Сергій Жадан — одна з найвпливовіших постатей сучасної української культури.
Він — поет, письменник, музикант, громадський діяч, волонтер, а віднедавна ще й військовослужбовець. Його творчість — це дзеркало українських реалій, наповнене болем, гнівом, любов’ю та іронією. Його тексти читають на площах, співають у клубах, цитують на фронті.
Його життєвий шлях — це історія сучасного українського інтелектуала, який не залишився осторонь, коли країна потребувала дій.
Народився Сергій Жадан 1974 року в місті Старобільськ на Луганщині. Майбутній поет виростав у простому українському середовищі, де, здавалося б, нічого не віщувало майбутньої слави. Але був один ключовий фактор — тітка Олександра Ковальова, у якої Сергій часто гостював у Харкові. Вона відкривала йому світ — знайомила з українськими митцями, інтелігенцією, людьми, які боролися за незалежність України ще задовго до здобуття її на папері.
Саме в школі Жадан почав писати вірші — спершу як спробу осмислити світ, згодом — як спосіб впливати на нього.
У 1991 році Сергій вступив до Харківського педуніверситету імені Сковороди на українсько-німецьку філологію. Цей вибір, за його словами, був передбачуваним: у школі він блискуче знав українську, переміг у всеукраїнській олімпіаді й міг обирати будь-який виш. Але обрав Харків — не лише через тітку, а й через вже знайоме культурне середовище.
Уже в 1997-му він став віцепрезидентом Асоціації українських письменників. А свою першу збірку «Цитатник» випустив майже випадково — начебто для друзів. Але «самвидав» розійшовся швидко: Жадан вистрілив у літературному середовищі, не маючи на меті славу.
З 2000 по 2004 рік Жадан викладав українську та зарубіжну літературу у своєму ж університеті. Але незадовго до Помаранчевої революції він звільнився — через політичний тиск. Роман "Депеш Мод", який тоді щойно вийшов, викликав резонанс. А його позиція — антивладна, проукраїнська — викликала спротив у керівництва вишу.
У 2004-му він був одним із комендантів наметового містечка в центрі Харкова. У 2014-му — активістом харківського Євромайдану. Тоді на нього напали проросійські "тітушки": били бітами, розсікли голову, спричинили струс мозку. Але зламати не змогли.
Поряд із літературною діяльністю Жадан активно розвивав себе як музикант. На початку 2000-х він став співзасновником гурту Собаки в космосі, який згодом трансформувався у Жадан і Собаки. Їхні пісні — це вулична поезія у ритмі ска та панку: з гострою соціальною лірикою, іронією та болем, що добре знайомі українській реальності. Композиції «Мадонна», «Автозак», «Троєщина», «Тьолка барабанщика» — це не просто тексти під музику, а ще один спосіб Жадана говорити про те, що болить, і вести свою культурну боротьбу.
З 2014 року Сергій — активний волонтер. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року він залишився у Харкові — під обстрілами, поруч із людьми, яким потрібна була допомога. Розвозив гуманітарку, ліки, евакуйовував сім’ї, купував авто для ЗСУ, зброю не брав — до певного часу.
У 2023-му Сергію Жадану вручили медаль «За оборону міста-героя Харкова». А у 2024-му стало відомо: він приєднався до лав українських військових.
Про особисте життя Жадан говорить нечасто. Відомо, що він був двічі одружений. Перша дружина — літературознавиця. Друга — театральна режисерка Ірина Кунафіна, з якою певний час мешкав у Харкові. Широкий розголос отримав його роман зі співачкою Христиною Соловій — від пісень і спільних виступів до обговорення у ЗМІ. Але сам Жадан вміє тримати межу між публічним і приватним.
На сьогодні Сергій Жадан має за плечима 12 поетичних збірок, 7 романів, десятки перекладів та сотні виступів. Його твори перекладені англійською, німецькою, польською, італійською. Серед найвідоміших книг — «Ворошиловград», «Інтернат», «Месопотамія», «Депеш Мод». Його роман "Інтернат" отримав Премію Європейського банку реконструкції та розвитку, премію Гедройця, а також німецьку Премію миру.
Він міг би жити в Києві, Берліні, Нью-Йорку — але залишився у Харкові. Бо це його місто, його фронт. І сьогодні він не просто пише вірші — він воює. І так само, як завжди, — за мову, за свободу, за Україну.