Юрій Бірюков не так давно перетворився із звичайного волонтера, що допомагає армії, в радника Президента. Зараз він проводить в міністерстві щодня по 12 годин і вважає, що постачання армії стало досить ефективним, якщо виходити з того, що наша армія - бідна.
Досьє:
З 1 грудня Юрій Бірюков брав участь у протестних акціях, у тому числі в якості волонтера-медика.
До лютого 2014 року - директор з розвитку в туристичній компанії
Після початку сепаратистських процесів у Криму організував групу волонтерів "Крила Фенікса", яка займалася підтримкою армії.
13 серпня 2014 призначений радником Президента України.
Володіє IT-бізнесом в США
До вашого призначення на посаду радника Президента ви досить жорстко критикували владу. Чи якісні зміни за останні 6 місяців в оборонній сфері України?
Юрій Бірюков: Я її і зараз не менш жорстко критикую. Нещодавно геть усіх сволотою назвав. Від того, що мене призначили, я не перестав їх критикувати, і вони не перестали в принципі бути сволотою. На жаль, радикальних змін у якості нашої влади, принаймні, по лінії Міноборони поки занадто мало. З осудних людей там тільки міністр і ще 2 десятки чоловік. Всі інші - це люди, які там пропрацювали десятиліття. І від того, що ми декларуємо, вони не змінилися.
Що, на сьогоднішній день, є найбільш слабкими сторонами міністерства?
Юрій Бірюков: Мова йде не про міністерство. Є люди, що працюють у міністерстві, а вони не працюють і не хочуть працювати. Велика частина з них або не хоче працювати, або не розуміє, як можна працювати ефективно, а менша частина ще й грошей вкрасти намагається.
Які щомісячні надходження вашої організації "Крила Фенікса"? Скільки у вас волонтерів? Що ви на даний момент поставляєте в армію?
Юрій Бірюков: Немає ніякої організації "Крила Фенікса", і ніколи її не було. Є кілька волонтерів, які зібралися під одним прапором. Ми спілкуємося пару раз на місяць, не більше того. Є безліч волонтерів, які користуються нашим ім'ям, а про існування їх ми навіть не знаємо. Я, на мій превеликий жаль, вже практично не займаюся волонтерством. Я по 12 годин проводжу в міністерстві.
Як ви оцінюєте забезпечення українських бійців зимовим одягом з боку держави?
Юрій Бірюков: Нормально. І в принципі, це було виконано в кінці жовтня. Воно було виконано через ту саму дупу, бо форму нового зразка пошити не встигли. Наші комерційні підприємства досі не пошили всі замовлення. Відповідно, армія забезпечила бійців бушлатами і штанами старого зразка, які даними давно варто було б викинути, але вони лежать на НЗ. Воно виглядає гидко, воно погане, але воно є. У нас армія не багата, я б навіть сказав, що у нас армія бідна. Тому в рамках нашої бідності, ми чим могли, тим і забезпечили. Тепер чекаємо, поки комерційні підприємства пошиють те, що вони пообіцяли. За строками вони післязавтра (25 грудня) повинні виконати всі контракти, але терміни зривають.
Чого сьогодні найбільше бракує бійцям АТО і армії в цілому, в матеріально-технічному плані?
Юрій Бірюков: Складно сказати. Якогось такого явного об'єкта, тотального дефіциту вже немає. За рахунок і державних поставок, і волонтерської допомоги якісь найбільш кричущі моменти вже всі закриті. Але потрібно продовжувати утеплювати, потрібно продовжувати тягати тепловізори, смачну їжу і таке інше. Якби це питання ви задали на початку літа, я б сказав, що не вистачає касок і бронежилетів. Каски як і раніше в певному дефіциті. Але зараз цей момент не настільки критичний. За ці місяці первинна хвиля забезпечення вона виконана. Не вистачає зимової форми, якої багато не буває, важкий момент з зимовим взуттям, а саме з її якістю. Якість берців, які закупили в армію, - огидно.
В одному з інтерв'ю в липні ви визнали, що війна на Донбасі в чистому вигляді громадянська. Хто проти нас воює сьогодні? Чи збільшилася військову присутність росіян?
Юрій Бірюков: Це і є громадянська війна. Я свою точку зору абсолютно не змінив. І будь-яка громадянська війна в історії всього людства попутно спонсорується і провокується третьою стороною. У нашому конкретному випадку - це Російська Федерація. Але більша частина тримають зброю в руках - це місцеві жителі, як це не сумно нам було б усвідомлювати, а не російські військові.
Які справжні настрої жителів Донбасу на окупованих і на контрольованих силовиками територіях?
Юрій Бірюков: Без ідей з приводу окупованих територій - я там не буваю і їх настрої я не знаю. З місцевими жителями на нашій території я не спілкуюся, так як я допомагаю все-таки армії. А придумувати або переказувати те, що я читаю в Інтернеті, не має сенсу.
Чи є підстави говорити про гуманітарну катастрофу на території, підконтрольній бойовикам?
Юрій Бірюков: Я в АТО буваю щотижня, але за лінією фронту я не буваю. Загалом-то, є там гуманітарна катастрофа або її там немає, мене в принципі не дуже цікавить. На людському рівні мені дуже шкода бабусь та інших немічних. В принципі, вони свій вибір зробили протягом всієї цієї осені. І мене більше турбують бабусі та студенти, які живуть на нашій території, і які є патріотами України. Я не закликаю знищувати населення і влаштовувати геноцид. Природно, що ми хочемо допомагати всім громадянам України, але мене зараз більше цікавить стан нашої армії.
Чи є необхідність у України закуповувати зброю та технічні засоби за кордоном? Які?
Юрій Бірюков: Є, звичайно, така необхідність. Які (кошти) першочергові? Я не думаю, що у вас і у ваших читачів є допуск до державної таємниці. Взагалі мені здається, що пора закінчувати реаліті-шоу під назвою "Збройні сили України". Я думаю, що говорити про те, чого армії не вистачає за межами консервів - це не самий правильний шлях.
Але, так чи інакше - це поширена інформація ...
Юрій Бірюков: Ми всі дружно зробили з нашої армії реаліті-шоу. Що, загалом, не зовсім правильно.
Чи плануєте після війни піти в політику, як це зробили багато комбати?
Юрій Бірюков: Не планую. І не планував, і не розумію походів цих, так званих, комбатів, в цю, так звану, політику. Ніколи цього не приховував, до речі кажучи. З щирим подивом спостерігав за походом цих, так званих, комбатів, в політику.
Чому ви так скептично до цього ставитеся?
Юрій Бірюков: Я з великою повагою ставлюся, наприклад, до Білицького з батальйону "Азов" або до Берези з батальйону "Дніпро", але я не розумію, за які такі заслуги суспільство вирішило, що вони цілком компетентні визначати закони нашої країни. У них є досвід управління державними структурами, вони юристи? За рахунок чого вони можуть визначати наші закони?
Інтерв'ю записав Михайло Криволапов спеціально для CitySites