20-річну Любов Шопську хоронили у закритій труні та у весільній сукні (ФОТО)

Про страшну трагедію на Львівщині чули вже мабуть усі. Дехто каже, що причиною жахливого вбивства стали ревнощі, проте міліція зараз розслідує чому хлопець так жорсткого повів себе із 20-річною дівчиною. Днями молоду дівчину поховали. Хоронило усе село. Вдягнута Люба була у весільне вбрання.

Газета по-українськи опублікувала перебіг трагічних подій.

— Дивися, скільки людей. Величезне село, а дитину дали знищити, — 16 листопада біля двору Івана й Ольги Шопських у селі Бердихів Яворівського району Львівщини перемовляються чоловіки. Тут ховають 20-річну Любов Шопську. За два дні до того з мисливської рушниці її застрелив залицяльник 26-річний Володимир із сусіднього села Поруденко.

Шопські мешкають у центрі Бердихова. Поряд зі старою хатою звели нову двоповерхову для доньки. 16 листопада тут збираються півтисячі місцевих. Четверо священиків ледь пробираються крізь натовп. За кілька хвилин із хати виносять закриту труну. За нею ведуть батьків 42-річних Івана і Ольгу Шопських і брата Василя, 14 років.

— Труну навіть не відкривали. Зодягнули у весільне й зразу закрили. Люба була дуже красива, нащо бачити те, що з нею зробив той виродок, — каже 65-річна Марія Бак. — То все сталося отут, на дорозі. Він Любу звечора чекав біля хати. Мій внук видів ту машину. Зранку Вася пішов до школи. Той звір переконався, що вдома нікого нема, постукав. Люба відкрила, він зв'язав їй руки, заклеїв рота скотчем. Потяг у машину. Один Бог знає, куди хотів везти. Дорогою в нас дуже ями. Він їхав, а Люба випадала з машини. Ми з сусідкою Марікою якраз корову виганяли. Дивимся, тягає ту дитину, підійшли: "Пусти дівча, чого причепився?" Він не звертав уваги. А Любі скотч із рота спав, вона почала просити: "Цьоцю, ратуйте, він застрілити мене хоче". Кажу: "Дитинко, тікай у село, там люди захистять, а я тут його просити буду". Вона, бідака, побігла, а я до нього підійшла, гладжу його, вмовляю: "Сину, та вб'єш її, а дома маєш маму і тата. Будут плакати за тобов, як ті в тюрму посадєт". А Маріка каже: "Давайте номери перепишемо і в міліцію подзвонимо. Він у той момент витяг рушницю, до грудей їй приставив. Потім побачив, що Люба побігла. Догнав її за 20 метрів. Раз стрілив у шию, потім у голову. Вона впала, а він ще підійшов, рушницею по голові покрутив і бігом до машини. Розвернув і селом погнав.

Процесія виходить із подвір'я. Зупиняється біля дороги на місці вбивства. Священики читають Євангеліє.

— Мені подзвонили десь у півдев'ятої. Що був вистріл, дівчина лежить. Я побігла, дорогою "скору" і міліцію визвала. Лікарі тільки одіялом її накрили, — згадує фельдшер місцевої амбулаторії 56-річна Марія Ціпа.

На час убивства Любові її батьки були на заробітках у Польщі.

— Найстрашніше було їм повідомити. Правду сказали тільки татові, мамі до останнього говорили, що дочка в аварію попала. Вони часто їздили в Польщу, хату хотіли докінчити. Вона Любина, думали зробити їй весілля, — додає Марія Петрівна.

Під час служби стає зле 20-річній Ірині Радюк. Присідає під старою липою, з рук випускає букет білих хризантем.

— Ми з Любою однокласниці. Вона завжди така весела, часто всміхалася. Була відверта, все розказувала. З тим Володею два місяці зустрічалися. Познайомились десь у Львові. Вона не дуже хотіла його, був ревнивий. Він показував їй на телефоні фотографії дитини, казав, що то його похресник. А потім батьки Люби довідалися, що він жонатий і дитина його. Заборонили зустрічатися. Люба як про жінку взнала, то взагалі номер телефону поміняла. Його жінка дзвонила Любі, казала: "Будь із ним, бо рано чи пізно він тебе вб'є". Але Люба не хотіла, найшла іншого хлопця, полюбила. І він її.

Із церкви виводять тітку загиблої 56-річну Любов. Їй теж стало зле.

— Серце не витримує, — кладе під язика таблетку валідолу. — Люба була як ангелик, ясна, добра. Тато її дуже любив. Каже, прийду з поля, змучився, а вона води нагріє, зразу масаж робить. Батьків називала тільки "таточко" і "мамочка". Торік закінчила навчання у Львові, мала акушеркою бути. Шукала роботу. Боже, які люди безсовісні. Зранку до вечора дитина пролежала вбита на дорозі, ніхто її не забирав. Потім голова машину знайшов, щоб у морг завезли.

Володимира оголосили в розшук. Увечері його тіло знайшли обпаленим у ямі в лісі.

Поряд — дві лопати, рушниця і напівспалений легковик "опель". Загибель назвали самогубством.

— Ми не віримо. Рушниця висіла на кущі навпроти ями. Як він міг застрелитися, повішати рушницю, вскочити в яму і підпалити себе? Машина обгоріла тільки наполовину. А вони горять повністю. Ми підозрюємо, що тіло не вбивці. Кажуть, його на границі бачили, — розказує тітка.

У селі Поруденко просять не називати Володимирового прізвища.

— Усі шоковані. У Володі ідеальна родина, порядна, релігійна. Тато — чудовий майстер по печах, мама надзвичайно добра жіночка, — розказує тамтешня Леся Іванівна. — Володя спокійний, ввічливий, добрий, завжди до церкви ходив. Ніколи не був замічений у якихось п'янках чи дебошах. Жінку мав добру, діти маленькі. Не можемо уявити, що на нього найшло. Сліпа тупа ревність.

Деталі вбивства й самогубства з'ясовують ­міліціонери.