Війна та демографічна криза скорочують кількість вступників до українських ЗВО.
У 2025 році українська система вищої освіти опинилася в ситуації, яку важко було уявити ще 10–15 років тому: кількість місць на бакалавраті майже вдвічі перевищує кількість охочих здобувати вищу освіту.
Попри готовність університетів прийняти понад 429 тисяч першокурсників, реальних заяв було подано лише близько 200 тисяч. Це не просто цифри — це дзеркало глибших змін, які відбуваються в країні на тлі війни, демографічної кризи та еміграції.
Як пояснив директор Директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН Олег Шаров, ще 17–20 років тому на бакалаврат щороку вступало до пів мільйона осіб. Університети готувалися до такого навантаження і формували матеріально-технічну базу під відповідні масштаби. Але нині народжені в ті роки діти вже закінчили університети, а нові покоління — значно менші за чисельністю.
Проте демографічна яма — це лише один із факторів. Війна радикально вплинула на поведінку молоді, її пріоритети та географію проживання. Ті, хто міг, виїхали ще до запровадження обмежень на перетин кордону. Тепер же, навіть вступивши до українського ЗВО, частина студентів продовжує шукати шляхи виїзду, особливо перед досягненням “критичного віку”.
Про цю тенденцію відверто заявляють представники вишів. Ректорка Львівської політехніки Наталія Шаховська зазначила, що в університеті фіксують відплив уже зарахованих першокурсників. Молоді люди, щойно наближаються до віку, коли їм можуть обмежити виїзд, залишають країну. Це свідчить про глибоку недовіру до перспектив у межах України — і не лише в освітній системі.
Попри зусилля університетів відновити очне навчання, залучити викладачів з-за кордону та модернізувати програми, ключовим фактором залишається безпека. І її жоден університет гарантувати не може.
Попри те, що Олег Шаров запевняє: надлишок місць не тисне на бюджет (держзамовлення підлаштовується під реальні цифри), університети стикаються з іншими проблемами:
Порожні приміщення. У великих університетах — десятки корпусів, гуртожитків, аудиторій, розрахованих на потоки студентів, яких більше немає.
Викладацький склад. Без студентів немає навантаження, без навантаження — зарплати. Університетам доводиться скорочувати штат або переводити викладачів на мінімальні ставки.
Регіональні виші. Найбільше страждають ЗВО в невеликих містах — там конкуренція за студента ще жорсткіша, а ресурси для адаптації — обмежені.
Наразі українські виші можуть добирати студентів до середини жовтня. Але вже зрозуміло: ситуація системна, і “заповнити місця” технічно просто неможливо. Університети опиняються перед необхідністю перегляду моделей роботи. Це може бути:
об’єднання ЗВО,
переформатування вищої освіти під коротші, практичні програми,
відкриття філій або дистанційних навчальних платформ за кордоном.
У довгостроковій перспективі система мусить адаптуватися до нової реальності — менше студентів, більше гнучкості, краща якість. І, можливо, менше — означатиме краще, якщо змінити акценти: з кількості — на конкурентоспроможність.
Читайте також: Не лише лікувати, а й керувати: у Львові стартував Університет нового типу