Нюрнберг для комуністів

Встати! Суд іде! На лаві підсудних - Комуністична партія України ...

На жаль, ці слова так і не були вимовлені ні в СРСР, ні в незалежній Україні. Розпочатий процес десовєтізації і розвінчання ідеологічних культів і міфів комунізму з якоїсь причини загальмувався на півдороги. Недоробили ... Заборонили Компартію, а потім дозволили. Пам'ятники Леніну, Жданову, Дзержинському та іже з ними почали зносити у всіх містах країни, та так їх багато виявилося, що зупинилися - не подужали. До офіційного засудження злочинів комуністів проти людства - депортації, Голодомору, репресій - справа взагалі не дійшла. І я насмілюся припустити, що це стало початком тих процесів, які ми спостерігаємо сьогодні на Донбасі.

Всі ми пам'ятаємо, яким шоком стала для всіх нас правда про діяльність комуністів, що ретельно приховуваласься КДБ і комуністичними ідеологами. Пам'ятаю себе дівчиськом. Я крокувала по центру свого рідного Маріуполя повз універмагу «Україна» і з жахом дивилася на нього - я тоді тільки дізналася, що у дворі ЦУМУ довгі роки була в'язниця. У часи сталінських репресій там було стільки полонених маріупольців, що вони в камерах не могли навіть сісти. А вранці місцеві жителі то й діло чули автоматні черги - там розстрілювали засуджених Трійками. Довго я не могла проходити повз цього місця без здригання. А потім звикла. З роками шокуюча правда про діяльність радянської влади перестала так вже шокувати. І тут, на сході країни, силами ідеологів розколу, поступово ховали в пам'яті людській страшні факти: тільки з 1934 по 1947 через ГУЛАГ пройшло більше 10 мільйонів чоловік. І це без урахування тих, хто загинув у сталінських катівнях, не доживши до вироку, хто був розстріляний без суду і слідства. За різними даними, чисельність людей, що стали жертвами сталінських репресій, склала від 25 до 30 мільйонів (!) осіб.

 З 1930 по 1950 рік було депортовано понад 6 мільйонів чоловік. Для багатьох сьогодні слово «депортація» - це порожній звук. Але ви тільки уявіть, примірте це на себе: до вас у будинок вночі приходять люди, виштовхують в чому ви є, з дітьми на руках з власного будинку, заштовхують у вагон і відвозять у невідомому напрямку. Багато померли ще в дорозі, в загальних вагонах, без їжі, води і повітря. Серед депортованих - не тільки кримські татари, а й українці, калмики, чеченці, вірмени, інгуші.

Голодомор. У період 1932-1933 років від голоду в Україні загинуло від 4 до 8 мільйонів чоловік. Те, що голод створювався штучно, не викликає сумнівів. Організатори та виконавці масового вбивства голодом у 1932-1933 роках відбирали у селян врожай і домашню худобу, необхідні  для виживання. Штучно створений голод підтримувався блокадою та ізоляцією територій, що терплять лихо. Дороги, по яких селяни намагалися дістатися до міст, перекривалися. Воєнізовані формування оточували населені пункти, затримували або розстрілювали всіх, хто намагався врятуватися від голодної смерті.

І що жахливо: у нас до цих пір ще є вулиці, які носять імена організаторів цих жахів: Постишева, Косіора, Кагановича. Деякі дозволяють собі навіть жартувати на цю тему.

При цьому підручники історії, які розповідають про трагедію 32-33 років в Україні, за міністра Табачника були переписані. Спадкоємці комуністів досі замітають сліди, намагаючись стерти в пам'яті свідчення своїх кривавих злочинів.

До чого я про це зараз згадала ...

Вчора на інавгурації Президент України Петро Порошенко, звертаючись до жителів сходу України, сказав, в числі іншого, що визнає право місцевих громад на свої нюанси в питаннях історичної пам'яті. Так от - насправді, немає ніяких нюансів. Є тільки непоінформованість і брехлива пропаганда. Є історичні факти - і є брехня про ці факти, яка нав’язувалась  людям десятиліттями. Сьогодні ми пожинаємо плоди такої політики.

Насмілюся заявити, що якби в 1991 році в Україні офіційно засудили злочини комуністів і заборонили в країні на законодавчому рівні червону ідеологію, сьогодні ні про яке протистояння між сходом і заходом не було б мови. Жителів Донбасу навмисне довгі роки занурювали у викривлене інформаційне поле. Вся їхня віра в ДНР, ЛНР інші Р ... будується на помилкових посиланнях і абсолютному незнанні історії власного краю, не кажучи вже про історію країни.

Безглуздо зараз говорити про те, хто в цьому винен. Питання в іншому: що з цим робити.

Можливо, треба все-таки завершити те, що було розпочато в 1991-му. Краще це зробити пізніше, ніж ніколи. Не можна весь час жити в брехні. Прозріння буде довгим, але воно неминуче принесе оновлення і просвітлення.

Комуністи повинні пройти через свій «Нюрнберг», тим більше що і свіжих фактів їх протиправної антидержавної діяльності - більш ніж достатньо.

Маріуполь. Представники КПУ зірвали прапор України з будівлі мерії і встановили червоний прапор з серпом і молотом.

Лідер комуністів Печеришний запропонував себе як «народного мера», бажаючи очолити таким чином рух по розколу країни. Правда, його кандидатуру в ДНР не підтримали, віддавши пост «народного» іншому комуністу, Фоменко.

Луганськ. Саме комуністи тут є найбільш активними організаторами, ідеологами антиукраїнської діяльності. У ЗМІ наводилося чимало фактів, коли місцеві комуністи надавали фінансову, матеріально-технічну, організаційну допомогу ЛНР. Журналіста сайту 0642 (зараз він перебуває за межами області), щоб залякати, заштовхали в автомобіль, що належить міській організації КПУ.

«Народна самооборона» Свердловська Луганської області, очолювана лідером місцевих комуністів Гайдеу, зайнялася відвертим рейдерством і грабунком, напавши на офіс фірми «Ремо».

У соцмережах на сторінках КПУ по Луганській області вівся відкритий запис в бойовики.

Миколаїв. Главу фракції КПУ в миколаївській обласній раді Сергія Пучкова звинуватили у фінансуванні сепаратистів. Про це заявив лідер миколаївського ополчення Олександр Янцен.

Одеса. Тут комуністи хоч і брали участь у всіх акціях антимайдану, але робили це не зовсім офіційно. Втім, відсутність офіційної позиції не заважала комуністам бути на вістрі майже всіх активних дій антимайдану. А ось молодіжне крило КПУ - комсомол - становив у рядах одеських антімайданівців чи не авангард.

У Харкові комуністи мали безпосереднє відношення до «розхитування» ситуації в регіоні. Представники КПУ брали участь практично у всіх мітингах прихильників незаконного референдуму. Червоні прапори із серпом і молотом стали  невід'ємною частиною «оздоблення» площі Свободи на відповідних мітингах.

Один з найбільш «відомих» комуністів Харкова, який останнім часом керував громадською організацією «Велика русь» і «Південний схід», Юрій Апухтін був заарештований співробітниками СБУ за підготовку терактів на травневі свята.

До слова, про травневі свята. 9 Травня, у День Перемоги, КПУ планувала провокації. Їх чекали в Кривому Розі, в Запоріжжі, у Львові. У Львові навіть список місць опублікували, де можливі провокації з боку комуністів. Повідомлялося, що представники КПУ хочуть напасти на ветеранів Великої Вітчизняної війни та видати це за напад Правого сектора. І тільки завдяки високої самоорганізації львів'ян вдалося уникнути провокацій, а от у Маріуполі - не вдалося. Незважаючи на прохання не проводити масових заходів, місцеві комуністи таки організували парад. Закінчилося це трагічно. Чи була це злочинна безвідповідальність з боку КПУ або злочинний намір, повинні розібратися правоохоронні органи.

Дуже може бути, що силовиків зацікавить і злочинна діяльність КПУ з дискредитації і спробі зірвати позачергові президентські вибори. Представники КПУ саботували засідання окружкомів, знімали своїх членів комісій. Саме КПУ фактично визнала анексію Криму і не приховувала своєї підтримки політиці Російської Федерації по відношенню до України.

Замість післямови

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв'ю «Ехо Москви» днями сказав: «У Польщі падіння комунізму означало одночасно суверенітет нашої країни і національну свободу. У Росії розвал Радянського Союзу - це, перш за все, втрата імперії ». Імперія впала, а ідеологія, яка її пов'язувала воєдино, залишилася. І поки вона узаконена, спроби реінкарнації імперіалізму робитимуться знову і знову.