У львівській філармонії сьогодні вечір Чайковського та Бетховена

Це чи не найвпізнаваніші композитори у світовій музичній культурі, чия музика надихає знову і знову повертатися до її прекрасних звуків.

Твори Петра Чайковського і Людвіга ван Бетховена прозвучать у Львівській філармонії у п’ятницю, 21 березня, о 19:00.

Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою головного диригента Іллі Ступеля виконає увертюру «Леонора»  № 3 та  Симфонію № 4 Людвіга ван Бетховена. А скрипаль  Андрій Бєлов у супроводі оркестру виконає Скрипковий концерт Петра Чайковського.

Леонора № 3 op. 72 — це увертюра для надзвичайно складної за своєю концепцією і музичною структурою опери «Фіделіо», написана Бетховеном у 1805 р. Вона повністю відрізняється від традиційних симфонічних форм, характерних для того періоду. Саме тому увертюра спочатку була неприхильно сприйнята музичною громадськістю. Вона має велику музично-драматичну виразність, її можна розглядати як справжню симфонічну поему. З усіх увертюр Бетховена ця була сприйнята сучасниками, мабуть, із найбільшим скептицизмом.  Довший час вона не публікувалась і побачила світ лише у 1832 р.

Концерт для скрипки з оркестром ре мажор op. 35 Петра Чайковського – один з вершинних зразків цього жанру. Як і багато шедеврів, цей твір був не відразу сприйнятий сучасниками, і спершу виконавці остерігались цього концерту через його вимогливість до соліста і новації, які Чайковський втілив у цьому творі. «Дбайливо уникає рутини, шукає нових форм, і більше дбає про музичну красу, ніж про усталені традиції» – так Чайковський охарактеризував твір Едуарда Лало, який став для нього інспірацією до написання Скрипкового концерту. Саме ці риси характеризують і шедевр Чайковського.

У цьому творі Чайковський підкоряє форму і композиційну ідею твору тим образам, які він хоче виразити. Драматургічно насичена віртуозна партія соліста є рушієм розвитку і квінтесенцією «прямої мови» композитора.

Якщо перша частина концерту, Allegro moderato, сповнена рішучої дієвості і віртуозності, то друга частина, Canzonetta, є справжньою оазою гармонії і лірики, в якій партія соліста підноситься понад земні і матеріальні блага, і повністю занурюється в світ духовного пошуку світла.

У третій частині концерту, яка в цьому творі пов'язана із другою (між ними немає паузи) Чайковський зміщує акцент зі суб'єктивного, персоналізованого у бік загальнолюдського. Так, частина містить багато фольклорних ремінісценцій, «народних» образів, і є своєрідною маніфестацією життя.

Симфонія № 4 Людвіга ван Бетховена сі-бемоль мажор, op. 60 , була написана у Відні в 1806 р. Вона сповнена світла і оптимістичних тонів. Гектор Берліоз під враженням від симфонії вимовив, що її другу частину написала не людина, а сам Архангел Михаїл. У творі переважає стилістика класицизму, і порівняно з пізнішими симфоніями вона є не настільки «вогненно-конфліктною», натомість їй притаманна збалансованість і ясність.