуздими. Влада добилася свого, суспільство програло.
Все відбувається точнісінько як у сумній історії минулого століття: «Коли прийшли за комуністами, я - мовчав, бо я не комуніст. Коли прийшли за католиками, я - мовчав, бо я не католик. Коли прийшли за євреями, я - мовчав, бо я не єврей. Коли прийшли за мною, вже нікому було мене захищати ».

Політичні протести українців носять здебільшого  віртуальний характер. І не тільки тому, що на сьогоднішній день «боротьба з режимом» перемістилася з реальності в інтернет.
Навіть «конкретні» акції, як то псування біг-бордів із зображенням Президента та розписування грошових купюр слоганом «Зека-геть», не завдають влади аніякої шкоди, а лише дають можливість активним громадянам випустити пару.

Але людей, які до сих із захватом дивляться телевізор і вірять йому, дуже ретельно оберігають від зайвої інформації. Так в травні 2011-го року у Львові провели пряме включення в самому центрі міста в програму «Бесіди з президентом". Реакція львів'ян була до дрібниць передбачувана. Невелику масовку людей, які повинні були поставити питання президенту, охороняли правоохоронці у формі, а також служби безпеки в цивільному. Зате учасників театралізованого дійства, які зобразили народ у кріпосному ярмі, стіна безмовним хлопців весь час затискала і відтісняла подалі від екрану. У результаті все завершилося побиттям одного з активістів та депутата від ВО «Свободи».

Ну а паровоз (літак) Януковича летить вперед. Попереду - парламентські вибори, і регіонали мають намір здобути в них перемогу.

Як? Вони знають. Адже до цього вони йшли два довгих роки.