Гурт «Ойкумена»: Синтез Української Гармонійності та африканської ритмічності (ФОТО,ВІДЕО)

Олена Коссак та Тарас Приведа   –  учасники львівського гурту   –   сміливо експериментують зі своєю  творчістю та вперто налаштовані на популяризацію української музики.  Для 032 інтерв’ю з учасниками гурту.

– Для тих, хто тільки знайомиться з Вашої творчістю. Як виник Ваш етно-гурт?

Олена: З дитинства я навчалась грати на бандурі – у шість років, ще перед школою, мама завела мене (на мої великі прохання) на бандуру – так я потрапила в ЦТДЮГ на Погулянку до Володимира Дичака. Відтоді ми з бандурою нерозлучно йдемо по життю. Володимир Дичак прививав нам смак до різної музики та її інтерпретацій власне  через бандурну призму та пробував робити різні музичні експерименти. Впродовж життя я грала в різних колективах, працювала звукорежисером, створила декілька своїх музичних гуртів і проектів – тож виникнення «Ойкумени» цілком закономірне продовження творчого пошуку на основі улюбленого інструменту.

Тарас: Як музикант я прийшов у гурт, коли вже він був доволі відомим. Тож про створення я мало що можу розповісти. А до того ми з учасниками були просто хорошими друзями. 

– Чим Ваша музика відрізняється від іншої етно-спрямування?

Т.: Ми поєднуємо непоєднувані на перший погляд інструменти – бандуру та джембе, таким чином синтезуючи українську гармонійність та африканську ритмічність в одне непередбачуване та захопливе ціле. А ще ми граємо на 90% свою музику – не кавери і не переспіви – свою, написану нами ж, музику. А це велика рідкість в наш час. 

 О.: Багато хто з цього ж напрямку робить помилки в тому, що не намагається з інструменту видобути максимум, а «забиває» свій звукоряд якомога більшою кількістю інструментів, особливості звуку котрих (тембр, довжина звучання, стрій) не співпадають. Вони є не сумісними між собою. В результаті музичні інструменти грають на 20% своєї потужності, нема місця ні інструментальним красивим партіям, ні якомусь особливому вокальному тембру. Тобто все змішується в одну велику солянку. Чи отримає слухач задоволення від цієї музики? Чи оцінить він повнозвуччя інструментів, красу музичних пасажів та професійний інструменталізм музиканта, особливості вокального тембру вокалістів? Навряд чи у нього буде така змога – не почує толком ні гармонії звуків, ні якихось музичних родзинок – натомість отримає одноманітний повторюваний мотив... Звісно, для прослуховування на опен-ейрі, під впливом алкоголю, що розслабляє,  чи інших речовин це може і підійде.  Але на ділі потрібно піднімати якісний, інтелектуальний рівень музики, пропрацьовувати гармонійне наповнення музики, легкість та образність текстів. Цю тенденцію треба продовжувати й творити якісний український продукт, маючи в своїх руках такі великі здобутки українського народу – народні пісні, мелодійну мову, неповторну бандуру.

– Що для Вас символізує бандура як основний музичний інструмент «Ойкумени»?

 О.: Бандура для мене – інструмент, торкаючи струни котрого, одразу зачіпаєш струни душі слухача. У ній є щось містичне, дике – безмежність українських степів, могутність Дніпрових порогів, сила козаків, краса українських дівчат… Особливі вібрації струн і дерева, котрі не заміниш жодним синтетичним звуком.

Т.: Бандура… Хмм… Штука, яка заважає мені повноцінно барабанити… Жарт, звісно. Бандура – один з наймелодійніших інструментів, які я знаю… Символ українства загалом і кращої української частини нашого гурту.

– Ви берете часто участь у  патріотичних фестивалях. Як гадаєте, чи достатньо українці патріотичні?

 Т.: Звичайно. Патріотизм, як на мене, доволі відносне поняття, хоча загалом  думаю,  чого-чого,  а патріотизму українцям не займати…

О.: Я не згодна з Тарасом. Ми патріотичні на словах – в маршрутках, в чергах – поговорити про те,  як нам погано роблять усі навколо. А чи патріотичні ми в ділах? Чи підтримуємо ми українських виробників, українських музикантів, книговидавців? Чи приберемо ми ліс? Чи допоможемо на вулиці українській мамі з візочком, чи тільки будемо давати їй поради по вихованню дітей? Чи усміхнемось майбутній матері, пропустимо її в черзі? Чи будемо дружніми й доброзичливим з іншими українцями, братами по крові? Взаємоповага, взаємопідтримка, людяність – ось що для мене є патріотизмом. Ну і вивчення своєї історії, примноження здобутків предків для наступних поколінь.

– Окрім фестивалів, як ще популяризуєте свою творчість? 

Т.:  У нас є власний сайт, також ми ведемо акаунти на фейсбуці, вконтакті та інших мережах. Багато виступаємо на громадських заходах, зокрема проектах, що організовує  «Казкоманія». А також намагаємося вести активне громадське життя  в міру можливостей, тобто як діти дозволяють.

 О.: У мене в листопаді народилася друга дитина, через що на декілька місяців ми взяли творчу паузу – в цей час ми наповнювали сайт, розповсюджували свої записи з дебютного альбому, писали ще музику. Поступово все робиться, але хотілося б більшого. Наразі маємо готовий матеріал на ще два альбоми – нашої музики і на слова Ліни Костенко.

         – У обох Вас є діти. Чи мають вони також схильність до музики? І яке майбутнє Ви бачите для них?

          О.: Моя Роксолана (молодша донька) перші місяці приїздила зі мною на репетиції в колясці і як тільки чула перші акорди – одразу засинала. В животику наслухалась наших мелодій,  і вони діяли на неї заспокійливо. Зараз вже не спить, натомість намагається взяти нотку повище, десь в діапазоні колоратурного сопрано. Старша ж донька на репетиції часто ходить зі мною, підспівує, сідає збоку, кладе собі власноручно розмальований папір,  ніби ноти, ставить посох дощу як бандуру і «грає» з нами! Щодо їхнього майбутнього – на дітей тиснути не буду. Нехай самі шукають свій шлях і те, чим будуть займатися, а ми з чоловіком по можливості підтримуватимемо.

         Т.: Моя старша доня активно долучається до музики, вчиться грати на бандурі, грає в народній капелі бандуристок «Дзвіночок». А молодший… Хмм... Він поки не до того – замалий  ще, хоча якесь зацікавлення до гри на барабанах таки виявляє… Підросте – побачимо.

– Які творчі проекти плануєте реалізовувати найближчим часом?

О.: Перш за все – запис накопленого матеріалу. Хотілося б реалізувати проект з виявлення та активного залучення талановитої української молоді до музики, поезії, театрального мистецтва. Ми з Тарасом колись давніше, ще до його появи в «Ойкумені», заснували у мережі «Вконтакті» групу для молодих поетів «Поетична скринька», де з цілої України нам дописують поети різного віку та з різними надбаннями. Ми надаємо їм фахову підтримку (Тарас за фахом редактор, а я деякий час працювала заступником директора видавництва і добре знаю літературну кухню), підтримуємо їх творчі пориви і в майбутньому плануємо виводити наші поетичні засідання з віртуалу в реал. Неправда, що сучасної поезії нема. Вона не має куди виливатись, не має де рости. Але навіть у такій спільноті, хоча вона й віртуальна, ми маємо великий рух. Тож українській мові, українській поезії, українській пісні – бути.  Кожен має почати з себе: щомісяця купувати нові книжки українською мовою, диски українських виконавців, підтримувати українських виробників, будувати дружні, доброзичливі стосунки з людьми, шанувати навколишнє середовище. Єднатися.

Актуальність
( 0 оцінок )
Автор
( 0 оцінок )
Якість матеріалу
( 0 оцінок )