На минулому тижні парламент «освіжив» колишній закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, заодно визначившись і зі статусом цих територій.
Вже традиційно закон породив бурхливі дискусії в будинку під куполом і поза його стінами. Автором законодавчої ініціативи виступив Президент, а тому саме йому в першу чергу дорікнули в тому, що, мовляв, віддає владу в руки бандитів, наділяючи їх такими правами і повноваженнями, про які інші українські міста могли тільки мріяти. Радикальні політики взагалі заявили про зраду, здачуі національних інтересів та українських земель ворогові.
«Ми нікому нічого не здаємо; закон почне діяти тільки тоді, коли всі незаконні збройні формування покинуть українську землю, а на звільнених територіях відбудуться демократичні вибори», - пояснювали прихильники президентського законопроекту. Критерії демократичності про всяк випадок теж обумовили в поправках до закону.
Але навіть цього було мало для трьох з п'яти коаліційних партій. Президентській силі в парламенті виставили умови: ми проголосуємо за «особливий статус», якщо сьогодні ж буде прийнято постанову про визнання частини території Донбасу окупованою російськими військами.
Сперечалися цілий день, усамітнювалися, поверталися, перемовлялися, зустрічалися з Порошенком, але зрештою проголосували. І за особливі умови самоврядування деяких районів двох областей, і, що дуже важливо, за визнання цих районів окупованими територіями. У пояснювальній записці зазначається, що чітке визначення статусу частині Донбасу зумовлене «потребою офіційного визнання парламентом України як представницьким органом факту та обсягів окупації територій України збройними формуваннями Російської Федерації». Депутати розраховують, що таке рішення дозволить виступити з консолідованою претензією до РФ у зв'язку з її діями на Донбасі.
На жаль, в пояснювальній записці до постанови ні слова не говориться про те, як вона відіб'ється на житті українських громадян, які проживають на окупованій території.
А адже обов’язково відіб'ється.
Перш за все, постанова прибирає двозначність у багатьох правових питаннях. Зокрема, більше не потрібно називати бойовиків, ополченців, російських добровольців і службовців регулярних частин російської армії терористами. Які ж вони терористи, якщо території окупують! З тієї ж причини можна не говорити про АТО (немає терористів - немає і антитерору). Але найголовніше, таким рішенням держава знімає з себе відповідальність за пенсії, зарплати, непрацюючі державні установи. Якщо територія окупована, то тепер вже не тільки де-факто, а й де-юре вся відповідальність за те, що на ній діється, лягає цілком і повністю на окупантів. А значить, соцзабезпечення, робота підприємств, відновлення зруйнованих будівель, електро- та газопостачання і багато, багато іншого - сфера печалі тих, хто називає себе визволителем новоросійських земель і кого ми називаємо загарбником і агресором.
Тобто з юридичної точки зору внесена ясність і конкретика. І це добре. Погано, що за дужками знову залишилися люди.
Правда, нардепи пообіцяли не забути про права жителів,які вимушено залишилися на окупованих територіях, і вже на наступному пленарному засіданні прийняти ряд законів, що захищають українських громадян.
Але не будемо радіти передчасно. На сьогоднішній день на розгляд комітетів винесено лише законопроект № 2425, підготовлений депутатами Білим, Матвієнковим, Шуфричем, Дунаєвим і Воропаєвим, про непритягнення до кримінальної відповідальності осіб, які брали участь в організації «ДНР / ЛНР». Законопроектів про захист прав мирних громадян, які опинилися в руках агресора, на сайті ВР поки немає.
Що стосується закону про особливості місцевого управління... Відверто кажучи, взагалі не зрозуміло, навіщо депутати так довго ламали списи навколо нього. Сьогодні цілком очевидно, що умови для реалізації положень закону не настануть ніколи. Навряд чи хоча б одна розсудлива людина зараз може уявити ситуацію, коли Плотницкий і Захарченко прийдуть до райвідділу міліції, щоб здати зброю, а заодно і себе на милість українського правосуддя. Так само складно припустити, що вони раптом візьмуться за державне будівництво. По-перше, вони цього робити не вміють, а по-друге, їм не за це гроші платять. І потім, якщо вже таке чудо, як повне роззброєння НВФ, відбудеться, то повірте, місцевим жителям закон про особливий статус і даром не потрібний буде. Їм потрібна буде сильна і ефективна влада, яка нарешті припинить їхні страждання.
Так що, закон про особливий статус - це, звичайно ж, не закон, а декларація для ЄС і США: ми готові до врегулювання, ми робимо все для цього. І сигнал для Путіна: ми не дамо приводу говорити про зрив українською стороною мінських домовленостей.
Судячи з реакції Кремля, сигнал наш не сподобався. Значить, рухаємося в правильному напрямку.
Ксенія Халтуріна